Як доїхати
Саме з Тбілісі зазвичай починається маршрут більшості туристів. Від аеропорту всього 15 км, і поїздка до міста автобусом коштує, як і по місту, 50 тетрі (або, як тут кажуть, копійок). Автобус відправляється з зупинки прямо біля виходу з аеропорту і везе до центру Тбілісі. Є одна маленька незручність: оплатити проїзд у ньому можна тільки в автоматі, який приймає виключно місцеві монетки. Тому початкову суму доведеться обміняти на місцеву валюту прямо в аеропорту, курс там не сильно відрізняється від середнього. І краще щось купити, отримавши на здачу монетки. Там же, в головному вестибюлі аеропорту, знаходиться інфоцентр для туристів, де зовсім безкоштовно можна отримати карти регіонів і міст, путівники.
Навіть якщо вам не вдалося знайти монеток, не засмучуйтесь – вже в автобусі ви, швидше за все, познайомитеся з грузинами, які охоче поділяться дріб'язком. А по дорозі в місто ще й спільних знайомих знайдете. Якщо ви вирішите їхати таксі, все ж краще мати місцеву валюту, поїздка обійдеться в 25-30 ларі.
Де зупинитися
Про житло, звичайно, ви подбали заздалегідь. Якщо ні, скористайтеся порадою. Готелів у Тбілісі не менше, ніж у Києві. А ще пару років тому там було стільки мережевих готелів світових брендів, що Києву й не снилося. Але й ціни відповідні. Можна, звичайно, обрати як житло один із двох шикарних «Шератонів», але розсудливий мандрівник навряд чи буде так шикувати.
Столичні грузинські хостели сучасні, демократичні, але теж дорогі. Є й дешевші, за європейськими цінами (близько $15 за ніч), але їх обстановка більше підійде для тусовочної молоді. Для нас же найоптимальнішим варіантом виявилася оренда квартири або гестхаусу в старому центрі міста. В принципі, їх умови та ціни мало чим відрізняються.
У перший приїзд ми орендували однокімнатну квартиру, можна сказати, в дипломатичному районі, прямо біля італійського посольства. Багато квартир під найм є недалеко від центрального проспекту Шота Руставелі, де розташований парламент, знаходяться будівля уряду та іноземні посольства.
Цілком звичайна квартира в старому будинку, з телевізором, душем, повноцінною кухнею та Wi-Fi. Господар квартири – пенсіонер, який навіть не знав, як цей Wi-Fi вмикається. Але бездротовий інтернет тут обов'язковий, як гаряча вода. Жахлива незручність у квартири була одна: страшно прокурена.
Наступного разу пощастило більше, це вже був гестхаус у тому ж районі, під назвою Мтацмінду. Після тривалих пошуків ми нарешті знайшли непомітний старенький будиночок з масивними дверима, який сховався серед п'ятиповерхівок.
Всередині будиночок виявився садибою XIX століття з сучасним ремонтом та просторими кімнатами. Нам призначалася одна з них, але в цю одну кімнату вмістилися і комфортна міні-кухня, і санвузол. А з балкона можна було спостерігати за спокійним життям у дворах старого міста. Були в кімнаті й інтернет, і величезний телевізор. До самого центру (читай – до місцевого Хрещатика) всього п'ять хвилин ходу. Все це задоволення обійшлося в $35 за добу.
Куди податися
Це було першим питанням перебування в Тбілісі, але… на другий день. Для початку містом можна просто прогулятися. Відчути атмосферу, вдихнути повітря, роздивитися різьблені балкончики. У Тбілісі витає дух старого міста, чіпляється за модернові споруди, змішується із запахом кави та свіжого лаваша.
Тбілісі – цілком європейська столиця зі старими та новими будівлями. Дуже багато підсвітки. Світяться мости, скульптури, балкончики, президентський палац. Церкви, яких тут дуже багато, вночі наче світляки зависають на прихованих темрявою горах, буквально одна над одною.
Пройдіться до вулиці Леселідзе в районі Сололакі, де, як кажуть місцеві, всі ходять, і загляньте у провулки навколо неї. Несподівано для себе ви опинитеся на терасі затишного ресторанчика з келихом вина в руці, слухаючи звуки джазу зі стародавнього грамофона.
Сололакі – найавтентичніший центральний район. Досить компактний, але одного вечора на нього навряд чи вистачить. Там потрібно прогулятися пару разів. Пройтися закутками, обов'язково зазирнути в усі місцеві дворики, познайомитися з місцевими жителями.
Ідіть у… лазні
«Зроду не зустрічав я нічого розкішнішого за тифліські лазні». Це Пушкін. Про ті самі лазні, побудовані на підземних гарячих сірчаних джерелах, яким Тбілісі завдячує своєю назвою («тбілі» – теплий).
Лазні з'явилися у XVI–XIX століттях і утворили цілий міський квартал Абанотубані. Усі парильні знаходяться нижче рівня землі. Вони перекриті круглими склепіннями і освітлюються скляним ліхтарем над куполом банного залу. Іракліївська лазня вважається найстарішою, вона згадується з XVI століття, точна дата будівництва не встановлена.
Колись час купання в лазнях не обмежувався – сиди хоч до ранку. Це були своєрідні клуби, де городяни відпочивали, призначали ділові зустрічі і навіть давали обіди. А міські свахи у спеціальні дні нерідко влаштовували в лазнях оглядини.
В одній із найстаріших і найкрасивіших з них, Орбеліанівській лазні, побував і сам Олександр Сергійович. Її фасад з'явився за часів впливу перської моди, тому й нагадує узбецьке медресе. Там же любили розслабитися тезки Пушкіна – Грибоєдов і Дюма.
У номер, де начебто парився Пушкін, можна сходити й сьогодні, але місцеві знавці плутаються – то чи сьомий, то чи восьмий. Самі кабінки виглядають досить сумно, наче не оновлювалися з часу перебування тут літературного класика.
Інші лазні виглядають більш пристойно, тут є навіть віп-заклад. А паритися можна як в окремих кабінках, так і в загальних залах. Вартість відвідування – від 3 ларі у загальній парильні і до 20-50 – у кабінці. Масаж коштує 10-15 ларі. У кожній лазні свої ціни і свій рівень комфорту. Щоб було легше вибрати, можна пройтися і без проблем оглянути парні кожної з них.
Читайте продовження статті:
УІК-ЕНД У СТОЛИЦІ ГРУЗІЇ (частина 2)
Тетяна РИБАК,
«Фокус»