Румунія на порозі прийняття до членів ЄС
Наприкінці 1999 року після активної участі у врегулюванні Косовського конфлікту Румунія разом із Болгарією отримала запрошення до початку переговорів про членство в ЄС. І вже у лютому 2000 року в Брюсселі було визнано відповідність цих країн політичним критеріям Союзу.
Однак через відставання в реалізації необхідних реформ Румунія та Болгарія в травні минулого року не були прийняті до ЄС разом із десяткою — Польщею, Чехією, Угорщиною, Словаччиною, Словенією, Литвою, Латвією, Естонією, Мальтою та Кіпром. За рішенням Євросоюзу, схваленим у грудні 2004 року главами держав та урядів 25 країн, переговори про вступ з обома країнами мають розпочатися наприкінці квітня 2005 року. У доповіді Європейської комісії зазначено, що Румунія та Болгарія можуть вступити до ЄС 1 січня 2007 року, оскільки вони відповідають економічним критеріям.
Румунія, яку іноді називають уламком Римської імперії, яка зберегла, попри православну віру, прихильність до латиниці, давно намагається всіляко продемонструвати свою «корисність» Євросоюзу. Вона надзвичайно лояльна до лідерів ЄС та їхньої політики в Балканському регіоні, особливо тяжіє до Німеччини. Найбільша в Південно-Східній Європі країна і за територією, і за населенням, великий ринок дешевої робочої сили, на відміну від інших європейських держав, багата на природні ресурси.
Тут розташовані величезні лісові масиви, якими вкриті всі Карпати, і більша частина джерел мінеральних вод європейського континенту. Європейські туристичні компанії вже планують організувати в Румунії курорти, не гірші за австрійські чи швейцарські. Порт Констанца — один із найбільших на Чорному морі і може слугувати морськими воротами ЄС, через які румуни, за підтримки західного капіталу, готові транспортувати нафту і газ з Азербайджану до Європи.
Незважаючи на те, що Румунію було визнано країною з ринковою економікою, їй належить дуже велика робота з удосконалення народного господарства, щоб воно стало більш стійким до тиску європейського ринку. Адже Румунія поки що залишається чи не найбіднішою країною Східної Європи, до того ж населеною багатьма етнічними меншинами. Соціальні виплати перебувають майже на найнижчому рівні в Європі.
Дотримуючись рекомендацій міжнародних донорських організацій та ЄС, Бухарест був змушений закрити багато виробництв, позбавивши роботи тисячі громадян. Трохи менше половини населення Румунії зайнято в сільському господарстві й живе у великій бідності. Жорсткі вимоги ЄС до лібералізації продовольчого ринку неминуче призведуть спочатку до масового розорення селян, а отже, до нових соціальних лих, що зараз дуже насторожує румунів.
Разом вигідніше, ніж нарізно
Щоб розвіяти занепокоєння громадян можливими фінансовими труднощами після вступу до Європейського Союзу, Європейський інститут Румунії опублікував наприкінці минулого року аналітичну довідку, за даними якої країна безпосередньо отримає від ЄС набагато більше, ніж витратить після вступу до європейської спільноти.
Так, внесок Румунії до Євросоюзу за перші три роки після вступу становитиме €2,5 млрд., але країна отримає від Брюсселя 11 млрд. Половина цієї суми буде використана на цільові виплати протягом 2007–2009 років, а решту витратять на конкретні проєкти з розвитку регіонів та сільського господарства. За розрахунками румунських економістів, вступ до ЄС загалом може коштувати країні за перші три роки €14,5 млрд., включаючи прямі внески до бюджету ЄС, а також участь у програмах спільноти. Однак, за розрахунками згаданого інституту, значно більші суми з бюджету Союзу будуть використані на транспорт — €28,9 млрд. (з 2004-го по 2018 рік) та охорону навколишнього середовища — €29,5 млрд. (з 2004-го по 2021 рік).
Для проведення кардинальних реформ, без яких вступ до ЄС буде неможливим, Союз уже виділив допомогу в розмірі €4,6 млрд. і додасть ще €6 млрд.
Вступ Румунії лобіюють інші країни романської групи — Франція, Іспанія, Португалія, а також Греція, яка з власної ініціативи допомагає як Румунії, так і іншим балканським державам відповідно до «Грецького плану економічної реконструкції Балкан». Своєю чергою Бельгія, Німеччина та Нідерланди вважають, що поспішати не слід. Що ж лякає європейців?
По-перше, не всі хочуть, щоб величезний потік іммігрантів з Румунії хлинув до Європи. Сьогодні вже від трьох до чотирьох мільйонів румунів перебувають на заробітках в Італії, Португалії, Іспанії та інших країнах Євросоюзу. З 2001-го по 2003 рік румуни, які працюють в Європі, офіційно переказали в країну €4 млрд. Це одна з головних причин певного гальмування її прийняття до ЄС.
По-друге, менталітет і національні прагнення румунів неоднозначні. У Румунії досі дуже сильні крайні націоналісти, які посіли друге місце на виборах до парламенту і які не проти створити «Велику Румунію», що включає землі всієї Молдови, українську Буковину та Бессарабію, болгарську Південну Добруджу, частину сербської Воєводини. Найскладнішою є проблема Трансильванії, де значну частину населення становлять етнічні угорці. Донедавна там було багато німців, але після падіння режиму Чаушеску вони здебільшого переселилися до Німеччини, а вслід за ними, на жах мешканців благополучної ФРН, і значна частина циган. (Загалом, за різними оцінками, їх у Румунії налічувалося від 500 тис. до 1,5 млн.)
Мадяри ж нікуди не переселяються, але тяжіють до Угорщини, яка вже ввійшла до ЄС. Румунські націоналісти пророкують, що після вступу до Союзу цілі райони Трансильванії, спираючись на законодавство Європейського Союзу, фактично вийдуть з-під контролю Бухареста, а в Європі виникне «своя маленька Чечня».
Невдоволення у Європи викликає досить терпиме ставлення румунської влади до високого рівня корупції, недотримання демократичних свобод, зокрема свободи ЗМІ, політичне втручання у справи юстиції (погане поводження з населенням у поліцейських дільницях), недотримання прав дитини («експорт дітей») та багато іншого.
На думку румунських політологів, 75% власності та засобів масової інформації контролюється місцевими чиновниками та бізнесменами, які представляють партію влади. Населення, як правило, мало поінформоване про «промахи» влади та стурбоване головним чином питаннями виживання.
З нерівністю доведеться поборотися
Дивно, але і на початку ХХ століття ситуація в Румунії була дуже схожою: паризький шик і показне багатство придворних, латифундистів і нафтових баронів, які жили в розкішних палацах і особняках. Пишні парки, затишні ресторани, кафе, чудовий оперний театр у центрі «маленького Парижа», як румуни називають свою столицю. Елегантні вбрання тих, хто катався в дорогих екіпажах найкрасивішою каштановою Киселівською алеєю або відпочивав на гірському курорті Сінайя. І ганебна бідність основного населення країни, яке харчувалося переважно кукурудзяною кашею, за що отримало від своїх же зневажливе прізвисько «мамалижники».
Поваливши, на радість більшості, у 1947 році короля Міхая I (румунська династія Гогенцоллернів-Зігмарінгенів - одна з гілок Гогенцоллернів, прусських королів), який воював на боці Гітлера, і націоналізувавши нафтові вишки, румуни запустили бурові машини та зуміли побудувати досить сильну економіку. Але комуністична верхівка, відчувши себе в ролі нової знаті, також не змогла вирішити більшості соціальних проблем, заплутавшись у численних боргах за позиками. Крах СРСР викликав революцію в Румунії, після якої економіка була остаточно дестабілізована: промисловість повільно померла, а в провінції знову - в ХХI столітті! - почали використовувати гужовий транспорт.
Моє раннє дитинство 1960-х років пройшло в посольстві СРСР у Бухаресті, де працював батько. Досі згадую, як наш поїзд, що йшов із Москви, супроводжували голодні діти, які кидалися до вікон з криками: «Пина! Пина!» - «Хліба! Хліба!» У середині 1990-х мені знову довелося їхати поїздом через територію Румунії, і знову не дуже ситі на вигляд діти кидалися до вікон, хоча просили вже цукерки. Покинуті діти - проблема Румунії, яка дісталася у спадок від часів Чаушеску. Тоді в країні були заборонені аборти, а через бідність і забобони щодо позашлюбних дітей понад 100 тис. малюків опинилися під опікою держави і утримувалися в жахливих умовах. Хоча процедура усиновлення румунських дітей іноземцями спочатку полегшила проблему, але швидко перейшла з гуманітарної в розряд високоприбуткового бізнесу.
Підписавши у 2001 році мораторій на міжнародні усиновлення, Румунія продовжила «експорт дітей». За наявною у Європейської комісії інформацією, з 1989 року по теперішній час із Румунії вивезено близько 30 тис. дітей, причому заробітки організованої злочинності, яка включилася в цей бізнес, досягають €50 тис. за одну дитину.
Румунські опозиційні партії слабкі та розрізнені, не можуть набрати голосів для винесення вотуму недовіри уряду. Колишній прем'єр А. Нестасе обмежувався деклараціями, дипломатичною діяльністю та показовими реорганізаціями. Наприклад, звільнивши міністра юстиції, перевів його до апарату адміністрації президента, і так далі. Експерти Євросоюзу визнали помилковою тактику підготовки Румунії до вступу в ЄС (навчання та стажування чиновників у європейських структурах - твіннінг), яка добре працює в інших країнах. Як з'ясувалося, навіть ті розділи законодавства (22 з 30-ти), за якими вже пройшли переговори, не впроваджуються на практиці. Причому гроші, вже виділені Європою, не зрушили вирішення проблеми з місця. У зв'язку з цим Єврокомісія запропонувала замінити модель вступу Румунії до Союзу.
У січні 2005 року Європарламент ухвалив резолюцію, яка критикує вступ Румунії до ЄС, закликавши переглянути позицію щодо прийняття до Союзу цієї балканської держави. Парламент 374 голосами підтримав вимогу про проведення широкомасштабних змін, без яких прийом Румунії до Союзу стане проблематичним. Доповідач по Румунії на засіданні Комісії з зовнішніх справ 20 лютого 2005 року баронеса Емма Ніколсон запропонувала провести моніторинг Румунії, зокрема з питань впровадження в життя вже узгоджених статей європейського законодавства. Це досі не мало прецедентів в історії розширення ЄС.
Однак, на думку більшості експертів, процес інтеграції в Європейський Союз - це не лише мета для самої Румунії, а й основний інструмент реформування румунського суспільства. Свої надії на швидкі зміни Брюссель пов'язує з перемогою у другому турі президентських виборів мера Бухареста Траяна Бесеску, 53-річного кандидата від правоцентристського альянсу соціал-демократів і «Гуманітарної партії». Колишній морський офіцер, який зайнявся політикою лише 14 років тому, зумів створити імідж прозахідного політика, який рішуче і навіть нещадно бореться з системою. Однак і він проявляє лояльність до націоналістичної партії «Велика Румунія».
Зацікавленість Європи в Румунії як в одній із ключових держав Причорноморського регіону допоможе їй, впоравшись із труднощами перехідного періоду, розраховувати на найтепліше розташування. Для румунського народу, чий голос досі дуже слабо чутний, прозахідний курс нового покоління демократичних лідерів може стати відправною точкою у створенні благополучного і справедливішого суспільства, а велич країни полягатиме в тому, що вона зможе стати по-справжньому повноправним членом Європейського Союзу, об'єднаного спільною конституцією.