Дослідники різко критикують здатність британських міністрів до стратегічного мислення і порівнюють сьогоднішню ситуацію із становищем, що склалося в країні перед Першою світовою війною. Автори доповіді не соромляться у висловах. Вони визначили сучасну Великобританію як «фрагментоване постхристиянське суспільство, яке все більше і більше розділяється різними уявленнями про свою історію, національні цілі, цінності та політичну ідентифікацію». Паралельно зазначивши, що «втрата державою впевненості в собі яскраво контрастує з безжальністю його внутрішніх і зовнішніх ворогів - ісламських терористів».
Вчені з найстарішого та шанованого інституту стверджують, що роз'єднаність британців посилюється зміцненням самосвідомості тих мігрантів, які відмовляються асимілюватися і ставати такими ж громадянами Великобританії, як і уродженці цієї держави.
Про становище захисників «фрагментованого постхристиянського співтовариства» дослідники також говорять із тривогою. На їхню думку, збройні сили отримують занадто мале фінансування і фактично перебувають у стані «хронічної несправності». Цікаво, що за версією газети The Guardian, доповідь якраз відображає настрої, що панують у британських військових колах. А ось більшість міністрів британського уряду, за даними видання, вважають, що інститут перебільшує небезпеку, що стоїть перед країною.
Нагадаємо, що на початку лютого архієпископу Кентерберійському Роуену Вільямсу довелося принести англіканській церкві та пастві публічні вибачення за свої слова про те, що деякі закони шаріату мають бути введені в судову практику Великобританії. Його висловлювання про те, що британські суди зобов'язані рахуватися з ісламськими законами, викликали бурю обурення в суспільстві. При цьому прем'єр-міністр Великобританії Гордон Браун підтримав архієпископа і навіть назвав його «мужньою людиною».
Можна сказати, що заява Роуена Вільямса цілком узгоджується з проблемами, окресленими у доповіді Інституту стратегічних досліджень. Просто архієпископ розглянув ситуацію з іншого боку. Він же пояснював свою позицію тим, що введення законів шаріату в офіційну судову практику дозволить уникнути ситуації, коли члени ісламської діаспори вирішують свої суперечки без участі держави.
Втім, автори доповіді явно не погодилися б із таким «м'яким» способом вирішення проблеми неасимільованих мігрантів. Вони прямо говорять про «недоречну повагу до мультикультурності» з боку британського уряду, і схоже на те, що вони вважають більш доцільним «прогинати» мігрантів під закони приймаючої країни, а не навпаки.
Треба сказати, що таку точку зору не можна назвати неординарною для Великобританії. Варто згадати лише гучну історію з «зразковим мігрантом» - юний нігерієць Дамілола Аджагбонна пройшов через усі судові інстанції, однак, незважаючи на свої видатні особисті дані, так і не зміг залишитися в країні. У лютому його, кращого учня школи та співробітника дитячого фонду UNICEF, нагородженого англіканською церквою медаллю за великий особистий внесок у британське суспільне життя, вигнали з Великобританії тільки тому, що колись він подав до держорганів прохання про британське громадянство на шість тижнів пізніше крайнього терміну, передбаченого імміграційними правилами для дітей.
Поки різні суспільні сили Великобританії кидаються з крайнощів у крайність, статистика, опублікована наприкінці 2007 року, показує, що, всупереч усім запевненням членів уряду Гордона Брауна, 80% нових робочих місць, створених у країні починаючи з 1997 року, займають мігранти. Звісно, такий стан справ не може не хвилювати корінних жителів країни. Можливо, що бурхливі обговорення пов'язаних із мігрантами проблем якраз і змушують «фрагментоване постхристиянське суспільство» відчувати себе більш згуртованим.
Тетяна ЄФРЕМЕНКО.