Як повідомляє Бі-бі-сі, на парламентському полі бою зіткнуться позиції тих, хто розглядає проблему в ширшому контексті конфлікту між громадянськими правами та все більш авторитарним підходом влади. І це - лише один елемент у розрахованій на півтора року величезній урядовій програмі із забезпечення безпеки та боротьби зі злочинністю.
Офіційне обґрунтування необхідності єдиних посвідчень особи часто зводиться до двох положень. «Посвідчення допоможуть впоратися з нелегальною міграцією та підтримають органи правопорядку в боротьбі з нинішньою загрозою тероризму», - заявляє міністр внутрішніх справ Великобританії Чарльз Кларк. Але незмінною залишається і відповідь правозахисних груп. Шамі Чакрабарті, керівниця авторитетної організації «Ліберті», заявляє: «Все більше суворих слів і поганих законів... Це показує відсутність поваги до наших демократичних традицій».
Однак іноземців суперечки про посвідчення особи часто дивують. Особливо тих, хто походить з європейських країн, де до посвідчень давно звикли. У посольстві Франції в Лондоні питання про те, чи не заперечувала країна проти введення посвідчень, викликає здивування. Там відповідають, що посвідчення - давно звершений факт і вони дозволяють французам їздити в країни Європейського Союзу без паспорта.
У Німеччині посвідчення особи обов'язкові для носіння починаючи з 16 років. «Ніхто про це нічого й не думає, питань ніхто не ставить, якщо у вас є проблеми - показуєте посвідчення - і все, ми не заперечуємо проти того, щоб, якщо буде необхідність, надати дані про себе», - відповідає один із німецьких дипломатів.
Опитування громадської думки показують, що і у Великобританії 80% населення підтримує введення посвідчень. Однак опір введенню посвідчень пояснюється кількома причинами.
Традиційне заперечення вільного (принаймні, у його власному уявленні) англійця зводиться до заяви: «Чому я повинен доводити комусь, що я - саме той, за кого себе видаю?» У країні з чотирма мільйонами камер прихованого спостереження така заява не дуже переконлива.
Багатьом ближча позиція Незалежного представника з питань інформації Річарда Томаса, який нещодавно звернув увагу на те, як багато інформації про громадян збирає влада. За словами Томаса, схильність до такої цікавості має «сильний континентальний присмак», а на підтвердження цього він навів досвід колишніх східноєвропейських соцкраїн і фашистської Іспанії.
Противники законопроекту про введення посвідчення особи є і в лавах правлячої лейбористської партії. Ветеран-депутат Гвінет Данвуді заявила, що законопроект її вкрай непокоїть. «Досвід поліції та влади, які збирають дані про всі сторони життя людини, показує, що ці дані часто використовуються з найнепривабливішими намірами», - заявляє вона.
Законопроект обмежує тип інформації, яку можна містити в базі даних, пов'язаній з новими посвідченнями. Про людину буде відомо її ім'я, дата та місце народження, адреса, громадянство, імміграційний статус та основні зовнішні дані. Щоб ввести в базу даних нові категорії інформації - фінансові чи медичні дані, відомості про зайнятість або судимість, - знадобиться новий закон.
Новий закон необхідний навіть для того, щоб зробити володіння посвідченнями обов'язковим. Намагаючись заспокоїти критиків, уряд підкреслює, що люди не будуть зобов'язані мати посвідчення при собі. Однак на кожне пояснення чиновників знаходиться заперечення з боку правозахисників та інших противників проекту.
Візьмемо, скажімо, боротьбу з тероризмом. У потенційних терористів, заявляють незгодні, з документами або все буде гаразд, або вони їх просто підроблять. Проблема - не в документах, а в тому, щоб знати, хто що замислює. Уряд не пояснив, яким чином посвідчення особи тут допоможуть.
Що стосується нелегальної міграції, пластикові картки теж не допоможуть - відстежити нелегалів або тих, кому було відмовлено в статусі біженця, вони не допоможуть. Хіба що поліція візьметься перевіряти все населення поголовно по кілька разів.
Там, де йдеться про махінації з отриманням соціальних допомог, посвідчення, на думку опонентів Тоні Блера, теж неефективні. Аферисти майже завжди приховують інформацію не про своє ім'я чи адресу, а про стан здоров'я або фінансове становище.
Є й практичні заперечення. Введення посвідчень і підтримуючої їх комп'ютерної системи коштує дорого, і, як показує нещодавній досвід, реалізація такого роду проектів уряду вдається погано.
Річард Томас звертає увагу на те, що уряд кілька разів змінював свою лінію щодо найголовнішої мети введення посвідчень. А за словами одного з фахівців з інформаційних технологій, відсутність точної мети в такому масштабному проекті - майже гарантує провал. «Я б до цього й не торкнувся. Немає обґрунтування проекту, і влада напевно щось захоче міняти на ходу».
Що ясно, так це те, що Тоні Блер, перед тим як залишити посаду прем'єр-міністра, твердо має намір зробити посвідчення особи ключовим елементом своєї політичної спадщини. Циніки можуть сказати, що це насправді і є обґрунтуванням проекту.