Обов'язок проживання у вказаному владою місці існує перші три місяці перебування в Німеччині. Раніше шукач притулку був зобов'язаний постійно проживати у вказаному владою місці, як правило, в не дуже хорошому гуртожитку в будь-якій точці Німеччини. Заявник не мав права віддалятися від місця проживання більш ніж на 40-50 км у межах адміністративного району проживання. Зараз, після трьох місяців призначеної резиденції, шукач може вільно пересуватися по всій країні. Після тримісячного карантинного терміну заявник з місцем проживання, наприклад, у Тюрингії може відвідувати своїх друзів та родичів у Гамбурзі або Мюнхені. Це важливо для людей, які інтенсивно шукають роботу по всій Німеччині.
Зберігається правило проживання отримувачів суспільної допомоги у вказаному владою місці проживання. Це означає, що шукач має право отримувати соціальну допомогу лише за однією певною адресою. За принципом зворотної логіки випливає, що соціальна незалежність звільняє шукача притулку від обов'язку резидентства. Абсолютна більшість шукачів притулку залежить від суспільної допомоги. Все ж можливо, що військові та збройні конфлікти по всьому світу змушують шукати спокійну гавань у Німеччині й заможних людей. Перед лицем тероризму та артилерійських обстрілів усі рівні. Тому можливо, що матеріально благополучні люди вважають себе змушеними покинути свою країну та шукати притулку в Західній Європі.
Матеріальне забезпечення шукачів притулку тепер здійснюється у грошовій формі. Раніше така підтримка переважно надавалася у формі речового та продовольчого забезпечення: заселення в гуртожиток, одяг від Червоного Хреста, продовольчі талони, видача продовольчих пайків, у тому числі рибних консервів та галет. Тепер уряд скасував цю не надто приємну форму забезпечення, і шукачі притулку почали отримувати грошову ставку допомоги. Речове забезпечення залишається правилом на період розміщення в первинному таборі прийому шукачів притулку.
Знижено поріг доступу шукачів притулку до німецького ринку праці. Вже через три місяці шукач притулку набуває права шукати собі робоче місце. Тут, правда, розподіл робочих місць проводиться за залишковим принципом. Для вступу в трудові відносини іноземний шукач потребує дозволу німецької влади на роботу. Цей дозвіл влади він отримає після перевірки ринку праці. Це означає, що на запропоноване іноземцю робоче місце не повинні претендувати привілейовані німецькі претенденти (громадяни Німеччини та законно проживаючі в Німеччині іноземці). Шукач притулку може зайняти робоче місце за відсутності німецьких претендентів.
Ринок праці в Німеччині неоднорідний, але зайнятість уже роками зберігається на високому рівні, постійно створюється (і постійно ліквідується) велика кількість робочих місць. Тому пошук робочого місця за залишковим принципом не безнадійний, хоча й утруднений. Зрозуміло, закон забороняє потенційному роботодавцю користуватися вимушеною ситуацією кандидата на робоче місце та пропонувати йому гірші умови праці порівняно з місцевими претендентами. Слід дотримуватися закону про мінімальну оплату праці.
Залишковий принцип розподілу робочих місць автоматично втрачає свою силу після 15 місяців проживання шукача притулку в Німеччині. І з цього правила зроблено суттєве виключення: спеціалісти з вищою освітою, із середньою спеціальною та іншою освітою за списком дефіцитних професій вже через три місяці можуть на рівних із німецькими претендентами підставах брати участь у німецькому ринку праці. Для цієї групи дефіцитних спеціалістів скасовано принцип залишкового розподілу робочих місць. Для визначення групи дефіцитних спеціалістів застосовуються принципи «Блакитної карти ЄС».
Шукачі притулку мають право брати участь у кваліфікаційних заходах агентства з праці за дефіцитними професіями. Успішне закінчення цього заходу вводить у силу карантинний термін у 15 місяців. Це положення відкриває перспективу трудової інтеграції шукачам притулку у працездатному віці зі спеціальностями індустріальних та енергетичних кваліфікованих техніків, інженерів, працівників охорони здоров'я та інших професійних груп.
Після певного влаштування в Німеччині компетентні відомства в індивідуальному порядку вивчають можливість продовження виду на проживання в Німеччині поза процедурою надання притулку. У позитивному випадку ненадійна віза шукача притулку переоформлюється на більш надійну трудову візу.
Фактором ненадійності є тривалість процедури розгляду заяви про надання притулку та швидке відхилення заяви через «очевидну необґрунтованість». Федеральний уряд говорить про тримісячний термін розгляду заяви як цільове завдання компетентних відомств. Практична реалізованість цієї постановки завдання – історія з іншого фільму. Тут загальних порад та рецептів немає, знаходити рішення потрібно за допомогою обізнаного адвоката.
Відхилені шукачі притулку можуть оскаржити рішення в інстанціях, зокрема й судових. Для прискорення адміністративних процедур у сфері надання права на притулок строки оскарження відмови скорочені порівняно зі звичайним судочинством. Засіб юридичної незгоди необхідно подати не пізніше одного або двох тижнів після доставки адресату рішення про відмову. Строк дуже жорсткий, тому рекомендується заздалегідь вступити в контакт з адвокатом для своєчасного врегулювання всіх правових відносин зі своїм захисником та для вивчення ним суті справи та особистих відносин шукача. Після отримання негативу адвокат своєчасно подасть необхідні засоби правового захисту від висилки. Несвоєчасне подання засобу правової незгоди веде до невдачі всього процесу створення притулку в Німеччині. У період правових розглядів у справі відхиленого шукача притулку останній може законно проживати в Німеччині та шукати собі надійні трудові відносини в країні.
Комплексна обробка всього випадку подання заяви про надання притулку з урахуванням трудових можливостей з урахуванням правил «Блакитної карти ЄС», особливостей діловодства та оскарження занадто складна для всеосяжного представлення в загальній статті. Допомога спеціаліста підвищує шанси на благополучне завершення справи в обґрунтованих випадках.
Томас ПУЕ,
німецький адвокат
Спеціально для «Заграниці».