Туреччина вимагає відкрити в Німеччині школи з навчанням турецькою мовою
Турецький прем'єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган вже не вперше висуває ідею створення в ФРН шкіл з навчанням турецькою мовою. Він висловив її ще у 2008 році, виступаючи в Кельні перед членами турецької громади. Прем'єр навіть висловив готовність відправити до ФРН турецьких вчителів.
Ініціатива не викликала особливого розуміння і залишилася без наслідків. Але Ердоган про неї не забув і знову повернувся до цього питання в інтерв'ю авторитетному німецькому виданню Zeit напередодні візиту Ангели Меркель до Туреччини. Свою наполегливість він пояснив батьківською турботою про майже 3 млн вихідців з Туреччини, які складають найбільшу діаспору в Німеччині.
Логіка Ердогана проста: раз у Туреччині є німецькі школи, де викладання ведеться німецькою мовою, то в Німеччині мають бути турецькі школи з навчанням турецькою. Свою вимогу Ердоган обґрунтував мовними складнощами, з якими стикаються проживаючі в Німеччині турки, давши зрозуміти, що влада Німеччини несе за це свою частку відповідальності. «Тут, у Німеччині, ще не зовсім відчули дух нашого часу. Перш за все, людина повинна добре володіти рідною мовою, тобто турецькою, але, на жаль, таке трапляється все рідше», – підсумував Ердоган.
Пропозиція турецького прем'єра викликала різку відповідь німецьких політиків – як представників правлячих партій, так і членів опозиції, які виявили в цьому питанні рідкісну одностайність. Щоб не перераховувати імена політиків та громадських діячів, у тому числі турецького походження, скажімо лише, що їхні доводи зводяться до одного: поява в Німеччині шкіл з викладанням турецькою мовою заважатиме процесу інтеграції вихідців з Туреччини в німецьке суспільство. Замість інтеграції це призведе до відокремлення та ускладнить і без того непросте становище мігрантів. Ангела Меркель заявила, що не бачить сенсу в пропозиції Ердогана.
Здавалося б, все більш ніж ясно, але не для турецького прем'єра, який у молодості оспівував у віршах мінарети, уподібнюючи їх багнетам воїнів. Ердоган пішов на загострення: буквально за день до наміченого на 29 березня візиту канцлера ФРН до Анкари він, перебуваючи в Лівії, заявив журналістам, що Меркель, очевидно, просто ненавидить Туреччину, раз відмовляється відкривати на території Німеччини турецькі школи. Історія стала активно обговорюватися в турецьких ЗМІ, які відзначали, що скандал загрожує серйозно ускладнити майбутні переговори. Обстановка дійсно склалася нездорова.
Тим часом, під час дводенного візиту Меркель планувала обговорити набагато важливіші питання, ніж ця шкільна нісенітниця: подальші шляхи зближення Анкари та Брюсселя, альтернативні вступу Туреччини до Європейського Союзу, становище в близькосхідному регіоні з урахуванням подій, що відбуваються в Ірані та Ізраїлі, врегулювання турецько-кіпрського конфлікту, визнання Туреччиною геноциду вірмен та примирення між вірменами та турками. Крім того, під час візиту планувалося обговорити відкриття німецько-турецького університету в Стамбулі. Ймовірно, тому Меркель у властивій їй манері постаралася, прилетівши до Анкари, згладити гострі кути. Після переговорів з Ердоганом канцлер заявила, що згодна з пропозицією відкрити турецькі школи в Німеччині.
«Оскільки Німеччина має свої школи в інших країнах, цілком природно, що Туреччина може мати свої школи в Німеччині», – зазначила Меркель, однак поспішила додати, що це в жодному разі не повинно перетворитися на відмовку для школярів турецького походження, які не бажають вивчати німецьку мову. Меркель ще раз звернула увагу, що людина не може жити в Німеччині без німецької мови. Загалом, на думку канцлера, у випадках з турецькими школами підсумком навчання має стати двомовність. Нарешті канцлер розвіяла побоювання турецького прем'єра, сказавши, що ні про яку асиміляцію турків у Німеччині, яка його турбує, мова не йде, а лише про інтеграцію.
То що ж, виходить, Ердоган домігся свого? Радше, ні. Перекричати фрау Меркель набагато простіше, ніж змусити її щось зробити. Нещодавній приклад із суперечкою всередині ЄС щодо надання фінансової допомоги Греції, яка стояла на межі дефолту, це чудово показав. За свою жорстку позицію в цьому питанні Меркель заслужила в ЗМІ дуже лестиве для себе порівняння з «залізною леді» Маргарет Тетчер і не зовсім, можливо, лестиве, але не менш значуще порівняння з «залізним канцлером» Отто фон Бісмарком. Якщо вона і вводитиме турецькі школи в ФРН, то в зовсім іншій формі, тому що в своєму нинішньому вигляді ідея Ердогана нездійсненна, а навіть якщо здійсненна, то шкідлива.
Перш за все, самі аргументи турецького прем'єра – раз є німецькі школи в Туреччині, значить, мають бути турецькі в Німеччині – чиста демагогія і не витримують жодної критики. Так, у Туреччині є німецькі школи, але, як зазначив уповноважений з питань інтеграції Гессена Йорг-Уве Ган, німецькі школи в Туреччині призначені переважно для дітей дипломатів, які лише тимчасово перебувають у країні. У випадку з гіпотетичними турецькими школами в Німеччині все буде з точністю до навпаки: школи призначені для вихідців з Туреччини, які, однак, не поспішають повертатися на батьківщину, і мають намір будувати своє життя в Німеччині.
Представник німецьких соціал-демократів психолог Лале Акгюн, яка сама виросла в сім'ї вихідців з Туреччини, заявила, що для дітей створення турецьких шкіл буде глухим кутом. Акгюн визнала, що в Туреччині є німецькі школи, однак зазначила, що їх відвідує лише надзвичайно вузька верства дітей представників турецької еліти, які мають намір отримати, таким чином, другу або навіть третю іноземну мову. Турецькі школи в Німеччині ніколи не будуть елітними. Більше того, як вважає Акгюн, випускники таких шкіл не зможуть в результаті вступити ні до німецьких, ні навіть до турецьких вишів.
Твердження Ердогана про те, що турецькі діти в Німеччині повинні передусім знати рідну мову, на думку Лале Акгюн, також не витримують критики. Передусім тому, що у випадку з іммігрантами третього чи четвертого покоління взагалі складно визначити, яка мова для них є рідною. Крім того, відвідування турецьких шкіл неминуче призведе турецьких дітей до ізоляції, тому що спілкування з однолітками відбувається в основному в школі, а в цьому випадку воно вестиметься не німецькою, а турецькою мовою. У підсумку, проживаючи в Німеччині в ізоляції, вони будуть позбавлені можливості скористатися перевагами свого перебування.
Загалом ініціатива Реджепа Таїпа Ердогана радше має політичне та ідеологічне обґрунтування, але не викликана турботою про вихідців з Туреччини. Турецький прем'єр має намір використати майбутні турецькі школи в Німеччині та їхніх учнів як своєрідний плацдарм, зайнявши який, можна буде «підтягнути» Туреччину до вступу в ЄС. Не дивно, що разом із пропозицією про заснування турецьких шкіл у Німеччині Ердоган наполягає на введенні подвійного німецько-турецького громадянства і противиться тому, щоб турки, отримуючи німецьке громадянство, відмовлялися від турецького паспорта, як це передбачено законами ФРН.
В принципі турецький прем'єр робить усе, щоб акцентувати та на якомога довший термін законсервувати «турецькість» турків, які проживають у ФРН, і перешкодити тому, що він називає асиміляцією. Ердогану потрібні не німецькі турки, а саме турки в Німеччині, як передумова та стимул для вступу Туреччини до ЄС. Уся його турбота про освіту турків, які живуть у ФРН, шита білими нитками, хоча б тому, що в самій Туреччині, за деякими даними, 50% жінок не вміють ні читати, ні писати, не кажучи вже про курдів, у яких взагалі немає своїх шкіл. Незрозуміло тільки, чому Ердоган вирішив, що турецька діаспора в Німеччині служитиме політичним знаряддям Анкари на шкоду своїм власним інтересам.
Примітно в цьому зв'язку інтерв'ю, яке дав радіо Deutschland Funk німецький політик турецького походження, член ХДС, Бюлент Арслан. «Цілком природно, що в інтересах Ердогана якомога довше підтримувати політичну та емоційну прив'язаність турків, які живуть у Німеччині, до Туреччини, – заявив Арслан. – З його точки зору, це цілком нормально. Тільки ми, як турки та німці, які живуть у Німеччині, повинні мати інші інтереси. Для нас важливіше підтримувати та зміцнювати наш зв'язок із Німеччиною». До питання про школи Бюлент Арслан додав: «Нам потрібно більше успішних турецьких учнів у німецьких школах, а не турецькі школи». Реджепу Таїпу Ердогану варто було б прислухатися.
Олексій ДЕМ'ЯНОВ.
Lenta.ru