Питання про правове становище 186 тис. іноземних біженців, які перебувають у Німеччині, турбувало німецьку владу вже не один рік. Мабуть, жоден серйозний політик не заперечував того, що в цій проблемі необхідно, зрештою, досягти прориву. Адже ситуація з невизнаними біженцями, які мають ненадійний статус Duldung (що якраз перекладається українською як «терпіння») і чи не щодня чекають на висилку на батьківщину, давно перетворилася з простого питання імміграційної політики на серйозну суспільну проблему.
По один бік цієї проблеми були конкретні люди з держав колишньої Югославії, СНД або Афганістану, у багатьох з яких у Німеччині народилися діти, що не знають іншої країни, окрім ФРН, але яким все одно загрожувала депортація на вже давно чужу батьківщину. По інший – величезний поліцейсько-бюрократичний апарат країни, яка не бажала більше миритися з мільярдними соціальними виплатами для цієї категорії іноземців. Зрозуміло, що таке протистояння не могло тривати вічно, однак політики роками не могли знайти в собі мужності зробити вирішальний крок – визнати право десятків тисяч людей на проживання в країні.
Рішення відтягувалося аж до моменту, коли вже всім стало ясно, що відкладати його далі в довгий ящик не лише безглуздо, а й просто небезпечно. Хоча до такого стану справ німецькому суспільству начебто не звикати. Досить згадати суперечки навколо закону про утилізацію одноразового посуду або про проекти реформи охорони здоров'я. Невипадково, мабуть, експерт СДПН з внутрішніх справ Дітер Віфельшпютц, коментуючи становище (близько 20 тис. невизнаних біженців, які проживають у Німеччині вже понад 20 років зі статусом Duldung), зміг сказати лише одне: «Це повний ідіотизм!»
Вироблення вимученого компромісу між пропозиціями федеральних політиків з великої коаліції та земельними міністрами внутрішніх справ часом дійсно нагадувала театр абсурду. Проект нового законодавчого правила, підготовлений у Берліні, передбачав таку черговість: спочатку вид на проживання, а потім робота. Земельні політики бачили ситуацію в протилежному ключі: спочатку робота, потім повна легалізація перебування.
У результаті зійшлися на такому рішенні: біженці, які мають роботу і прожили в країні 6 (для одиноких – 8) років, отримують дворічний вид на проживання. Ті, хто на даний момент не мають робочого місця, повинні знайти його до 30 вересня 2007 року. Тільки тоді ця категорія іноземців зможе розраховувати на заповітну вклейку в паспорт. За яких умов можливе продовження цього дозволу на перебування, на нюрнберзькій нараді не уточнили. Земельні міністри пропонували продовжувати вид на проживання тим, хто протягом двох років матиме роботу і після цього строку зможе сам себе забезпечувати. Пропозиція Федерального міністерства праці замість «і» передбачала «або». У підсумковому документі немає взагалі жодного уточнення. Виходить, що земельні відомства у справах іноземців на свій розсуд можуть вирішувати це питання. Більше того, як уже заявив представник соціал-демократів із землі Шлезвіг-Гольштейн Ральф Штегнер, іноземці, які протягом двох років не знайшли роботи, але «докладають для цього добросовісних зусиль», все одно зможуть легально перебувати в Німеччині.
Згідно з даними Міністерства внутрішніх справ, на даний момент у країні перебувають 20 тис. невизнаних біженців, які вже мають роботу. З минулого понеділка всі вони могли подати офіційну заяву на отримання «нормального» виду на проживання. Ще близько 80 тис. осіб, які підпадають під часові рамки нового правила, не мають не лише робочого місця, а й у більшості своїй – дозволу на роботу. Досі при пошуку роботи права біженців стояли після громадян Німеччини та громадян Євросоюзу. Крім того, законодавець обмежував їм свободу пересування країною. Простіше кажучи, біженець міг розраховувати на робоче місце тільки тоді, якщо на нього не погодився німець, потім громадянин ЄС, і якщо воно знаходилося в межах комунального округу, де іноземець вимушено «прописаний». На практиці це виливалося часто в багатомісячну тяганину з німецькими бюрократами у відповідних інстанціях. Чи будуть тепер зняті подібні обмеження, досі неясно.
Заяви на отримання виду на проживання, згідно з рішенням Конференції міністрів внутрішніх справ, можна буде подавати протягом найближчих 6 місяців. При цьому чиновники земельних відомств у справах іноземців враховуватимуть такі фактори, як знання претендентами німецької мови, відсутність судимості за серйозні злочини та неучасть у діяльності терористичних або екстремістських організацій.
Виключаються з нових правил ті іноземці, хто свідомо вводив німецьку владу в оману щодо своїх ідентифікаційних даних або істинних причин приїзду до Німеччини. Тож приклад біженців, які при прибутті до Іспанії знищують свої паспорти або приховують своє громадянство, у Німеччині однозначно не проходять.
Політики передбачили й певні винятки з підготовлених ними нових правил. Стосуються вони в основному літніх та соціально слабких категорій людей. Так, одинокі з малолітніми дітьми, які потребують лікарського догляду, що не може бути забезпечений на батьківщині, а також особи старше 65 років, можуть отримати вид на проживання і не маючи роботи.
Як припускають експерти, швидше за все хвиля масових депортацій, яка практикувалася німецькою владою в останні роки, на період до 30 вересня наступного року буде фактично зведена нанівець. У всякому разі, політики із землі Берлін уже оголосили про подібні плани. Одночасно при цьому передбачається «жорсткіше контролювати» прибуття до Німеччини нових біженців.
Прийняті на зустрічі в Нюрнберзі рішення, якими б половинчастими вони не здавалися, безсумнівно, є важливим кроком. Примітно, що нові правила були прийняті лише тоді, коли до влади в країні прийшла велика коаліція. Адже ні уряд Гельмута Коля, ні Герхарда Шредера зробити цього так і не змогли. Інша річ, що авторів нововведень найменше турбували гуманітарні аспекти проблеми. Ніхто з політиків і не збирався особливо приховувати, що в умовах 4 млн безробітних додаткові витрати на утримання біженців країні нести вкрай важко.
Швидше за все, перше за час єдиної Німеччини принципове рішення в імміграційній політиці так і залишиться останнім. У всякому разі, навряд чи можна сподіватися, що в найближчі роки ліберальні тенденції щодо прийому іноземців у Німеччині будуть превалювати над консервативними поглядами, які сьогодні отримують широку підтримку не лише у політичної еліти країни, а й у німецькому суспільстві.
Питання про політичних біженців турбує майже всі розвинені країни Європи. Вирішують його також по-різному.
Наприклад, Іспанія у 2005 році дала посвідку на проживання півмільйону нелегалів, що принесло пожвавлення в економіку та реальні гроші до соціальних кас країни. Великобританія, навпаки, ставить майже невиконувані умови. А саме – здобувач повинен мати діючий закордонний паспорт. У багатьох термін дії документів минув, і посольства відмовляються його продовжувати.
У Франції люди, які прожили в країні 10 років, до минулого року могли вільно легалізуватися. Тепер же залишитися мають право лише сім'ї з дітьми шкільного віку, які до того ж повинні відповідати деяким вельми спірним критеріям.
Італія в декілька прийомів легалізувала 1,4 млн осіб, а от у Нідерландах поки все так же гаряче обговорюється питання, як вчинити з 26 тис. осіб, які перебувають у країні, але не визнані політичними біженцями.
Владимир ГУЩИН.
Російська Німеччина