Журналіст Олексій Севриков вирушив до Мальме і зустрівся з його жителями, старими й новими, аборигенами та мігрантами. Цей текст, опублікований порталом Sweden.ru – про те, що насправді таке шведська сім'я, і про те, як чужі стають своїми в місті, чимось схожому на звичайний обласний центр.
У 2015 році в 9,8-мільйонну Швецію прибули просити притулку 163 тис. осіб. Це найвищий показник у Європі в перерахунку на душу місцевого населення. Тим не менш, порівняно з Німеччиною чи Угорщиною скандинавська країна рідко згадувалася світовими ЗМІ в контексті міграційної кризи. Шведська система витримала навантаження і продовжує працювати, як техніка зі шведської ж реклами, де все зроблено з розумом.
Точкою входу приблизно для третини біженців було і залишається місто Мальме. Понад 300 тис. населення, до столиці (Стокгольма) 600 з лишком кілометрів, а поряд – кордон (з Данією), який через наплив людей тимчасово перестав бути умовним. До Мальме потрапляють через Копенгаген Ересуннським мостом – 40 хвилин на електричці.
Тих, хто з різних причин покинув рідну країну і зумів дістатися до Швеції, чекає не менш складний і довгий шлях інтеграції. Починається він з Migrationsverket – Державного міграційного управління. Його офіс у Мальме повний черг. З ранку до вечора сюди під'їжджають самотні чоловіки та жінки, великі й малі сім'ї, діти без супроводу дорослих – хтось прибуває самостійно, комусь допомагає поліція.
Сирієць Абід не може стримати сліз радості: він щойно возз'єднався з дружиною Заріфою та дворічним Алі. Рятуючись від обстрілів у місті Алеппо, він не встиг вивезти всю сім'ю одразу і протягом десяти днів зі старшим сином Кадіром чекав зустрічі. Заріфі допоміг рідний брат: довіз до Туреччини, а потім купив авіаквиток до Копенгагена.
«Чому Швеція? Тут, у Гетеборзі, кілька років живе мій колишній колега. Він розповідав, як тепло в цій країні приймають мігрантів, допомагають знайти роботу. Хотілося б потрапити у велике місто, але ми не в тому становищі, щоб обирати. Головне, я і мої діти тепер у безпеці, є дах над головою. Будемо починати нове життя і сподіватися, що в Сирію повернеться мир, а з ним і ми», – каже Абід і йде займати чергу.
Черга електронна, як у банку. Заявники проходять співбесіди, надають наявні документи. Спеціалісти Державного міграційного управління у зв'язці з іншими держструктурами перевіряють інформацію і видають (або не видають) дозвіл на перебування у Швеції. Незважаючи на те, що влада працює на межі можливостей, час очікування рішення може сягати двох років.
«Це стрес для системи, – визнає один із координаторів міграційного управління в Мальме Єнні Серман. – І нам довелося знизити стандарти проживання, щоб забезпечити всіх нужденних. Але, навіть розміщуючи людей у школах, спортзалах, ми кожному надаємо спальне місце, харчування, предмети особистої гігієни, шафу для зберігання речей, одяг – усе необхідне для життя. Здобувачі притулку отримують право на термінову медичну, в тому числі стоматологічну, допомогу, а також лікування, яке не можна відкласти. Причому діти до 18 років користуються послугами охорони здоров'я в тому ж обсязі, що й звичайні шведські діти».
Спортзал – радикальний варіант на перший час. Міграційні служби спільно з муніципалітетами підбирають комфортніші умови на кшталт гуртожитків сімейного типу і навіть квартир. Тільки населений пункт біженці обрати не можуть: можливо, назустріч безкоштовному житлу доведеться їхати за тисячу кілометрів на північ країни. Хочеш залишитися в Мальме чи перебратися до Стокгольма? Без проблем, але тоді шукай і оплачуй свій кут самостійно. Щойно біженець отримує офіційний статус, перед ним відкривається шведський ринок праці. Служба зайнятості (Arbetsförmedlingen) у межах спеціальної програми розробляє дворічний план індивідуально під здобувача.
«У сирійців загалом хороша освіта, серед них є високопрофесійні вчителі, лікарі, інженери, які Швеції дуже потрібні. А, наприклад, біженці з Еритреї (четверта за чисельністю група біженців у Швеції після сирійців, іракців та афганців) часто не мають за плечима навіть 9-річної школи, – розповідає старший адміністративний співробітник Служби зайнятості Фредрік Меллер. – Тому одним ми знаходимо відповідну вакансію за два-три місяці, інших відправляємо на підвищення кваліфікації, третіх – на повноцінне навчання. Ми не хочемо, щоб люди з вищою освітою прислуговували в готелях і ресторанах. Якщо ти був викладачем університету у своїй країні – будь ним і у Швеції!»
Програма служби зайнятості передбачає допомогу – 308 крон на день. Для Швеції це не захмарні гроші (бізнес-ланч тут коштує близько 100 крон), але достатні, щоб здобувач не бідував, враховуючи безкоштовну або частково компенсовану оренду житла. Працевлаштування полегшується знанням англійської мови, якою більшість шведів володіють вільно, проте шведська в пріоритеті (програма включає інтенсивне вивчення національної мови).
За даними Служби зайнятості, 32 % учасників знаходять роботу в період дії програми інтеграції. Протягом десяти років у Швеції працевлаштовується 70% новоприбулих, показують дослідження професора Пітера Бевеландера. Чи не ущемляє така гуманна політика права самих шведів? Відповідь на це питання набагато ширша за прилавки ринку праці.
Швеція давно перестала ідентифікувати чужих. Країна відносно безболісно пережила міграційні хвилі, що хлинули з Близького Сходу та Балкан ще в минулому столітті, і сьогодні ви не побачите на вулицях багато стереотипних скандинавів. У Мальме майже половина населення (44%) – іммігранти або діти іммігрантів, яких без іронії можна називати корінними шведами. Все змішалося, і одразу не розбереш, хто тут місцевий зі стажем, а хто новоприбулий біженець. Останні не жебрають гроші у перехожих. Тих, хто просить милостиню, зовсім мало, і це, як правило, дуже флегматичні порівняно з нашими цигани.
Поки вимушені переселенці чекають на дозвіл на проживання, волонтери допомагають їм вивчати мову, влаштовують футбольні матчі, вечори музики та інші «занурюючі» тусовки. Мусульмани у звичній для себе атмосфері (у Швеції все є – мечеті, ісламські школи, халяльні ресторани та супермаркети) вчаться розділяти нові цінності. Наприклад, рівні права жінок на освіту та роботу.
Інтеграція не завжди відбувається за казковим сценарієм. ЗМІ повідомляють і про сутички мігрантів із місцевим населенням, і про серйозні конфлікти в місцях тимчасового розміщення біженців.
«Таке трапляється, коли ментально різні люди живуть скучено. Але якщо проаналізувати всі подібні події, ви побачите, що їх обсяг мізерний і порівняний із ситуацією у звичайній країні, де взагалі немає проблеми біженців», – запевняє професор Бевеландер.
Всупереч європейському тренду, партії антиіммігрантського спрямування не набрали в Швеції великої популярності. У Стокгольмі і тим більше в Мальме в принципі не прийнято говорити про національну ідентичність. Той, хто серйозно вважає, що новий приплив біженців загрожує «шведськості», у кращому випадку зараховується до радикалів, у гіршому – до божевільних. «Яка може бути загроза? Хіба що блондинів стане менше», – іронічно зауважить типовий швед.
Ми можемо погоджуватися або сперечатися, але вони так бачать солідарне суспільство.