Сьогодні Олексій Смертін - свого роду зразок для початківців футболістів, корисний приклад, бо всього, що він має, досяг самостійно. Напевно, не дивно, що саме він - капітан національної збірної Росії, один із найшанованіших гравців у країні наших східних сусідів. А окрім того - єдиний футболіст збірної Росії, який виступає за її межами.
«Закордонне відрядження» Смертіна розпочалося у 2001 році. До московського «Локомотива» звернулися представники французького «Бордо». Вони, до речі, у прагненні придбати багатофункціонального півзахисника не були самотні. Серед потенційних покупців значилися британські «Лідс» і «Манчестер Юнайтед», бельгійський «Андерлехт» і київське «Динамо».
«Бордо» тоді взяв конкретикою і географією, - згадує Олексій. - Франція мені завжди подобалася. Нехай на той момент це була заочна симпатія. Що стосується команди, то «Бордо», з яким я познайомився під час їхнього протистояння з московським «Спартаком», здався мені непоганим колективом. А от про інших претендентів, чесно кажучи, нічого не можу сказати. Бо не знаю про їхні пропозиції. Хоча про інтерес до мене чув».
У клубі зі столиці Жиронди (провінція на південному заході Франції) російський півзахисник провів три з половиною роки. «Бордо» зірок з неба не хапав, але й провальних сезонів у нього теж не було. Французький чемпіонат - взагалі один із найрівніших за силою команд у Європі. Але у французької першості є ще одна характерна риса. Суперклубів у цій країні немає. Є міцні за європейськими мірками команди, яким час від часу вдається «стріляти». Але одразу після цього лідерів таких клубів швиденько розбирають представники фінансово більш благополучних чемпіонатів (Італія, Англія, Іспанія). Франція славиться своїм умінням виховувати молодь - і свою, і приїжджу. Рівень футбольних менеджерів у цій країні перебуває на дуже високому рівні, і тому не дивно, що чутки про можливий переїзд Смертіна кудись почали з'являтися, щойно Олексію вдалося закріпитися в основному складі «Бордо». Втім, на процес «становлення своїм» у росіянина багато часу не пішло. На футбольному полі він - справжній роботяга, ніколи не тягне ковдру на себе, навпаки, старається брати більше чорнової роботи.
«В принципі, «Бордо» не проти продажу футболістів. Усе питання - в умовах угоди. До мене проявляв інтерес «Ньюкасл», але французів не влаштувала сума, запропонована англійцями. Особисто мені було трохи сумно, бо я вважав, що англійська Прем'єр-ліга може стати новим кроком уперед у моїй кар'єрі. Мені здавалося в той час, що саме час зробити цей крок. Хоча я не прагнув до відходу з «Бордо», де себе чудово почував, будь-якою ціною. Йшлося про те, щоб зробити новий крок у кар'єрі. Завжди поважав команди, в яких грав, але ніколи не боявся пробувати себе на новому рівні».
Журналіст, який розмовляв зі Смертіним щодо особливостей французького чемпіонату, не міг не запитати про одну істотну відмінність. Мовляв, для нас - неймовірна картина: гравці і тренери за кілька хвилин до початку матчу або в перерві дають телеінтерв'ю в прямому ефірі...
«Тут це звичайна справа, - пояснює Смертін. - До гри ставляться якось простіше, не так напружено, як у нас. Багато хто, особливо футболісти африканського походження, можуть за 10 хвилин до матчу спокійно слухати музику, їсти фрукти чи шоколад. Поразка - це не привід для довгого суму: через 10 хвилин вона багатьма вже забута, у роздягальні звучать жарти. Не візьмуся оцінювати, це добре чи погано. Але так є».
А на питання про вік Олексій відповів уже не як росіянин, а як житель Західної Європи: «У травні мені мало виповнитися лише 28 років. У Росії сказав би «вже 28», але тут зовсім інші уявлення щодо віку. 30-річчя - розквіт гравця, а не передпенсійний період, тренери тут довіряють ветеранам. З іншого боку, вікові гравці у Франції зазвичай перебувають у кращій формі, ніж у Росії, тут більш ощадний режим навантажень. Ніхто ніколи тебе не змусить вийти на поле з травмою, навіть на перший погляд несерйозною. Поняття «грати на уколах» практично не існує. Знову ж таки, не знаю, це добре чи погано: адже часом період «лікарняних» у провідних гравців команди припадає на ключові матчі. Сукупна тривалість зборів - максимум 40 днів. Хоча які - за російськими поняттями - це збори? Я влітку з родиною знімав будиночок на узбережжі, у Кап-Ферра, і щодня після тренувань встигав повертатися ночувати туди.
Поступово почав звикати до того, що кожен француз, за нашими мірками, - гурман. Намагався не відставати від них у пізнанні l'arte de vivre - «мистецтва жити». Адже якщо ти в ресторані замовиш вино, не відповідне страві, тобі його, звісно, принесуть, але це ж моветон! Через два роки після появи у Франції можу видати найдетальніші рекомендації щодо багатьох вин Бордо. Сам у вільний час об'їздив увесь Медок і відвідав багато шато. Хоча з місцевою традицією обідів чи вечерь, що розтягуються на 3-4 години, звик не зовсім. Тут дуже трепетно ставляться до, так би мовити, ритуальної частини застілля, практично недопустимим вважається вмикати в таких ситуаціях телевізор. Своїм льохом? Ні, не обзавівся, хоча тримаю свою винну колекцію у приятеля, у якого є всі умови для правильного зберігання вин. До речі, вино у Франції не вважається спиртним. На будь-якій загальнокомандній вечірці ти запросто можеш розділити пару келихів із головним тренером, а заодно обговорити з ним нюанси вин Лангедока і вдалість урожаю в Бургундії. У Франції це в порядку речей».
Саме у Франції Смертін захопився читанням книжок - Фаулз, Кундера, Муракамі, Пєлєвін, Моруа. За його словами, це, найімовірніше, відбиток французького життя (хоча, не виключено, наслідки шкільного життя впереміш із футболом: коли всі читали, Олексій тренувався).
Втім, Франція - Францією, але Олексій уже мріяв про Прем'єр-лігу, про Англію. І навіть зірваний перехід у «Ньюкасл» не похитнув його наполегливості. Влітку 2003 року Смертіна купив... Роман Абрамович, який незадовго до того став господарем «Челсі». Але в лондонському клубі Олексій не затримався. Для адаптації до англійського футболу йому запропонували рік стажуватися в команді нижчого класу (але з Прем'єр-ліги!) - «Портсмуті». А після невдалого для збірної Росії Євро-2004 її капітан отримав запрошення від португальського наставника «Челсі» Жозе Моурінью.
«Певною мірою чемпіонат Європи виявився для мене переглядом, оскільки якраз напередодні закінчився термін моєї оренди в «Портсмуті», - говорить Смертін. - Але я найменше думав про те, що Євро-2004 стане трампліном у «Челсі». Футбол - не бокс, це колективний вид спорту. Дуже хотілося, щоб збірна Росії зіграла успішно, але наш виступ не можу зарахувати собі в актив. І все ж місце виявилося вдалим. У Лісабоні опинилися всі зацікавлені сторони - я, Моурінью, президент клубу, який приплив до Португалії на своїй яхті, 120-метровому «Пелорусі». На борту судна відбулася моя зустріч з Моурінью, а також із сербом Кежманом - моїм нинішнім партнером по «Челсі». До речі, Абрамович непогано розбирається у футболі. Він часто приходить на наші тренування, присутній на зборах команди, намагається вникнути в усі дрібниці. Але при цьому жодного тиску. Дуже тактовна людина. «Челсі» для нього не іграшка, як торочать у газетах, а справа, якою він займається професійно».
У Франції Смертіну довелося залишити свою колекцію вин - кілька сотень раритетних пляшок - у того самого приятеля в погребі. Мовляв, в Англії їх зберігати ніде, бо потрібне спеціальне приміщення з особливим температурним режимом. Крім того, Олексій побоявся перевозити пляшки через Ла-Манш. Кажуть, що тряска згубна для вина.
Довелося перебудовувати і свій побут, вивчати англійську мову, звикати до англійської кухні. Французька їжа дуже сподобалася росіянину, який просто обожнює добрий антрекот із червоним вином, а от англійське пиво йому не сподобалося. Найпростіше виявилося звикнути до нової обстановки Владику - синові Смертіна. Він пішов в Англії до школи при посольстві, отримав місце, де можна погратися й погуляти, - добре відомий лондонський Гайд-парк (у Бордо Смертіни жили біля лісу). А от найважче всіх переїзд до Лондона переживала дружина Олексія - Лариса. У Франції в неї були подруги, а в Англії на перших порах через мовний бар'єр спілкуватися було ні з ким. Втім, зараз усе налагодилося. А сам Смертін не зрадив собі й продовжив вивчення країни, в якій опинився.
«В Англії мене вразила одна зустріч, - розповів Олексій російському журналісту зі «Спорт-Експреса». - Моїм улюбленим письменником був Джон Фаулз, автор «Коханки французького лейтенанта» і «Деніела Мартіна». Коли я грав у «Портсмуті», розговорився на цю тему з викладачем англійської мови. Цей професор був знайомий із Фаулзом. Я загорівся, і ми без дзвінка поїхали в гості. Нас зустріла дружина Фаулза, виявилося, що він дуже старий, погано почувається і нікого не приймає. Але, дізнавшись, що я футболіст із Росії, мене як рідкісного гостя запросили в дім. Ми трохи поспілкувалися, і дружина письменника подарувала мені пару книжок із його особистої бібліотеки - переклади Фаулза російською. А він підписав: «Забивай більше, Олексію!» Дружина письменника потім захопилася футболом, дивилася матчі «Челсі», стежила за моїми виступами, і ми з нею періодично телефонуємо.
Тут взагалі інше ставлення до футболу, не таке, як у Росії. На стадіон приходять, як на спектакль. Футболом хворі всі. Навіть мій лондонський викладач англійської виявився фанатом «Челсі». Він мені на дім задає теми про нашу команду. Що говорити, якщо моя дружина захопилася футболом. Раніше вона до нього була абсолютно байдужа. Пам'ятаю, затягну її на «Локомотив», потім питаю: «Ти бачила, який я гол забив?» Вона дивується: «А я навіть і не помітила!» Я спочатку ображався. А тут вона навчилася оцінювати красу гри, аплодує разом з усіма, як у театральній ложі.
За час, який живу в Лондоні, стараюся частіше гуляти містом із сином. Весь час відкриваємо для себе щось нове. Мені подобається ходити пішки. Постійно бачиш якісь невідомі тобі раніше будівлі, розумієш, наскільки цікаве й контрастне це місто, яке з кожним днем подобається дедалі більше. Треба б якось із гідом походити, хочеться дізнатися історію деяких споруд. Подобається ще й їздити Англією. Правда, вирушаю в дорогу, тільки коли сім'я їде до Росії».
Олексій - дуже допитлива людина. Проживши півтора року в Англії, він не посоромився вдатися до допомоги нових знайомих у подальшому вивченні англійської мови. У парку він випадково познайомився з місцевим жителем, який володіє російською і одружений на росіянці. Він виявився фанатом «Челсі» і зголосився разом із двома друзями давати уроки мови. Навіщо це потрібно Олексію? На це питання він відповідає дуже просто і водночас гранично ясно: «А хто може сказати, що знає іноземну мову досконало? У Франції і на третій рік перебування займався з викладачем. Будь-якому нашому співвітчизнику навіть російській мові корисно повчитися, що вже казати про іноземну. До того ж мої заняття досить рідкісні. Перед матчем не до навчання, після нього - тим більше. Тож не можу назвати вивчення англійської таким уже інтенсивним».
Щодо стосунків у новому колективі - команді сильній, що претендує на найвищі місця не лише в Англії, а й у Європі, - то Смертін повністю задоволений своїм оточенням. Він каже, що англійцям властива дружба в нашому розумінні цього слова. І, хоча справжніх друзів у команді в нього немає, практично з усіма підтримує добрі стосунки. У «Челсі» хороший мікроклімат, футболісти нерідко зустрічаються за межами бази чи стадіону. Мабуть, не в останню чергу завдяки цьому лондонці сильні своєю командною грою, а не наявністю зірок.
Чи затримається Смертін у цій команді надовго, невідомо. У новинних стрічках трапляються повідомлення про зацікавленість у послугах російського півзахисника з боку низки команд Прем'єр-ліги. Тобто без роботи футболіст, який, за західними мірками, перебуває в самому розквіті сил, не залишиться. Зате зможе затриматися в Англії, де йому вже дуже подобається: «У перший рік перебування в цій країні за першої нагоди вирушав до Франції. Але поступово освоївся і перестав ганяти через Ла-Манш. Хоча впевнений, варто мені приїхати в Бордо, почуватимуся як удома. І все ж за першої нагоди поїхав би не у Францію, а в Росію».