Наприкінці 1990-х років очолюваний Фішером МЗС наказав дипломатичним представництвам проявляти більше лібералізму у візових питаннях. У разі сумнівів консульство мало приймати рішення на підставі принципу свободи пересування. Тим самим скасовувалася дія попереднього обмежувального принципу, який вимагав у разі сумнівів відмовляти заявнику. Нова консульська практика одразу принесла рясні плоди – щороку в'їзних віз до Німеччини стали видавати на 250 тис. більше, ніж раніше. Пік навантаження припав на чотири консульства – у Києві, Москві, Приштині та Тирані.
Політичні опоненти нинішнього німецького уряду з Партії християнських демократів відкрито звинувачують Йошку Фішера, який і справді в останні роки був одержимий ідеєю свободи пересування, у пособництві торгівлі людьми і навіть насильницькій проституції. Скільки віз на в'їзд до Німеччини отримала «братва» зі східноєвропейських країн, сказати не зможе ніхто. Найжвавіша торгівля людьми йшла на українському напрямку, а в Києві кількість виданих віз підскочила зі 133 тис. 420 у 1998 році до 297 тис. 391 у 2001 році.
Консульська вільниця деякий час навіть дозволяла отримувати німецькі візи без обов'язкових раніше гарантій запрошуючої сторони. Достатньо було обзавестися так званим страховим паспортом туриста. Ідея створення цього документа належала швабському підприємцю Гайнцу Кюблеру. Його страхова фірма за певну мзду брала на себе гарантії щодо перебування туриста в країні й у разі потреби оплачувала витрати на його лікування або вислання за межі ЄС.
Такий паспорт спочатку можна було придбати за 92 євро і тільки в Німеччині. Однак пізніше послугу впритул наблизили до споживача, але ціна при цьому підскочила до тисячі євро. Зараз політичні противники Йошки Фішера намагаються з'ясувати, яку роль у цій історії відігравав його колишній заступник – держсекретар Людгер Фольмер. Тріумф принципу свободи пересування в МЗС приписують саме йому. Преса писала і про те, що Фольмер міг бути посередником між підприємцем Кюблером і друкарнею «Бундесдрукерай», де було надруковано 170 тис. бланків «страхових паспортів».
Позиції критиків нинішнього керівництва МЗС підкріплює також торішнє судове рішення, яке стало формальним приводом для розгляду спочатку на парламентських дебатах, а тепер і в комітеті з розслідувань Бундестагу. Рішення було винесено за підсумками судового процесу в Кельні над українцем Анатолієм Баргом, який отримав німецьке громадянство. З серпня 2000 по травень 2002 року він зумів нелегально провезти з України до Німеччини близько семи тисяч своїх колишніх співвітчизниць.
Суддя Ульріх Хеппнер, який розглядав справу Барга, ухвалив рішення на користь свободи пересування людського товару і своєю владою позбавив оптового торговця українськими повіями в'язниці. Однак суддя виніс окрему ухвалу на адресу німецького зовнішньополітичного відомства, у якій йшлося про «тяжкі прорахунки» в діяльності МЗС, що нібито сприяли порушенню законів. Суддя Хеппнер назвав інструкцію МЗС про лібералізацію візових правил «холодним путчем проти існуючого правопорядку».