«Прохання про притулок у Швейцарії, як і в будь-якій європейській країні, — це не гра. Життя взагалі не гра, а для біженців, які переносять катування та переслідування, — тим більше», — такий вердикт Йорга Шертенлейба, активіста Швейцарської ради у справах біженців. Саме ця громадська організація однією з перших поскаржилася на гру «Реєстрація у Швейцарії» владі.
Парадокс полягає в тому, що розроблена ця гра була в урядовій структурі — Управлінні у справах біженців, на сайті якого вона й розміщувалася. А в її творців були найкращі наміри: дати якомога більше інформації про життя біженців і таким чином привернути увагу до їхніх проблем.
Для початку гравці могли обрати персонажа, в якого їм належало перевтілитися. Усього їх було шість. Персонажі майже реальні — історія кожного фактично списана з людей, які зверталися до управління з проханням про притулок. Ставши віртуальним біженцем, гравець не просто перетворювався на чорношкіру Селестіну з Анголи чи албанця Баграма з Косово. Клацання «мишки» — і він дізнавався, що таке Ангола і Косово, а заразом — чому люди звідти тікають.
У Селестіни, наприклад, під час громадянської війни була вирізана вся родина, а «добрий» чоловік примушував її заробляти проституцією. Баграма з рідного дому «витиснули» сусіди-албанці: їх обурювало, що він працює на компанію, яку створили серби.
Покидаючи свою країну, кожен віртуальний біженець міг узяти з собою на вибір п'ять предметів «першої необхідності». Їхній список включав: справжні або підроблені документи, гроші, наркотики, зброю, спальний мішок, ліки, книги, дитину або чоловіка чи дружину. До речі, наявність у цьому списку членів сім'ї викликала особливий гнів громадських структур.
«Я дружину або дитину предметом не вважаю», — заявив Йорг Шертенлейб. Тим не менш не секрет: розмір сім'ї, яка супроводжує біженця, впливає на його майбутній устрій не менше, ніж обраний ним на новій батьківщині спосіб життя.
У цьому плані «Реєстрація у Швейцарії» також давала гравцям можливість вибору: можна було робити щось корисне для країни або вивчати мову, але можна і щось не надто прийнятне для майбутніх співгромадян, наприклад красти або займатися проституцією. Щоправда, якщо віртуальний біженець ставав на кримінальну стежку, на його шляху миттєво поставала віртуальна, але від того не менш доблесна швейцарська поліція. Після цього для здобувача притулку гра була закінчена.
«Ми хотіли показати, як потрібно поводитися, якщо хочеш отримати притулок, — пояснює автор гри Сибілла Сігварт, — і як у будь-якому разі цього притулку важко домогтися». Дійсно, кожен, хто мав можливість пограти в «Реєстрацію у Швейцарії», знає: із шести персонажів, які звернулися з проханням про притулок, «виграє» лише один. П'ятьом іншим приречено отримати відмову незалежно від того, як вони поводитимуться.
Ця обставина викликала справжню хвилю люті в неурядових організацій. «Це справжнє спонукання до ксенофобії та ненависті до іноземців, розраховане переважно на молодь», — заявила антирасистська група SOS Racisme.
«Ми у своїй грі намагалися максимально відобразити стан справ з отриманням притулку у Швейцарії, — пояснив прес-аташе швейцарського Управління у справах біженців Домінік Буайя. — А в нас статус біженця щороку отримує лише 10% тих, хто звернувся. У нашій грі цей статус отримувала одна жінка з Туреччини. При цьому дві інші жінки, які не повністю відповідали визначенням Женевської конвенції щодо біженців, але зазнавали переслідувань на батьківщині, отримували посвідку на проживання. Троє інших не отримували нічого, але вони й не могли ні на що претендувати згідно з тією ж Женевською конвенцією. Нас звинувачують у тому, що ці троє не можуть отримати нічого, і це — дискримінація. Насправді це — реальність».
Шуміха, піднята навколо «Реєстрації у Швейцарії» місцевими правозахисниками, привернула до гри увагу не лише місцевого обивателя. «У нас існує ультраправа Швейцарська народна партія, яка досить впливова, — говорить Домінік Буайя. — Представники цієї партії, якій взагалі не подобається те, що ми приймаємо біженців, теж виступили з критикою на нашу адресу. Вони заявили, що ми витрачаємо купу грошей на ідіотські ігри. Це абсолютно не відповідає дійсності, гра коштувала дуже дешево».
За час існування «Реєстрації у Швейцарії» мережеву сторінку Управління у справах біженців відвідали 240 тисяч осіб. Сьогодні коричневий банер Swiss-Chek-in.ch продовжує прикрашати її розділ Public Relations. Але клацати на нього марно — гра не завантажується.
«Я сам грав у неї. І думаю, що вона досить нудна», — каже задоволений Йорг Шертенлейб.
Але гра з «Реєстрацією у Швейцарії» ще не закінчена. «Після такої кількості докорів на адресу гри ми вирішили зробити її недоступною для користувачів, але на час, — розповів Домінік Буайя. — І водночас попросили кількох експертів, відомих своєю врівноваженістю, відповісти на питання: чи справді ця гра расистська та дискримінаційна? Чи вона просто відображає реальність».