Договір полягав у тому, що швейцарські банки виділяють 1,25 мільярда доларів для компенсацій людям, які постраждали від Голокосту, і тим, хто втратив у Голокості майно. Вирішено було, що американський суд визначить, кому належать компенсації та якого розміру, а єврейські організації проведуть кампанію з інформування потенційних реципієнтів і закликають їх заявити про свої претензії.
Один із американських юристів тоді ж пояснив кореспонденту «Іноземця», що на виплати зі швейцарського фонду мають право зовсім не лише власники рахунків швейцарських банків або їхні спадкоємці, а й ті, хто втратив своє майно, коли тікав (або евакуювався) від наступаючих нацистів. На питання, як же вони зможуть довести, що залишені речі були знищені або викрадені саме нацистами, а не найближчими сусідами, американський адвокат відповів, що подібних доказів ні від кого не вимагатимуть, і закликав якомога детальніше описати свої втрати в заявці до американського суду.
Така передісторія. Сьогодні триває вже наступна інформаційна кампанія – оповіщення про рішення американського суду.
Це рішення коментує один із лідерів єврейської громади України Йосип Зісельс.
– Усі реципієнти фонду поділяються на чотири категорії: спадкоємці вкладників швейцарських банків (у 30-40-х роках вони поклали гроші на швейцарські рахунки, а потім загинули в Голокості); ті, хто в 30-40-х роках намагався знайти притулок від нацизму в Швейцарії, але не зміг перетнути швейцарський кордон (до цієї категорії належать і спадкоємці невдалих біженців); в'язні гетто та концтаборів; біженці з окупованих територій, які, рятуючись від наступаючих німецьких армій, втратили своє майно.
Я хочу зупинитися на четвертій групі, і зокрема, на тих, хто зараз живе на території колишнього СРСР. На відміну від своїх земляків з аналогічною долею, які поїхали на Захід і отримали там компенсації за втрачене майно від німецького уряду в розмірі 5.000 марок, ті, хто залишився в країнах колишнього СРСР, ніколи жодної компенсації не отримували. Підставою такої несправедливості став акт відмови від компенсацій, підписаний Сталіним. Єврейські організації докладали багато зусиль, щоб домогтися перегляду цього питання і виплатити компенсації 150.000 колишнім біженцям, які живуть у країнах СНД і Балтії, але безуспішно. (Загалом з усього світу надійшло 500.000 подібних заяв.)
Однак оголошення про створення великого швейцарського фонду дало обґрунтовану надію несправедливо обділеним людям.
І ось після довгих розглядів суд нарешті ухвалив рішення. Готували його два судді найвищої кваліфікації – Грібец і Корман. Скажімо, суддя Грібец працює в комісії, яка призначає членів верховного суду США. І запідозрити цих суддів у упередженості дуже складно. Отже, ось у чому суть ухваленого рішення.
Основна сума – 800 мільйонів доларів – призначається спадкоємцям рахунків швейцарських банків («сплячих» рахунків). Ті, хто безуспішно намагався врятуватися в Швейцарії, або їхні спадкоємці отримають по 2.500 доларів. В'язні гетто та концтаборів – по 1.000 доларів. Біженці з окупованих територій особисто не отримають жодної фінансової компенсації, але 67,5 мільйона доларів через благодійні фонди (наприклад, «Хеседи») підуть на надання послуг цій групі населення.
Які сили впливали на це судове рішення? Найпотужнішою з них були самі швейцарські банки. Вони, проти своєї волі, погодилися створити фонд, але з грошима вони розлучатися не хочуть. 1,25 мільярда доларів вони, звичайно, зобов'язані викласти. Тільки зробити це можна по-різному. По-перше, можна залишити солідну частину цих грошей на своїх рахунках, передавши самі рахунки спадкоємцям. По-друге, у зв'язку з тим, що виплати для деяких категорій, за рішенням суду, мають бути зроблені протягом 10 років, усі ці десять років гроші також працюватимуть на ті самі банки.
Для спадкоємців рахунків залишено 800 мільйонів доларів. Але як визначена ця сума, не знає ніхто. Адже досі не оприлюднені імена їхніх власників.
Спеціальній комісії Вокера вдалося ідентифікувати прізвища власників рахунків. Причому, коли підписувалася угода між єврейським світом і швейцарськими банками, було виявлено 7.000 прізвищ. А вже після підписання угоди виявилося ще близько 53.000 рахунків, які, можливо, є рахунками Голокосту. Кожному зрозуміло, що суми, якої вистачило б для оплати 7.000 рахунків, не вистачить на 53.000. Більше того, ніхто не знає, скільки грошей на цих рахунках. Швейцарські банки згодні розкрити розміри рахунків лише спадкоємцям.
Отже, що ж буде з цими 800 мільйонами доларів? Вони залишаться у швейцарських банках, поки ті будуть неквапливо розглядати претензії спадкоємців. Які або з'являться, або ні. Опубліковано лише кілька тисяч прізвищ. Інших з часом, звичайно, теж оприлюднять. За оцінками експертів, процес подання претензій від живих спадкоємців може бути закінчений протягом трьох років. І буде їх зовсім небагато. Принаймні, точно менше, ніж рахунків.
Чому я говорю це з такою впевненістю? Ми знаємо, що в Голокості загинуло 6.000.000 євреїв. Але, незважаючи на багаторічну роботу багатьох учених, відомі лише півтора мільйона імен загиблих. Знищувалися ж цілі сім'ї – від старих до новонароджених. І нікому повідомити їхні імена. Виходячи з цього, можна припустити, що з'явиться не більше третини спадкоємців рахунків.
А решта грошей? Незатребувані? Що буде з ними? Єврейський світ і суддя Грібец (з яким я зустрічався чотири рази, намагаючись зрозуміти його логіку) говорить так: років через три ми знову повернемося до розгляду цього питання і подумаємо, що робити з незатребуваними грошима. Така постановка питання грає на руку першій зацікавленій групі – швейцарським банкам. Кожен, хто бодай трохи розбирається в банківській системі, чудово розуміє, що за три-чотири роки банки відшкодують збитки, понесені ними від угоди з євреями.
Друга група зацікавлених – міжнародні єврейські організації. Їхня позиція не зовсім зрозуміла. Всесвітній єврейський конгрес, який пробив глуху оборону швейцарських банків і домігся укладення угоди, – самоусунувся від розподілу грошей. Небажання вникати в деталі – снобістська позиція. Суть саме в дрібницях. І небажання в них розбиратися вже призвело до неправильної оцінки суми претензій.
Спочатку передбачалося, що фонд, окрім усього іншого, фінансуватиме освітні та дослідницькі проєкти. Тому різні єврейські організації подали свої заявки до фонду. Нічого не отримали. Однак вони дещо виправили це становище, перевівши компенсаційні гроші на свої рахунки, щоб потім розподіляти їх між особами, які підпадають під означені американським судом категорії. Так, Конференція з матеріальних претензій євреїв до Німеччини виплачуватиме гроші тим, хто не знайшов притулку в Швейцарії, а також в'язням гетто та концтаборів, які живуть у різних країнах світу, за винятком країн СНД (у СНД виплати проводитимуться через державні Фонди взаєморозуміння та примирення).
Ще одна зацікавлена група, яка нічого не отримала, – єврейські громади країн Європи. Вони також подавали претензії до фонду: адже майно втрачали не лише окремі громадяни, а й громади. На жаль, усі вони діяли самостійно. І спроби Єврейської конфедерації України скоординувати дії європейських громад ні до чого не привели.
І, нарешті, ті, хто сподівався отримати індивідуальні компенсації.
Не треба бути фахівцем, щоб зрозуміти, наскільки різними є можливості чотирьох названих груп реципієнтів у лобіюванні своїх інтересів.
Що можуть єврейські громади СНД та біженці з окупованих територій? У них немає коштів, щоб найняти потужні адвокатські контори і щоб підтримувати тісний оперативний зв'язок із цими конторами.
А тому цій групі належить найменша частка – 67,5 мільйона – тобто по 300 доларів на людину. Щоправда, пенсія в Україні, Білорусі, Молдові дорівнює 10-15 доларам на місяць, та й у Росії вона ненабагато більша. Тож для наших пенсіонерів 300 доларів хоч і невелике, але підспор'я. Але біда в тому, що й порядок розподілу цієї суми йде врозріз з інтересами отримувачів.
Рішення нью-йоркського суду наказує розподілити цю виплату на 10 років – у вигляді послуг через благодійні фонди «Хесед». Тобто кожен за такою схемою отримуватиме 30 доларів на рік. Хто відчує, що швейцарські банки компенсували понесені цими людьми під час війни втрати?
Але якщо навіть так. Це ж літні люди, і небагато з них проживуть ще десять років. Хоча б цей фактор треба врахувати при виплаті коштів «Хеседам». У перший рік заплатити найбільше, а наступного року виплатити доведеться на 15-20 відсотків менше (з урахуванням смертності отримувачів) і так далі. Але ні, всю суму наказано розподіляти рівномірно. Виходить, що ті організації, які проводять через себе ці гроші, вирішують проблеми дефіциту своїх бюджетів – щороку вони отримуватимуть з урахуванням зростання відсотків по сім – сім з половиною мільйонів доларів. Через 7-8 років прямих отримувачів цих грошей уже не буде, а організації продовжуватимуть отримувати гроші. Нескладне питання: то в чиїх же інтересах ухвалено це рішення?
Більше того: як відокремити літніх людей, які постраждали від Голокосту, від людей, які не постраждали від нього? Адже послуги «Хеседів» отримують усі літні євреї – в Україні їх усього 100.000 осіб. З тих, хто пережив Голокост, на обліку в «Хеседах» перебувають 60.000. Що ж, їм виділятимуть додатковий пайок? Ніхто цим займатися не стане – усі поділять порівну. Тож і по 30 доларів на рік реципієнти не отримають. Їхні гроші просто розчиняться в загальному казані.
Згідно зі статутом фонду, будь-хто з людей, які подавали свої претензії, може звернутися до суду і заявити, що призначені йому гроші витрачаються на інших. Хтось із Флориди вже намагається оскаржити встановлений механізм розподілу коштів фонду. А от 150.000 постраждалих, які живуть у країнах колишнього СРСР, самі до суду звернутися не можуть. Вони йдуть до нас – у місцеві єврейські організації. Ми ж не можемо не лише виправити становище, ми навіть не можемо пояснити їм логіку американського суду.
Чотири рази я зустрічався із суддею Грибецом і незліченну кількість разів із представниками Всесвітнього єврейського конгресу та інших провідних міжнародних єврейських організацій. Але зрозумілого пояснення не отримав. Тому нам нема чого відповісти тим, кого вкотре обділили.