На фоні калейдоскопа політичних подій, що відбуваються в Ізраїлі, викорінення ще одного зла під назвою «безробіття» виглядає вже дуже по-домашньому. І все ж завдання, прямо скажемо, не з легких, якщо враховувати, що боротися з безробітними потрібно в країні, де понад чверть населення — репатріанти, у яких стартові умови свідомо гірші. А якщо взяти до уваги, що до армії нероб приєдналася також практично вся жіноча половина арабського сектору, що проживає в Ізраїлі (мусульманським жінкам працювати не положено), то з соціальної сфери ця боротьба й зовсім переміщується в політичну. Позбавити ізраїльських арабів соціальних допомог — все одно, що розворушити осине гніздо. Втім, проблема безробіття, як «наболіла мозоль», заважає не лише Ізраїлю, її можна розглядати і в міжнародних масштабах. Скрізь, куди хлинув потік емігрантів, статистичні дані щодо рівня безробіття псують загальну картину благоденства й процвітання тієї чи іншої країни. Саме тому обіцянки допомогти соціально слабким верствам населення є козирною фішкою будь-яких передвиборчих перегонів.
В Ізраїлі боротися з безробіттям почали ще до того, як у повітрі запахло достроковими виборами. Тонкий нюх колишнього міністра фінансів Біньяміна Нетаньяху чітко вловив, що після «розмежування» шанси втриматися в кріслі прем'єра в Аріеля Шарона сильно похитнуться, і однопартійці-лікудники шукатимуть собі нового лідера. Тому, передчуваючи прийдешні події, Нетаньяху вирішив розчистити собі дорогу на п'єдестал, завчасно підготувавши, здавалося б, безпрограшний план. Щоб утішити своїх потенційних виборців, майбутній кандидат на посаду глави уряду (а тоді ще міністр) вирішив впровадити в Ізраїлі американську програму «Вісконсін», спрямовану на боротьбу з безробіттям.
Почалося все з відрядження до США одного з високопоставлених держчиновників з метою вивчення тамтешнього досвіду. Саме він привіз і передав Нетаньяху рекомендації щодо залучення американських фірм до реалізації цієї програми в Ізраїлі. Коштували мудрі поради ізраїльським платникам податків ні багато ні мало 15 млн. шекелів (?3 млн. за одну поїздку). Не довго думаючи, фінансовий бос щедрою рукою виділив із державної скарбниці ще €16 млн. на втілення заморської програми в життя. Було оголошено тендер, який виграли чотири приватні компанії. Основною умовою їхнього договору з державою є працевлаштування не менше 30% «клієнтів» (неважливо, як і куди, аби лише будь-яким способом позбавити їх виплат із скарбниці), після чого за рахунок економії соціальних допомог Нетаньяху зобов'язався заплатити «вісконсинцям» пристойні дивіденди. І пішло-поїхало...
Красиві офіси в стилі «хай-тек» — скло, пластик, комп'ютерні навороти, вишколені високооплачувані співробітники розчинили двері перед арабськими жінками в балахонах і літніми ізраїльтянами, що зі страхом споглядали на всю цю розкіш. Перші результати просто приголомшили — лише за місяць існування програми «Вісконсін» безробіття в країні зменшилося на цілих 2% (і становить сьогодні 9%)! Тобто завдяки (або всупереч) нововведенню вдалося працевлаштувати понад 25% учасників програми. У будь-якої грамотної людини одразу виникає запитання: «Звідки така спритність? Чи можна довіряти звітам статистиків?» Відповіді посипалися, як з рогу достатку, у вигляді скарг, сліз і стогонів учасників програми, та настільки гучних, що почути їх, мабуть, доведеться у високих судових інстанціях Ізраїлю. Гарний лозунг: «Від соціальної допомоги — до працевлаштування» на повірку виявився блефом, оскільки кінцевий результат безпосередньо пов'язаний із прибутком, а безкорислива любов приватних компаній до грошей спочатку передбачає, що старатися вони будуть аж ніяк не заради блага людей, які марно намагаються знайти собі роботу, а заради індивідуальної наживи.
Загалом, тим самим приватним фірмам, які взялися вести цю програму, просто «злили» базу даних з Інституту соціального страхування, і «експериментальну групу» в кількості 17 тис. осіб загнали в пастку. Несподіванка чатувала на «вісконсинців» буквально з перших кроків — до списків їхніх підопічних потрапили одні напівстарики та напівінваліди, тобто люди передпенсійного віку, та ще з букетом хвороб. Не пощадили, як завжди, «російську вулицю», адже саме цей прошарок суспільства з університетськими дипломами перебуває за бортом соціального життя в країні. То чому б не повернути їм «людську подобу», запустивши з мітлами на очищення міст від накопиченого сміття? Там, у «Вісконсіні», їм так прямо й сказали: «Губи не розкочуйте, на жодну іншу роботу ви не здатні! Не подобається — прапор вам у руки, і котіться звідси, а ми премію отримаємо. Так, забули! Ви нам на прощання відбитків пальця, щоб чого доброго, якщо з голодухи подастеся в кримінал, упізнати було простіше». (Щодо відбитків пальців, мабуть, американські колеги підказали, в Ізраїлі такої практики раніше не спостерігалося). А який у них вибір, у «відходів суспільства»? Хочеш отримувати допомогу — виконуй трудову повинність, так звану громадську роботу на благо історичної батьківщини. А вона, рідна, вимагає тебе лише ближче до сміттєвих баків, не дай Боже, до моргів, та в штат престарілих покоївок у переповнені туристами готелі. Чого, питається, безробітним дарма проїдати державні допомоги? Іншої роботи для них немає не лише в радіусі всієї країни, а й в осяжному майбутньому.
Все вищесказане виглядало б смішно, якби не смуток і сором за ізраїльських «жалісливих» економістів, які підрахували, що допомога по прожитковому мінімуму для такої категорії людей спустошує державну кишеню. Ось у цьому якраз і полягає величезна різниця між американським досвідом впровадження програми та ізраїльським. Програма «Вісконсин» в Америці була розрахована на дещо інший прошарок населення - у штаті Вісконсин 80% тих, хто записався на участь у проекті (зауважте, за власним бажанням), становили безробітні молодше 40 років, та й ринок робочих місць там дещо інший. До речі, не мала програма «Вісконсин» успіху в США й донині викликає запеклі суперечки. Явно недогледіли щось ізраїльські чиновники, переймаючи «американські штучки». Як виявилося, успішно працевлаштованих американських безробітних не пізніше ніж через пів року знову виставили на вулицю. Ізраїльським братам по нещастю навіть і цього строку не відведено - вже через місяць більша частина з них опинилася там само.
І ось тут майбутній кандидат Нетаньяху прорахувався. Безробітні - вони, можливо, й марнотратники державної скарбниці, але аж ніяк не дурні, хоч і скривджені-ображені. У політичних інтригах ізраїльського істеблішменту розбираються добре. Куди не глянь, усі члени партії «Лікуд», лідером якої й збирається стати ініціатор проекту! Як їм вдалося затесатися в партійні ряди? Видно, на безриб'ї і рак риба - без роботи, то хоч із мандатом. Найближчим часом ізраїльські безробітні збираються піти слідами «помаранчевих революціонерів» - підготовка до масштабного страйку йде повним ходом. У вільний від роботи час (а трудовий день у програмі «Вісконсин» як належить, 8 годин) прибивають до швабр плакати - «К бісу вибори! Нетаньяху на прибирання сміття!» Люди налаштовані дуже рішуче, втрачати їм, зрештою, просто нічого. І якщо колишній міністр фінансів, який задумав козирнути гарними передвиборчими промовами, у ладах із математикою, то варто йому кількість «піддослідних кроликів» помножити на членів їхніх сімей. Повірте, цифра вийде дуже переконлива. Цих голосів на майбутніх виборах Нетаньяху точно недорахується.
Перш ніж впроваджувати програму «Вісконсин» в Ізраїлі, потрібно було добре подумати - чи підходить вона єврейському суспільству, де робочих місць часом навіть для молоді не вистачає.