Цей договір був підписаний у німецькому місті Прюм 27 травня 2005 року сімома європейськими державами: Бельгією, Німеччиною, Францією, Люксембургом, Нідерландами, Австрією та Іспанією. Крім того, про свій намір приєднатися до угоди згодом заявили ще дев'ять країн-членів ЄС: Фінляндія, Італія, Португалія, Словенія, Словаччина, Швеція, Болгарія, Румунія та Греція.
Документ, зокрема, передбачав, що держави надаватимуть одна одній доступ до специфічних національних баз даних. Наприклад, до файлів, що містять дані про ДНК та дактилоскопію. Процес пошуку потрібної інформації має займати кілька хвилин. Нова схема була покликана допомогти в боротьбі з транскордонною злочинністю та міжнародним тероризмом. За словами розробників документа, їхньою метою було створити сучасну поліцейську інформаційну мережу, щоб контролювати злочинність у всій Європі. Скептики, щоправда, стверджували, що угода з моменту її підписання на практиці працювала лише в Німеччині, Австрії та Іспанії.
На початку поточного року міністр внутрішніх справ головуючої зараз в ЄС Німеччини Вольфганг Шойбле на зустрічі зі своїми європейськими колегами запропонував розширити дію Прюмського договору на всі 27 країн ЄС. На думку глави німецького МВС, єдиний європейський банк ДНК «відкриє широке поле можливостей для розкриття та запобігання злочинам». На думку Шойбле, єдиною умовою, за якої поліцейський зможе отримати доступ до бази даних, має бути початок слідчих дій щодо того чи іншого підозрюваного.