Головний аудитор Канади Шейла Фрезер критикує імміграційну політику уряду
Роль Auditor General у суспільному житті Канади
Тепер про те, хто така Шейла Фрезер, і яку роль у житті країни відіграє займана нею посада Auditor General. Тут варто згадати про те, що Канада довгий час була домініоном Великобританії (тобто підконтрольною метрополії державою). Після проголошення незалежності Канада стала сама визначати свою політику, однак у її конституції було збережено пункт про те, що главою держави є британський монарх. У зв'язку з цим було збережено ряд посад, які пов'язані з канадською парламентською системою, створеною за британським зразком, і призначення на які здійснює британський монарх або призначені ним представники. Така система дозволяє мати в країні незалежних посадових осіб, які не підпорядковуються канадському уряду та парламенту.
Головним в ієрархії незалежних від уряду та парламенту посадових осіб є Governor General (генерал-губернатор), який призначається британським монархом за поданням прем'єр-міністра Канади. При всій бутафорській суті цієї посади вона насправді є найвищою інстанцією при вирішенні виникаючих серйозних розбіжностей і проблем. Зокрема, наприкінці 2008 року, коли в Канаді виникла конституційна криза в результаті формування коаліції парламентських партій, яка вирішила змістити уряд консерваторів, останнє слово в цій суперечці сказала генерал-губернатор Мішель Жан. Вона відправила парламент у дострокову відпустку, давши партіям час переосмислити їхні позиції та плани.
Auditor General також є креатурою монархічної системи. Він призначається генерал-губернатором Канади на строк 10 років, і до його завдання входить проведення незалежної оцінки діяльності як уряду в цілому, так і роботи окремих його міністерств. Результати проведеного розслідування стану справ у тій чи іншій сфері доповідаються парламенту, щоб члени парламенту могли отримати чітку картину про результати дії того чи іншого міністерства, взяти це до відома і по можливості вжити заходів до виправлення зазначених недоліків.
Якщо говорити про Шейлу Фрезер, то її вважають найкращою з Auditor General за весь час існування цієї посади, вона стоїть на 66 місці у списку найвидатніших канадців. Тобто це людина з дуже великим авторитетом, до думки якої уважно прислухаються. Те, що вона представила таку нищівну доповідь про стан справ у сфері імміграції, є великим ударом по партії консерваторів, які якраз намагалися позиціонувати себе як провідники позитивних змін у цій області. Принаймні, спочатку виглядало так, що темі імміграції консерватори приділяють велику увагу, і вони ясно давали зрозуміти, що збираються навести порядок і виправити ті недоліки, що накопичилися у цій сфері. Насправді вийшло все з точністю до навпаки, і доповідь Фрезер зайве тому підтвердження.
Ситуація з тимчасовими працівниками
Головне, що викликає занепокоєння у Шейли Фрезер, це ситуація з тимчасовими робітниками (temporary workers). Зазначається, що за останній час широкого поширення набула практика безконтрольної видачі запрошень на роботу (work permits), яка призвела до широкомасштабних зловживань у цій сфері.
З одного боку, почастішали випадки відвертого шахрайства, коли за гроші оформлялися запрошення на роботу в компаніях, які просто не існували. Особи, які отримали робочу візу до Канади за такими запрошеннями, приїжджали і залишалися ні з чим, оскільки залишалися без засобів до існування.
За канадськими законами, іноземний працівник, який приїхав за робочою візою, зобов'язаний працювати в тій компанії, яка запросила його на роботу. У тому випадку, якщо йому відмовили в запропонованій раніше позиції або його було звільнено (або компанія перестала існувати), цей працівник не має права працювати в іншому місці. Якщо він знайде нову роботу, він зобов'язаний заново оформляти запрошення на роботу та робочу візу. У тому випадку, якщо нову роботу не знайдено і робочу візу не оформлено, він повинен покинути територію Канади.
З іншого боку, спостерігається картина, коли за робочими візами до Канади масово ввозять некваліфіковану робочу силу, яка стає жертвою експлуатації та негуманного ставлення до себе. Серед таких працівників багато тих, хто практично не володіє англійською мовою, не знає про свої права і повністю залежить від роботодавця. В результаті ці люди змушені зносити погане ставлення до себе, жити в край обмежених умовах і отримувати зарплату, яка набагато менша за ту, що прийнята в Канаді як офіційний мінімум. Особливо багато таких випадків відзначається серед осіб, які в'їхали до Канади за програмою live-in caregivers (тобто доглядальницями з постійним проживанням).
Проблема посилюється ще й тим, що через програми залучення тимчасових працівників з-за кордону до Канади спрямувався потік низькокваліфікованої робочої сили. Її наявність, безсумнівно, вигідна роботодавцям, оскільки дозволяє скоротити їхні витрати на зарплату та соціальне забезпечення. Зокрема, міністр громадянства та імміграції Кенні, виступаючи перед парламентом (House of Commons), зазначав, що десятки тисяч роботодавців не зможуть вести бізнес без цієї програми, оскільки немає працівників, яких вони могли б найняти на роботу.
Щоправда, у зв'язку з цим висловлюванням так і хочеться запитати пана міністра, чи справді він вірить у те, що говорить. При тому, що в середньому по країні безробіття вище 8,5%, і як правило потрібні працівники надзвичайно низької кваліфікації (тобто цю роботу може виконувати будь-хто), то заява, що десятки тисяч роботодавців не можуть знайти собі працівників у Канаді, виглядає не зовсім обґрунтованою. Єдиним поясненням наявності такого феномена може служити лише те, що роботодавці хочуть платити такі зарплати, на які ніхто з канадців просто не погоджується йти. Тобто йдеться про залучення безправної низькооплачуваної робочої сили з-за кордону з одночасним вимиванням робочих позицій з канадського ринку праці, що важко назвати турботою про підйом економіки Канади.
Найголовніше, Канада при консерваторах пішла тим шляхом, яким уже пройшла Європа у другій половині двадцятого століття, і який став для неї пасткою. Залучаючи низькокваліфікованих працівників з-за кордону для виконання низькооплачуваної брудної роботи, Канада акумулює на своїй території велику кількість людей без статусу постійного жителя, але не бажаючих виїжджати з Канади назад. У країні не існує, з одного боку, жодних процедур легалізації тимчасових працівників з-за кордону – все, що повинні зробити ці працівники після закінчення терміну дії їхньої робочої візи, це покинути Канаду. Жодних шансів на легалізацію та отримання статусу постійного жителя у них немає, оскільки немає таких імміграційних програм, які могли б дати заповітний статус цим людям. З іншого боку, у держави немає жодного контролю за цими людьми, ніхто не стежить за тим, чи покинули вони країну, де вони знаходяться, чим займаються тощо. В результаті цього на території країни накопичується велика кількість осіб, які перебувають у Канаді нелегально. А це вже прямий шлях до загострення кримінальної обстановки та майбутніх соціальних хвилювань.
Принаймні, про те, що ця політика консерваторів є порочною, останнім часом багато говорять і пишуть, і консерваторам явно доведеться з цим щось робити. Хоча вони нещодавно висунули ряд ініціатив щодо контролю за видачею робочих віз, однак цих заходів явно недостатньо. Очевидно, що потрібно кардинально змінювати підхід до цього питання, і висновки доповіді Фрезер говорять про це однозначно.
Про стан справ з програмою Skilled Workers
Дісталося уряду Стівена Харпера і з такого питання, як прийом іммігрантів за програмою кваліфікованих працівників. У доповіді зазначено, що курс на значне скорочення прийому іммігрантів за федеральною програмою Skilled Workers за рахунок збільшення прийому за провінційними програмами є вкрай непродуманим, проведеним без належного вивчення та аналізу, і змінює якісний склад іммігрантів у гірший бік.
Особливій критиці зазнали зміни у сфері введення списку пріоритетних професій (так званий «Список 38»). На думку Шейли Фрезер, немає жодних свідчень того, що ці нововведення були зроблені на основі хоч якогось аналізу, як немає і свідчень необхідності таких змін. Також абсолютно не були прораховані наслідки, до яких мали призвести ці нововведення. Як було зазначено в доповіді, всі ці зміни не принесли жодного покращення, зовсім не досягли заявлених цілей і призвели лише до великих грошових втрат.
Зокрема, було зазначено, що витрачені за останні 10 років на оновлення інформаційної системи міністерства громадянства та імміграції 300 млн доларів не змогли скоротити завал заяв, який так і залишився на рівні 620 тис. нерозглянутих заяв. Також це не призвело до скорочення строків розгляду заяв – середній строк розгляду заяв на імміграцію продовжує залишатися на рівні 63 місяців.
Більше того, через введення списку пріоритетних професій вже було відмовлено у розгляді заяв 45 тис. осіб, яким були повернені сплачені ними держмита на обробку їхніх заяв, що обчислюється багатьма мільйонами доларів.
Також зазначено, що скорочення кількості спеціальностей з 351 до 38, за якими приймають іммігрантів за федеральною програмою Skilled Worker, не служить інтересам Канади. Якщо ж вести розмову про те, що все більше і більше повноважень з відбору іммігрантів передаються провінціям, то тут зазначається, що провінції висувають явно занижені стандарти при відборі іммігрантів, і тим самим знижують якісний склад тих, хто їде до Канади.
Фрезер зазначила, що провінційні програми мають бути переглянуті. Особливо турбує те, що провінції практично не мають жодного контролю за тим, хто з тих, хто пройшов за провінційною програмою іммігрантів, дійсно селиться в цій провінції, і чи залишається в ній жити.
Чого можна очікувати
Шейла Фрезер у своїй доповіді зазначила те, про що я писала всі останні роки: імміграційна політика консерваторів є абсолютно непродуманою і веде країну в неправильному напрямку.
Це стосується горезвісного «Списку 38», який абсолютно відірваний від життя і перекриває дорогу до Канади великій кількості спеціалістів, які якраз мають хороший шанс успішно влаштуватися після приїзду, про що свідчить досвід попередніх років, коли приймали за всіма 351 спеціальностями.
Це стосується і акценту на провінційні програми зі скороченням прийому іммігрантів за федеральною програмою Skilled Worker, що призводить до того, що до Канади приїжджають значно менш підготовлені до адаптації особи та значно менш кваліфіковані спеціалісти. При тому, що за федеральною програмою є можливість відібрати справді найкращих і забезпечити ретельну перевірку їхньої благонадійності, скорочення цієї програми викликає, щонайменше, нерозуміння. Найголовніше, відсутність дієвих механізмів, що дозволяють провінціям зобов'язати прийнятих за провінційними програмами іммігрантів залишитися в цій провінції жити і прожити там хоча б кілька років, повністю перекреслюють сенс цих програм.
Також незрозуміла витівка із запровадженням додаткового етапу попереднього сканування заяв у центрі в Сіднеї (Канада). Як показує практика, ні до якого скорочення термінів розгляду заяв це не призвело, навпаки, тільки подовжило. Найголовніше, в посольстві все одно проводять роботу з оцінки відповідності заявника вимогам, що висуваються за списком пріоритетних професій. Виглядає так, що це абсолютно марний орган, на який витрачені немалі гроші.
Тобто вже очевидно, що криза у сфері імміграції тільки набирає сили, і дуже скоро накопичені проблеми доведеться якось вирішувати. Як бачиться особисто мені, зміни мають бути кардинальними, і найкраще, що можна зробити, це скасувати нововведення уряду Стівена Харпера і за багатьма пунктами повернутися на вихідні позиції, згорнувши провінційні програми і зробивши основний акцент на існуючих федеральних.
Проблема, однак, у тому, що навряд чи партія консерваторів визнає свої помилки. Принаймні, міністр громадянства та імміграції Кенні продовжує захищати всі колишні дії свого міністерства, наполягаючи на правоті. Виглядає так, що доти, доки для партії консерваторів на горизонті не з'явиться загроза усунення їх від влади, вони добровільно не підуть на серйозні зміни. На даний момент такої загрози для них немає. Партія Лібералів, після нерішучих дій та колабораціонізму її лідера Майкла Ігнатьєва, різко втратила набрану на початку 2009 року популярність, і зараз не може скласти жодної конкуренції партії, очолюваній Стівеном Харпером.
Тим не менше, є надія, що доповідь Шейли Фрезер, яка отримала широке висвітлення в канадській пресі та викликала великий резонанс у канадському суспільстві, все ж змусить уряд Харпера зробити хоч якісь кроки у правильному напрямку. Зокрема, є надії на те, що буде помітно розширено список пріоритетних професій, що було б логічним кроком, якого всі давно вже чекають.
Якщо спиратися на прийняту раніше практику, то в період з кінця листопада по кінець грудня 2009 року можна очікувати оголошень про нові ініціативи з боку міністерства громадянства та імміграції Канади. Принаймні, я припускаю, що в цей час можуть бути зроблені заяви про зміни в імміграційній політиці Канади.
Поки ж оголошено, що у 2010 році планується прийняти приблизно ту саму кількість іммігрантів, що й у поточному році, тобто від 240.000 до 265.000 осіб. При цьому збільшено квоту на 8 тис. осіб для тих, хто проходить за категорією Family class (сімейне спонсорство). На економічний клас, куди включено категорію Skilled Workers, бізнес-категорії (Investors та Entrepreneurs) та тих, хто проходить за програмою live-in caregivers, виділено квоту у розмірі 166.800 імміграційних віз.
Як би там не було, у канадському суспільстві все голосніше і голосніше лунають голоси про те, що імміграційна політика консерваторів веде країну в неправильному напрямку, і що потрібні серйозні зміни. Як правило, це завжди призводить до того, що такі зміни настають. Будемо сподіватися, що чекати їх залишилося не так довго.
Читайте також матеріал за темою: НАПІВВІДКРИТА КАНАДА
Олена РЯБІНІНА.
«Русский Торонто»