На вулицях німецьких міст можна зустріти двірників з університетською освітою
Уповноважена Федерального уряду ФРН у справах міграції Марія Бемер вимагає полегшити порядок визнання іноземних дипломів про вищу освіту. «Розтринькуванням найціннішого потенціалу» називає вона ситуацію, що склалася в Німеччині. Як зазначає «Русская Германия», уряд затверджує нові програми залучення висококваліфікованих фахівців з-за кордону, а вже живучим у країні мігрантам бракує можливості застосувати на користь країни свої знання та вміння.
Процедура підтвердження отриманої спеціальності знаходиться у віданні земель. Це, вважає федеральна уповноважена у справах міграції, «невиправдано ускладнює шлях іноземця», змушеного «продиратися крізь джунглі бюрократії», «часом не бачачи конкретної перспективи». Як правило, перевіркою закордонних вузівських дипломів займаються земельні міністерства освіти або міністерства науки. Парадоксальним чином ці відділи беззастережно приймають до розгляду документи лише від двох категорій осіб. Перша – громадяни ЄС, які здобули освіту у своїх же країнах ЄС або в інших державах «постіндустріального світу» (США, Японія, Південна Корея тощо). Друга – пізні переселенці, етнічні німці з країн СНД. Для єврейських біженців та шукачів політичного притулку єдиної системи, як і узаконеного органу, не існує; їхні питання вирішуються в рамках «ножиць» агентств праці.
Проблема, як підкреслюють експерти з Інституту германської економіки (DWI), полягає, однак, не лише в «нерівноправному підході до претендентів», а й у тому, що для великої кількості вузівських спеціальностей не існує повних аналогів у германській системі вищої освіти. А тому дипломовані фахівці, навіть при сприятливому розгляді їхньої справи, часто отримують документ, що фіксує оригінальне написання присвоєної кваліфікації, але аж ніяк не дозвіл на працевлаштування в даній сфері. Просто тому, що цієї сфери в Німеччині немає (вона не зафіксована в кондуїтах агентства праці). «Prepodawatel nemezkogo jasyka dlja wysschih utschebnyh sawedenij» ніколи не влаштується на університетську кафедру, навіть пройшовши референдаріум (рік неоплачуваної практики) і пару держіспитів. У кращому випадку отримає право викладати в початковій школі або на інтеграційних курсах для приїхавших трохи пізніше співвітчизників.
Недосконалість системи визнання закордонних дипломів – куди серйозніша проблема, ніж комплектування груп на курси країнознавства для мусульманських домогосподарок, упевнені спеціалісти. Як країнознавству, так і домогосподаркам відведено чимале місце в «Національному інтеграційному плані», улюбленому дітищі Федерального уряду та особисто його глави. Але немає в цьому «історичному», за висловом канцлера Меркель, документі місця молодим магістрам і бакалаврам, вина чи біда яких лише в тому, що магістратуру і бакалаврат вони пройшли за кордоном «цивілізованого світу».
«Драматичний парадокс надлишкової імміграції та нестачі кваліфікованих кадрів», вважають експерти DWI, міг би бути ліквідований. Схоже, саме за це виступила на конференції земельних уповноважених з міграції Марія Бемер, заявивши, що «освіта взагалі є ключовим моментом інтеграції», а вища освіта, зокрема, – «ще й наріжним каменем у підйомі німецької економіки».
Але й при таких гучних заявах до конкретних заходів щодо зміни законодавства справа навряд чи дійде. Відома своєю чудово пасивною лояльністю до інтеграційної політики «чорно-червоного» кабінету, Марія Бемер пропонує «створити нові органи для компетентного розгляду питань про закордонну вищу освіту», «бажано на федеральному рівні, але за відсутності коштів – на земельному». І переглянути розподіл цих самих коштів: виділити на «оптимізацію» визнання вузівських дипломів аж... €1,5 млн.
У контексті щорічних 750 млн, передбачених «Національним інтеграційним планом», півтора мільйона, мабуть, буде достатньо, щоб врятувати вчорашніх доцентів від кар'єри поломийниць і заощадити мільярди на залученні 400 тис. висококваліфікованих закордонних спеців (інженерів, комп'ютерних графіків, педагогів, спеціалістів у галузі інформатики, природознавців), необхідних для підтримання німецького ринку на більш-менш прийнятному конкурентоспроможному рівні.