Своїм замахом терористи ясно продемонстрували всім жителям Європи - ми підірвемо вас коли і де захочемо, і ви ніде не будете в безпеці. Логічно було б припустити, що невдала спроба удару по Лондону та троє заарештованих терористів мали б надати англійцям сил. Однак людська психіка логіці підкоряється рідко, по Великій Британії розповзається страх.
Сцена, яку небагатьом обранцям пощастило спостерігати на галявині перед палацом Букінгемського палацу, варта пензля художника вікторіанської епохи: чоловіки в сюртуках, жінки в капелюхах з широкими крисами з пір'ям, що тремтять від легкого липневого вітерцю, неподалік - група людей у сарі та бурнусах а-ля Commonwealth, а в центрі композиції з ескортом шотландських алебардистів - Її Величність королева Британії Єлизавета II, господиня традиційного, запровадженого ще в 1860 році королевою Вікторією, щотижневого Royal Garden Party. Королева ступає по доріжці серед кущів троянд до чайного намету, роздаючи милостиві усмішки підданим. Розкішно, традиційно... по-лондонськи. По-британськи. «Rule Britain, God save the Queen». Четвер, 21 липня...
Велична картина другої половини XIX століття була б ідеальною, якби не звукоряд, що її супроводжує: з усією безцеремонністю, властивою нашому часу, спокій дому Віндзорів порушують завиваючі в місті сирени, гуркіт гвинтів поліцейських вертольотів, що проносяться низько над будинками, віддалені вибухи. Королева бліда, і зелена сукня лише підкреслює цю блідість. Однак рука її твердо, не тремтячи, тримає чашку, вона не зважає на недоречні звуки і не говорить ні про терор, ні взагалі про політику. Королева п'є чай. Вона виконує свій обов'язок - як і будь-який з її підданих, на своєму місці. Вона демонструє спокій усьому світові, і саме так намагаються поводитися всі лондонці - без страху і без паніки.
Однак правда полягає в тому, що за фасадом британської незворушності зростає нервове напруження. 7 липня було підірвано чотири бомби: три - у метро, одна - в автобусі. Через два тижні терористи спробували підірвати ще чотири, причому знову, ніби знущаючись з англійців, три в підземці й одну в автобусі. Божевільний «хрестовий похід» терористів (обидва рази місця проведення терактів утворювали на карті міста подобу хреста), який ніби заявляє: «Ми тут, серед вас, і вам від нас не сховатися. Ховайтеся, намагайтеся захиститися - ми знайдемо вас усіх і підірвемо».
Хто були ті четверо негідників, які, не ховаючись від камер, йшли підривати мирних жителів британської столиці? Поліція заарештувала кількох людей у Лондоні, Бірмінгемі та Лідсі. Терористів? Невідомо. За чутками, у підземці було виявлено ще дві бомби, але це лише чутки... Убитий п'ятьма пострілами в голову молодий бразилець жодного стосунку до вибухів не мав, це визнав Скотленд-Ярд - просто він потрапив під гарячу руку. Кому вірити, як відрізнити чутки від фактів? Невідомо.
Тепер жителі Лондона нервують, бачачи забуте кимось на вулиці портмоне. Або рюкзак, що стоїть на вокзальному пероні. Або надто щільно набиту господарську сумку. Наслідки цього напруження відчувають на собі всі, але найперше - мусульмани, які живуть у британській столиці. Саме в їхній бік підозріло поглядають лондонці, причому неважливо - одягнений смуглявий чоловік зі східними рисами обличчя в традиційний одяг Сходу чи в звичайну футболку і джинси. Адже ті четверо, які підірвали себе 7 липня разом із півсотнею англійців, не були такими вже традиціоналістами - біла бейсболка в одного, майка з написом «Нью-Йорк», який у контексті подальших подій звучав зловісно-глузливо, - в іншого...
Перший теракт, що забрав життя людей, шокував. Другий, що не спричинив жертв, посіяв страх. Що може принести третій? І чи буде він? Може, ті бомби, які, здається, знайшли поліцейські, — це і є третій, відвернений теракт? Скільки їх ще відвернуть і, найголовніше, скільки відвернути не вдасться? Теракт, теракт, теракт - це слово тріщить над Лондоном, мов скоромовка працюючого кулемета. Воно в усіх на вустах - його вимовляють, чують, читають, відчувають.
Чи повинен Лондон відтепер звикати до життя в постійному напруженні? Британські газети рясніють нагадуваннями про «блискавичні часи» - про німецькі бомбові нальоти часів Другої світової війни. Мер Лондона Кен Лівінгстон також дозволив собі нагадати недавнє минуле - масований терор Ірландської республіканської армії. Після вибухів 7 липня Лівінгстон сказав: «Лондон - це цілий світ в одному місті». Звичайно, мався на увазі позитивний момент - мультикультурне, відкрите суспільство британської столиці, терпиме, мирне, вільне. Однак тепер цю фразу можна розуміти й інакше - чи не відображаються в лондонському суспільстві проблеми всього світу? Вибухи в метро - чи не реакція на світову політику? Чи не відповідний удар «Аль-Каїди», помста за окупацію Іраку?
Слідство підозрює, що замовники терактів перебувають у Пакистані, однак не виключається версія, що «лялькарів», які відправили «на справу» чотирьох смертників... взагалі не існує як таких. Ще півтора року тому, після вибухів у Мадриді 11 березня 2004 року, слідчі шукали того самого «злого генія», що повеліває терористами. Припускалося, що це - емісар «Аль-Каїди», убитий у Саудівській Аравії, однак ця версія викликала сумніви.
Сьогодні іспанські криміналісти схиляються до думки, що замовника просто не було. Була група обдурених, зомбованих ненависницькими проповідями молодих людей, яким неважко було знайти привід «покарати невірних». Не Ірак, то Афганістан, не Палестина - то, на крайній випадок, звільнення з боку гяура-роботодавця.
Те саме передбачається зараз і деякими лондонськими фахівцями: не було жодних кур'єрів із-за кордону з горезвісною «чорною міткою» в кишені, які відправляли за волею «Аль-Каїди» на завдання смертників. Були молоді хлопці, уродженці Великобританії, які переживають найсильнішу кризу самоідентифікації. З одного боку, західний спосіб життя, західна мораль і західні цінності, з іншого - суворе релігійне виховання батьків-емігрантів, проповіді в мечеті про «прокляття невірним». А ще - ретельно вибудуваний ісламістськими психологами, які здобули гарну освіту в найкращих західних університетах, образ «героя-шахіда», який кладе життя за братів по вірі. «Терористи другого покоління - розумні психопати, раціональні нігілісти, які обожнюють смерть і прагнення до смерті, при цьому точно прораховують, кого, коли і з яким ефектом вони вб'ють», - пише на сторінках The New Yorker фахівець-сходознавець Адам Гофнік.
Щоб зробити вибухівку, подібну до використаної в Лондоні, не потрібно бути дипломованим хіміком або мати доступ до закритих лабораторій. Офіційно застосована терористами вибухівка носить абревіатуру TATP, проте бойовики ІРА дали їй назву «чортова мати». Робиться вона з матеріалів, які можна купити в будь-якому господарському магазині (сірчана кислота, ацетон) і відома своєю особливою чутливістю до ударів.
Щоб підготувати «сина Аллаха», особливо чутливого до реальних і уявних «ударів», також не потрібно ні тренувального табору в горах Гіндукушу, ні мільйонних дотацій зловмисних шейхів Саудівської Аравії. Потрібна лише невелика ісламська громада на кшталт тієї, що діє в Дейсбері (звідки родом один із загиблих терористів, син пакистанських іммігрантів Мохаммед Сідік Хан) «Табліх-і-Джамаат», яка відправляє студентів до пакистанських ісламських шкіл. Потрібне лише безробіття, що маячить попереду, та вміло підігріта образа на сусідів-іновірців, які не бажають добровільно приймати єдино правильне вчення Мухаммеда. І «людська складова» бомби готова.
І навіть вогняний хрест, двічі за півмісяця накреслений терористами на карті Лондона, з цієї позиції пояснюється набагато простіше і раціональніше: хрестоподібна форма найкраще підходить для того, щоб паралізувати роботу міського транспорту.
Борис НЕМИРОВСЬКИЙ.
«Росбалт»