Від «буття німцем» до «становлення німцем»: виклики міграційної кризи можуть створити умови для ситуації, в якій виграють всі
Одні залишаться тому, що зворотний шлях до рідної країни для них закритий, інші – тому що вони під час свого перебування «пустили тут коріння».
Як пише Deutschland.de, щодо ставлення до цих людей у Німеччині спалахнула політична суперечка, в якій різко протистоять один одному дві сторони. З одного боку – ті, хто стоїть під вивіскою «Культура гостинності» і демонструють свою готовність допомогти цим людям. З іншого – ті, хто взагалі не хотів впускати їх до країни і думає лише про те, як би їх якомога швидше звідси витурити. А посередині величезна маса тих, хто відчуває змішані почуття – від побоювань щодо агресивного дискурсу одних до сумнівів щодо впевненості інших у можливості інтегрувати всіх мігрантів.
І ось знову німецьке суспільство веде дискусію про свою ідентичність і обговорює питання: «Хто такі німці і ким вони хочуть бути?»
Для тих, хто міркує про наперед задану етнічну ідентичність, звичайно, не може бути жодних «нових німців». Для них німцем народжуються, а стати ним не можуть. Для тих, хто визначає «буття німцем» через культуру, цілком можна стати німцем, але за умови подолання дуже високого бар'єру культурної асиміляції. Як правило, за культуралістським визначенням буття німцем приховується антиісламський ефект. Підтекст такий: мусульманин не може стати німцем. Таким чином, етнічне та культуралістське визначення зводяться до дискурсу винятковості. Їхня головна мета полягає в тому, щоб встановити бар'єри, які заважають потрапити до Німеччини, якомога вище і тримати їх якомога довше.
Тільки от у Німеччині є одна проблема, а саме – дуже низький показник народжуваності. Країна потребує імміграції, якщо збирається й надалі зберегти свою позицію у світовій економіці, свій рівень добробуту та всі пільги соціальної держави. У таких випадках говорять про соціальну репродукцію, яка заповнює лакуни в біологічній репродукції.
У цьому немає нічого нового: з часів пізньої імперії наприкінці XIX століття, коли Німеччина перетворювалася з аграрної країни на промислову, поряд із сильною внутрішньою міграцією постійно збільшувався приплив ззовні. Причому хвилеподібно, зростаючи з кожною новою політичною кризою. Після Першої та особливо після Другої світової війни, потім у 1960-ті роки приплив «гастарбайтерів» і нарешті, після краху «східного блоку».
Твердження, начебто Німеччина – не країна імміграції, є звичайною неправдою Республіки, в яку вона повірила. Насправді ж «нові німці» були й у минулому, причому саме завдяки ним було відновлено країну, зросло її благополуччя. І багатьом із них стати німцями не заважали ні етнічні, ні культуралістські визначення «буття німцем».
Сучасні суспільства жодним чином не повинні відмовлятися від ідеї національної солідарності. Однак вони повинні замінити ексклюзивне визначення нації інклюзивним. Інклюзивне поняття нації та відкрите, гнучке, спрямоване в майбутнє суспільство прекрасно поєднуються одне з одним. Більше того, доповнюють одне одного та підтримують.
Можна назвати п'ять критеріїв «буття німцем» у сучасному суспільстві. Два з них мають соціоекономічний характер. Зазвичай виходять із того, що людина здатна прогодувати себе та свою сім'ю власною працею. Звичайно, існують системи соціального страхування, однак вони потрібні лише в крайньому випадку і не призначені для того, щоб полегшувати людям життя.
Далі, цьому трудовому етносу відповідає можливість зробити соціальну кар'єру. Не тільки тому, що це є ознакою відкритого суспільства, але й, насамперед, тому, що це не дасть виникнути в суспільстві сильному розшаруванню, коли мігранти будуть змушені перебувати на самому дні соціальної драбини через їхнє походження, ім'я, колір шкіри, релігію або стать – навіть у тому випадку, коли соціальне зростання починається ще в дитячому віці.
Крім двох соціоекономічних можна виділити й два соціокультурні критерії «буття німцем». Йдеться, насамперед, про переконання в тому, що релігійна віра є приватною справою кожного і не має жодної сили у визначенні соціального та політичного порядку. Це не виключає того, що кожна людина може брати участь у житті німецького суспільства, виходячи з принципів своєї віри. І ще один соціокультурний критерій – кожен вільний вести життя відповідно до власних уявлень, не керуючись приписами своєї сім'ї.
І нарешті, «бути німцем» або «стати німцем» не можна, не визнаючи обов'язковості Основного закону.
Не виключено, що деякі з тих, хто давно живе в Німеччині, не задовольняють якомусь із цих критеріїв. Але тоді виходить, що ці критерії не є якимось «фейс-контролем» на шляху отримання громадянства, а є певним «крутним моментом» у ревіталізації суспільства. Ця ревіталізація повинна передбачати й тих німців, які почуваються відрізаними всередині суспільства, тому що все більші перепади між процвітаючими містами та сільськими регіонами, які втрачають населення, змушують їх почуватися зайвими.
Значення такої ревіталізації часто недооцінюється, і все ж, без неї неможливе самоствердження демократичних суспільств. У цьому сенсі те, що на перший погляд здається навантаженням на німецьке суспільство (а саме, розміщення, забезпечення всім необхідним і зрештою інтеграція прибулих до Німеччини біженців), може обернутися проектом з ревіталізації, який дозволить німцям зміцнити свою політичну та економічну стабільність на найближчі десятиліття.
Інтеграція 1,5 мільйона осіб у німецьке суспільство не може тому бути якимось «заходом» або «адміністративним актом», який вживають державні органи – йдеться про тривалий процес, під час якого держава, ринок праці та громадянське суспільство мають активно взаємодіяти. Цей процес неминуче супроводжуватиметься збоями та розчаруваннями, оскільки більшість тих, хто сюди приїхав, не обов'язково мають передумови, необхідні для ринку праці в Німеччині. Отже, потрібно «інвестувати» в цих людей, вкладати гроші в їхню мовну підготовку, в освіту.
Йдеться про те, щоб охопити цими програмами якомога більше людей, і під час цього «empowerment» не піддатися впливу юридичної «сортувальної машини» німецьких держорганів, тобто уникнути правової класифікації на «субсидіарно потребуючих захисту», «визнаних шукачів притулку» та «терпимих». Але якщо люди залишаться, і в них не будуть робити інвестиції, то вони врешті-решт обійдуться німецькому суспільству набагато дорожче.
Проєкт з перетворення біженців на «нових німців» слідує імперативу перетворити драматичну ситуацію з міграційною кризою на ситуацію, де виграють усі – як біженці, так і саме суспільство. А от фундаментальне відкидання і ненависть породжують саме те, чому вони хочуть запобігти – розпад суспільства, яке вже не в змозі виконувати спільні завдання, що стоять перед ним.