Доля Щехінського вирішувалася протягом трьох років. Ще у 2000 році суд позбавив його американського громадянства. Тоді одним із головних свідків у справі Щехінського став кравець із Філадельфії Стенлі Глюксман, який у роки війни був в'язнем концтабору Гросс-розен. Глюксман не зміг упізнати в Щехінському охоронця, але розповів про жахи концтабору. Суд був вражений жахливим життям у концтаборах, що перетворилися на «ретельно продумані, методично організовані підприємства підтримуваного державою вбивства». Пенсіонер-машиніст із Філадельфії Щехінський категорично відкидав звинувачення. За його словами, він не кат, а остарбайтер, під час війни його було вивезено до Австрії, де він працював на фермі. Звинувачення, однак, розшукало і надало суду відеопоказання австрійської фермерки, яка засвідчила, що батрак Щехінський справді працював у неї, але лише до кінця 1942 року.
Основою звинувачення стали нацистські документи, які, за твердженням американців, до недавнього часу були недоступні правосуддю, оскільки зберігалися в архівах СРСР. У документах, що стосуються есесівського охоронця Щехінського, зазначені його ім'я, дата і місце народження, дівоче прізвище матері. Суд не взяв до уваги доводи захисту, який доводив, що документи з радянських архівів не викликають довіри, оскільки до них могли докласти руку радянські спецслужби. Суд визнав показання Щехінського «малопереконливими», а його участь у злочинах нацистів «такою, що не викликає сумнівів».
Теодор Щехінський прибув до США у 1950 році разом із дружиною та донькою. Вісім років потому він отримав американське громадянство. Спочатку, як і в Австрії, він працював на фермі. Потім він змінив професію і став машиністом. Слідство було проведено створеним у 1979 році Відділом спеціальних розслідувань міністерства юстиції США. За чверть століття за звинуваченням у співпраці з нацистами 71 людину було позбавлено американського громадянства, з них 57 вислано за межі США. Ще за 200 справами проводиться розслідування.
Тим часом 94-річний Симон Візенталь, який прославився ефективними пошуками і відданням до суду нацистських злочинців, зібрався на пенсію. «Мою справу зроблено, - заявив він австрійському журналу «Формат», - я знайшов тих винних у масових вбивствах, яких шукав. Я пережив їх усіх. А ті, кого я вже не шукаю, зараз надто старі й хворі, щоб постати перед судом».