Приклад подав ще кілька років тому ізраїльтянин Анджей Кільчинський. Він стверджував, що працював на ЦРУ з 1985 по 1991 рік. І, за його словами, вивів американців на шпигуна на користь Ізраїлю Джонатана Полларда, який згодом отримав довічне ув'язнення. Ще він надав американській розвідці дані про дислокацію ізраїльських ядерних боєприпасів і про те, як Ізраїль використовує допомогу США.
Позивач стверджував, що американці обіцяли йому притулок у США та довічне утримання, але не виконали обіцянок. Він претендував на пенсію та оплату лікування діабету, яким, за його словами, захворів під впливом стресу, викликаного шпигунською діяльністю. У 1991 році він був настільки хворий, що не міг працювати. І американці нібито змусили його підписати документ про те, що заплатили за лікування діабету $50 тис. У 1998 році, коли Кільчинський намагався отримати політичний притулок у США, влада розпорядилася про його депортацію.
У 2001 році Кільчинському, який також користується ім'ям Джозеф Барак, відмовив федеральний суддя Лео Глассер. Суддя послався на судове рішення 1867 року, яке заборонило позови шпигунів до розвідки. Тоді з урядом судилися спадкоємці видавця залізничних довідників Вільяма Ллойда. Він шпигував під час громадянської війни проти південців. Завербував його особисто президент Лінкольн, пообіцявши $200 на тиждень. Письмового контракту не було, і коли Лінкольна вбили, Ллойд не отримав обіцяного.
Коли він помер, розпорядник його спадщини подав до суду, вимагаючи покрити заборгованість у $9.753. Йому відмовили на тій підставі, що шпигунство – справа таємна. А оскільки в США закритих судів не буває, то на процесі напевно спливе маса секретної інформації.
Так справи йшли до минулого року, коли апеляційний суд 9-го округу дав хід позову анонімної подружньої пари шпигунів з якоїсь колишньої комуністичної країни. Вони намагаються судити ЦРУ за невиконану обіцянку довічно їх утримувати. Подружжя позначене під вигаданими іменами Джон і Джейн Доу. Вони були громадянами країни, яка згідно з судовими документами раніше «вважалася ворогом США». Одного чудового дня Джон, який працював дипломатом, звернувся до співробітника посольства США і викликався переметнутися в Америку.
ЦРУ запропонувало йому спочатку пошпигувати, пообіцявши згодом вивезти і влаштувати в Америці. За законом 1949 року ЦРУ має право ввезти до США 100 осіб на рік в обхід імміграційних формальностей. Джон і Джейн виконали, за їхніми словами, важливі й небезпечні завдання ЦРУ. У 1987 році їх привезли до Америки, дали нові імена та біографії, оплачували медицину та утримання – спочатку $20 тис., а потім $27 тис. на рік.
Джон працював у банку в Сіетлі. Після чергового підвищення зарплати ЦРУ вирішило, що він більше не потребує допомоги, і зняло його з грошового утримання. А в 1997 році Джона скоротили. Йому вже було під 60, нової роботи він не знайшов і попросив ЦРУ відновити виплати. І отримав відмову. ЦРУ написало, що засмучене звісткою про звільнення Джона, але з бюджетних міркувань не в змозі йому допомагати. Подружжя якийсь час жило у родичів в одній східноєвропейській країні, де чоловік одного разу був страшенно наляканий, випадково зустрівши колишнього гебіста.
У позовній заяві пара стверджує, що їм обіцяли довічну допомогу. ЦРУ це заперечує і опротестувало рішення апеляційної інстанції у Верховному суді. Нещодавно було заслухано доводи сторін. «У нас є моральні зобов'язання перед людьми, які на нас шпигують, – каже колишній юрисконсульт ЦРУ Джеффрі Сміт. – Але мені невідоме жодне зобов'язання, юридичне чи моральне, яке б говорило, що якщо ми привозимо когось до США, то саджаємо на вічне державне утримання».
Багато перебіжчиків говорили кореспонденту «Время новостей», що вкрай незадоволені ставленням, з яким вони зустрілися в ЦРУ. Я бачив дані, що про повернення на батьківщину подумувала щонайменше половина радянських розвідників, які перебігли до американців, хоча насправді повернулися лише одиниці. ЦРУ відкидає ці претензії, заявляючи, що витрачало на влаштування кожного невозвращенця щонайменше мільйон доларів.