Минулого тижня начальник управління ФМС у справах співвітчизників Євген Маняткін вкотре повторив обіцянку надавати потенційним репатріантам житло, роботу та у спрощеному порядку – громадянство. За його словами, суб'єкти федерації, яким належить стати новою малою батьківщиною для переселенців, уже в основному завершили роботу над своїми регіональними програмами і зараз узгоджують їх з центром. Наступного року згідно з цими програмами Росія зможе прийняти перші 50 тис. репатріантів.
За словами Маняткіна, для залучення співвітчизників вже відкрито п'ять представництв Федеральної міграційної служби РФ у Вірменії, Киргизстані, Латвії, Молдові та Таджикистані, куди можуть звернутися всі бажаючі повернутися до Росії. Також готується відкриття представництв в Україні та... у Грузії. З далекого зарубіжжя спеціальні структури із залучення репатріантів з'являться у ФРН та Ізраїлі.
Представник ФМС нагадав, що федеральна влада зобов'язується забезпечити кожну сім'ю переселенців п'ятитонним контейнером для перевезення речей і оплатити дорогу, а в деяких регіонах влада навіть готова надати підйомні в розмірі 100 тис. руб. Усім співвітчизникам обіцяно прискорене, протягом тижня, надання офіційного статусу тимчасово проживаючих у Росії. До того ж процедуру отримання громадянства для учасників програми передбачається максимально прискорити, скоротивши бюрократичні процедури до півроку. «Громадянство отримають усі члени родини. Ніхто родину руйнувати не буде», – запевнив начальник управління у справах співвітчизників ФМС.
Однак бравурно звітувати про виконання президентського указу, яким 26 червня поточного року було затверджено державну програму зі сприяння добровільному переселенню до Росії співвітчизників, Федеральній міграційній службі все ж не вдалося. Євген Маняткін був змушений визнати існування низки проблем. Досі залишається невирішеним питання можливості повернення співвітчизників пенсійного віку. Справа в тому, що регіони зацікавлені у залученні нових трудових ресурсів, і, як зазначив Маняткін, обов'язковою умовою участі у програмі переселення є надання робочого місця. Обговорюються й зобов'язання переселенця перед регіоном, який надав йому дах та робоче місце.
Тут можливий конфлікт інтересів репатріантів, які бажають селитися ближче до культурних, індустріальних та фінансових центрів, і російської влади, зацікавленої у заповненні «білих плям» на карті трудового ринку. «Приковувати ланцюгами до місця нового проживання ми нікого не будемо», – пообіцяв Євген Маняткін, але попередив, що в ряді регіонів, очевидно, діятиме норма, згідно з якою переселенцям доведеться повертати виплачену допомогу, якщо вони вирішать перебратися до більш хлібного місця.
Але головною проблемою, яку належить вирішувати чиновникам, які взялися за виконання президентського указу, очевидно, стане розділення бажаючих оселитися в Росії на мігрантів, яких у майбутньому чекає посилення режиму перебування в країні, і співвітчизників, яким обіцяно стільки пільг. «Співвітчизник – це та людина, яка сама себе вважає нашим співвітчизником, вихована в російській культурі та готова реалізувати себе в Росії», – спробував сформулювати критерії «штучного відбору» начальник управління ФМС у справах співвітчизників. Але, очевидно, усвідомивши певний націоналістичний підтекст такого підходу, тут же зауважив, що «жодних обмежень за національними, расовими чи релігійними мотивами не передбачено». Можливо, більш чітке визначення буде вироблено під час наміченої на 24-25 жовтня в Санкт-Петербурзі Всесвітньої конференції співвітчизників.