Острів сліз у країні іммігрантів
Відомо, що Америка - це країна, яка майже на 99% складається з прийшлого населення, це нація емігрантів. Процес заселення та освоєння Нового Світу тривав довго й болісно.
«День, коли ми прибули до Нью-Йорка, був схожий на Судний - ми мали довести свою спроможність, щоб вступити в „рай”», - писав у щоденнику один з емігрантів кінця ХІХ століття. З 1891-го по 1915 рік до Штатів у пошуках кращої долі прибуло 16.942.781 емігрантів. Саме в цей час почався масовий потік європейців до Штатів, здебільшого з Італії, Польщі, Росії та України.
Поляки йшли, як вони самі казали, «za chlebem» («за хлібом»), прагнучи підзаробити грошенят і повернутися додому, щоб купити там клаптик землі. Те саме говорили й українці, здебільшого із Західної України. Євреї тікали з насиджених місць від погромів. А були й просто авантюристи, яких вабили розповіді про золоту лихоманку.
Людей з кожним роком прибувало дедалі більше. У 1890 році Конгрес США змушений був виділити три акри землі, щоб побудувати біля Нью-Йорка станцію прийому іммігрантів. Вона розташувалася на острові Елліс, який пізніше дістав назву Острів сліз.
З початку ХХ століття щороку острів приймав близько півмільйона біженців з усього світу. До 1910 року через станцію пройшло 6 млн. нових американців. У 1921 році уряд США вперше ухвалив закон про обмеження кількості новоприбулих. А імміграційний акт 1924 року встановив квоти, які базувалися на національному походженні людини. Мінімальні квоти отримали громадяни молодих країн, які з'явилися на карті Європи після світової війни. Азіатам потрапити до Америки було ще складніше.
У цей час Елліс і справді нагадував чистилище - тут відсіювали «грішних» від «праведних». За новими законами було дозволено пропускати лише повністю здорових людей. Усі проходили тести. Багатьом ставили на одязі позначки крейдою. H означало, що в людини хворе серце, E - очі, X - розумову відсталість, а S - що людина просто дуже стара й квола. Дитина, яка досягла десятирічного віку, також мала проходити тест на фізичний розвиток. Якщо тест не було пройдено - їй слід було залишити Америку. З дитиною повертався або один із родичів, старший за віком, або вся родина. Це було жахливо - жодні скарги й слізні прохання не допомагали.
Подібні трагедії відбувалися на Острові сліз щодня, і число їх було величезне. Президент Теодор Рузвельт писав тоді про іммігранта: «Ми маємо пам'ятати, що відіслати його назад - це винести йому покарання, яке саме по собі ненабагато менше, ніж смерть». І справді, деякі обирали смерть. Кілька сотень людей саме тут, на острові, наклали на себе руки.
А після лікарського огляду починалося нове «катування» - уже запитаннями. Хто ви? Звідки? Чи є у вас гроші? Скільки? Куди їдете? З якою метою? Хто за переконаннями? Чи не анархіст? Чи не займаєтеся проституцією? Запитань було безліч, і ніхто не знав точно, які відповіді правильні. Але ніхто, ніхто з них ніколи не сказав, що приїхав до Америки в пошуках роботи. Усі казали: їду до брата, сестри, доньки, друга. «Чому я тепер маю боятися пекельного вогню? - говорила в пориві одна з жінок. - Я пройшла його на Елліс-Айленді!» Тільки в 1914 році число депортованих зі Сполучених Штатів становило 16.588 осіб.
Острів сліз як іммігрантська станція проіснував до 1954 року. З ним було пов'язано надто багато неприємних спогадів. Острів виставили на продаж, але жодна людина не виявила бажання його купити. У 1965 році президент Ліндон Джонсон підписав документ, згідно з яким острів Елліс став частиною меморіалу статуї Свободи. Він став музеєм просто неба, який нагадуватиме всім поколінням американців про труднощі й позбавлення, які довелося пережити їхнім предкам.
Кожен - потенційний іммігрант
Сьогодні, щоб потрапити до Америки, також потрібно докласти чимало зусиль. Уже перше інтерв'ю в консульстві нагадає вам про Острів сліз. Але не впадайте у відчай - лише наполегливим дістанеться перемога у змаганні. А поїздка до США дуже часто нагадує забіг на довгу дистанцію.
Щоб боротися з нелегалами та неконтрольованою імміграцією, уряд США постійно посилює процедуру в'їзду до країни. Про всі колізії, що відбуваються в консульствах, ви вже напевно чули. У кожному відвідувачі чиновники бачать потенційного іммігранта. Адже й справді, багато хто, опинившись у Штатах і проживши там якийсь час, прагне обміняти тимчасову візу на постійну. І багатьом це вдається. Тому в американських консульствах майже завжди вимагають доказів, що людина після поїздки до Америки повернеться на батьківщину.
Додому може «кликати» робота чи сім'я. Тому перевіряють, чи достатньо ви заробляєте, а наявність певної кількості дітей лише збільшує шанси на отримання візи. Найважче отримати візу студентам: їх не пов'язують сімейні узи, вони не мають високооплачуваної роботи та нерухомості.
Як же отримати дозвіл на роботу в США, не маючи іммігрантської візи? У цьому випадку американський підприємець, який хоче вас прийняти, має звернутися до Міністерства праці (а спочатку до штатної служби зайнятості) і переконати чиновників, що на це місце ніхто з місцевого населення не претендує. Серед привілейованих іноземців, які не потребують трудового свідоцтва, - люди з екстраординарними здібностями в мистецтві, науці, освіті, бізнесі чи спорті, а також видатні професори й дослідники, міжнародні адміністратори та менеджери. Тож якщо ви не Альберт Ейнштейн чи Пабло Пікассо, то необхідно подбати про трудове свідоцтво.
А оскільки отримати його - завдання непросте, доведеться працювати, найімовірніше, нелегально. Щоправда, існує федеральне законодавство проти підприємців, які свідомо наймають людей, що не мають права працювати в США. Багато хто дотримується закону і перед наймом вимагає наявності «зеленої картки» або іншого дозволу на роботу.
Мій сусід поїхав до Америки за туристичною візою, а живе там уже шість років. Михайлу 38 років, облаштувався він у Детройті. До цього працював режисером на телебаченні, знав трохи англійську. У Штатах працює «на підхваті» - то на будівництві, то вантажником у супермаркеті. Після приїзду довелося спробувати себе і як сміттяра, отримував $5 на годину. Зараз його дохід трохи більший. На життя особливо не скаржиться, хоча бути нелегалом набридло. Михайло пише листи братові, іноді надсилає посилки і трохи грошей. Живе разом з іншим нелегалом - поляком, винаймають удвох невеликий будинок у передмісті. На житло та їжу йде приблизно $900 на місяць. Відкладає потроху - $200-300, але радий і цьому. Сусіди про їхнє становище чудово знають, але в поліцію не повідомляють, - адже, якщо потрібно, ті із задоволенням допомагають по господарству.
Михайло писав у листах, що після терактів 11 вересня подумував про повернення додому - по телебаченню обіцяли «встановити особу всіх нелегалів». Пронесло: виявилося, що зробити це нереально - на нелегальному становищі в США занадто багато людей. До українського консульства Михайло не звертався жодного разу - боїться, що вишлють з країни. Але й квартиру, яка залишилася в Україні, братові продавати не дозволяє - раптом доведеться повернутися. А грошей, яких вдалося накопичити, працюючи в Америці, вистачить на те, щоб відкрити свою, хай і невелику, справу.
Як не потрапити на гачок
На бажанні наших співвітчизників підзаробити на чужині дуже добре наживаються деякі фірми. Клара та Оксана з Ужгорода побачили оголошення в обласній газеті, в якому одна столична фірма обіцяла роботу на 6-12 місяців у США з «гарантовано високими заробітками». Плюс візова підтримка, оформлення документів для легального працевлаштування в Америці тощо. За послуги кияни просили всього-но $250. Дівчата написали листа, відповідь прийшла негайно. Їм обіцяли роботу в складських приміщеннях і не менше $1.600 на місяць. Дівчата позичили гроші у знайомих і вирушили до Києва.
Але на місці виявилося, що послуги з оформлення робочої візи коштуватимуть уже $420. Подруги знизали плечима - ну що поробиш, за місяць відпрацюємо. Заплатили. Ось тільки чек їм чомусь не видали, сказавши, що достатньо відмітки в договорі. Минуло кілька місяців. І нарешті довгоочікуваний конверт. А в ньому... гостьове запрошення до США від зовсім незнайомих їм людей і запрошення на співбесіду до консульства. На фірмі пояснили, що все нормально, переживати не слід, це так потрібно «для форми». Але, тим не менше, до майбутнього інтерв'ю в консульстві подруг з Ужгорода цілу годину готував психолог. Учив, як поводитися на співбесіді, що говорити про людей, яких на очі не бачили, де вони познайомилися, скільки в них дітей...
А в американському консульстві з'ясувалося, що ніхто їм робочої візи не відкривав, а зазначені в документах люди взагалі не проживають у Сполучених Штатах. Мало того, переляканим жінкам оголосили, що вони потенційні нелегальні емігранти, - і відмовили у наданні візи на рік. На фірмі, мабуть, до цього повороту подій вже були готові й тут же набрехали, що обов'язково повернуть усі гроші. Але пізніше. А через три місяці директор оголосив, що претензій до них бути не може, оскільки умови контракту порушені не були. Самі винні - наступного разу дивися, що підписуєш. Дівчата пригрозили подати до суду, але на іншому кінці дроту тільки усміхнулися...
Щоб не потрапити на гачок, для початку потрібно встановити законність діяльності фірми, яка повинна мати ліцензію для надання такого роду послуг. У фірми обов'язково має бути зовнішньоекономічний договір, укладений з компанією, що займається працевлаштуванням - у даному випадку в США. Цей договір має бути зареєстрований у консульському відділі та підтверджувати, що дана фірма реально існує і має право надавати робочі місця. Крім того, фірма повинна мати ліцензію Міністерства праці. А перш ніж підписувати договір, уважно прочитайте текст: у ньому мають бути обумовлені всі деталі - маршрут поїздки, як, хто і де зустріне, умови роботи та оплата. У разі невиконання зобов'язань ви зможете довести свою правоту в суді. А якщо вам відмовилися показати необхідні документи - є привід замислитися: а чи варто мати справу з цією компанією?
Перша американська робота
Програміст Борис живе і працює в Сіетлі. Йому вдалося знайти непогану роботу через два місяці після прибуття до США, не володіючи досконало англійською мовою. Його поради допоможуть тим, хто сподівається знайти в Штатах легальну роботу за спеціальністю.
Про роботу варто подумати ще перед виїздом. Почати слід із підготовки рекомендацій від колишніх роботодавців. Нотаріального засвідчення при цьому не потрібно, але імена людей, їхні адреси та телефони слід зазначити. Не забудьте перекласти рекомендації англійською мовою. Не варто, звичайно, переоцінювати значення цих відгуків, але краще їх мати, знадобляться.
Бажано ще вдома підготувати резюме англійською мовою, без нього з вами не стануть розмовляти в жодній фірмі. У резюме потрібно вказати лише ті характеристики, які можуть бути цікаві роботодавцю. Пишіть не про те, що ви вмієте і знаєте, а про те, яку конкретно роботу виконували, якими інструментами, програмами, методами користувалися і який результат вами був досягнутий. Чи можна блефувати? Можна, якщо у вас є повна впевненість у своїх силах. Але майте на увазі, що якщо ви не виправдаєте своєї кваліфікації, з вами розлучаться дуже швидко.
Після приїзду до США постарайтеся не гаяти часу і відразу ж зверніться за номером картки соціального страхування. Без неї ви не зможете знайти легальну роботу і навіть почати її пошук. Борису ці картки прийшли поштою через кілька тижнів після звернення.
Потім вам, швидше за все, знадобиться автомобіль. На інтерв'ю часто питають, чи є у вас машина. Тут це не розкіш - до багатьох місць просто неможливо дістатися громадським транспортом.
Борис також наполегливо радить відразу ж купити комп'ютер і підключитися до Інтернету, адже він найпотужніше джерело пропозицій робочих місць. Резюме також можна надсилати на фірми, користуючись електронною поштою. Іншим джерелом пропозицій робочих місць є газети. Насамперед, звичайно, варто переглянути місцеву пресу та безкоштовні рекламні листівки. Але найчастіше пропозиції надходять від рекрутингових агентств, які займаються наймом робочої сили для своїх клієнтів, їхні послуги для вас абсолютно безкоштовні. Телефони таких агентств шукайте в розділі Employment у «Жовтих сторінках», які є біля кожного таксофона.
Ще одна порада Бориса: не комплексуйте через свою англійську. Звертайтеся до всіх компаній, де ваша спеціальність підходить, майже підходить або може підійти. Знайшли цікаву пропозицію - одразу надсилайте туди своє резюме разом із коротким супровідним листом. Ви повинні звернутися щонайменше до двох десятків місць. Такий тут принцип пошуку роботи.
Обов'язково зазначайте, куди і що ви надсилали. Ведіть досьє по кожному контакту - інакше просто заплутаєтеся. Коли вам зателефонують з якоїсь фірми, ви повинні миттєво знайти потрібний запис у досьє і правильно зорієнтуватися. Буде смішно (не вам), якщо виявиться, що ви забули, коли туди зверталися і на що претендуєте. Якщо ви надіслали на фірму резюме, то обов'язково зателефонуйте туди через кілька днів і поцікавтеся, чи отримане воно. Якщо ви пройшли інтерв'ю в рекрутинговому агентстві і вони вам протягом кількох тижнів нічого не запропонували, то зателефонуйте туди знову. Не соромтеся турбувати - це їхня робота.
Майте на увазі, що ви не один раз отримаєте відмову, і це не означає, що ви робите щось неправильно або маєте недостатню кваліфікацію. Першу роботу в США знайти завжди важко.
Під час співбесіди ви повинні показати, що мрія всього вашого життя - отримати роботу саме в цій компанії. Постарайтеся мати аргументи з цього приводу. Наперед програшні позиції: «Та мені б будь-яку роботу отримати, мені все одно, де працювати...» Виграшна тільки одна: «Ваша фірма займається тим-то і тим-то. Це якраз відповідає моєму досвіду та інтересам. Ваша фірма, безумовно, серед лідерів у цій галузі. Я був би щасливий стати членом вашої команди».
На інтерв'ю ви повинні бути відповідно одягненими і мати вигляд успішного джентльмена чи дами. Чоловікам необхідний костюм і краватка, жінкам - діловий костюм. І усміхайтеся! Після кожного інтерв'ю обов'язково зателефонуйте на фірму, надішліть туди лист або e-mail і подякуйте за те, що з вами поговорили, - такі правила.
Якщо пощастило, і ви знайшли роботу, то надішліть повідомлення про це до всіх рекрутингових агентств, до яких зверталися, навіть тих, які нічого не запропонували. Якщо ви знайшли тимчасову роботу, то агентства напевно згадають про вас до кінця контракту. Ніхто не гарантує, що найближчим часом вам не доведеться знову зайнятися пошуком місця.
Головне - працювати
Моя однокласниця Марина вже кілька років живе в США, працює в банку. Виявилося, що й за кордоном не таке вже райське життя, як ми звикли вважати. Потрібно багато працювати, щоб чогось досягти. Там не терплять ледачих, некваліфікованих. Та й на емігрантів дивляться дещо зверхньо. Але там справді хороша зарплата, інші умови життя, менталітет інший, незвичний для нас. Наприклад, в Америці дітей прийнято заводити вже після 30 років. Тому що для дитини (а вона найчастіше в сім'ї одна) необхідно спочатку створити всі умови, інакше вона буде лише тягарем. Зробити кар'єру, купити будинок. На жаль, на виховання вже не вистачає часу. Навіть декретна відпустка тут коротка - тиждень до і чотири після народження малюка.
У Марини тільки одна подружка - негритянка, вони разом працюють. Зустрічаються на вихідних, щоб побалакати за чашкою кави, зрідка їздять за місто. Марина каже, що основний стрес у житті вона отримує саме на роботі, а за порогом офісу - відпочиває. У нас часто навпаки. Адже в Америці не відключають газ чи воду для «профілактичних робіт», у домі всі побутові зручності, включаючи машину для миття посуду. Головне в Америці - працювати.