Розвинена система соціальної допомоги - одна з особливостей «соціального ринкового господарства» в Німеччині. Ця система заснована на постулаті, що суспільство в особі свого повноважного представника - «соціальної держави» - відповідальне за кожного з його членів, незалежно від того, з яких причин той опинився в біді. Тому в коридорах соціаламтів (управлінь соціального забезпечення) можна зустріти найрізноманітніших людей - багатодітних батьків, матерів-одиначок, розведених із дітьми та вдів, інвалідів фізичних і розумових і навіть явних алкоголіків і наркоманів. Трапляються й декласовані вихідці із забезпечених верств, ті, що ще вчора були в повному порядку, - збіднілі аристократи, збанкрутілі ділки. Зовнішнім виглядом і мовленням помітно виділяються іноземці - вихідці з Чорної Африки та Південно-Східної Азії, араби, турки, югослави, албанці. За статистикою, іноземців серед клієнтів соціаламту 23% при частці їх у населенні близько 10%.
Однак ви не побачите в цих коридорах безробітних - притому що в Німеччині їх 4,5 млн. Тих, хто встиг пропрацювати хоча б півроку, забезпечить допомогою інше відомство - арбайтсамт (управління з працевлаштування). Не зустрінеш у соціаламті й бомжів (їх у країні приблизно 30 тис. на 82 млн. осіб населення). Не маючи зареєстрованого місця проживання, вони не входять у сферу піклування територіальних собесів і можуть розраховувати лише на приватну та громадську благодійність.
Згідно з федеральним законом, право на соціальну допомогу мають усі нужденні - не лише непрацездатні або ті, хто не встиг виробити піврічний стаж, а й ті, хто працює, хоча, можливо, дохід їх у перерахунку на кількість членів сім'ї нижчий за встановлений прожитковий мінімум. Можуть звертатися по допомогу й пенсіонери, які отримують мізерні пенсії. Словом, будь-яка легально проживаюча в Німеччині людина, якщо вона опинилася в нужді, може прийти сюди, і соціаламт зобов'язаний так чи інакше їй допомогти.
Цю останню обставину - можливість отримати допомогу не лише за повної відсутності, але навіть за недостатності доходу - чиновники, природно, не прагнуть популяризувати. Про неї не знають і багато корінних німців. Інші ж знають, але соромляться простягати руку. За деякими оцінками, не менше третини тих, хто має право на допомогу, не звертаються по неї. Статус «соціальника» в Німеччині, м'яко кажучи, непрестижний. Якщо ви, наприклад, так відрекомендуєтеся домовласнику, не дивуйтеся, почувши: «Шкодую, але здати вам житло не можу».
Іноземці, які слабо володіють німецькою, спілкуються в основному з подібними до себе, менш чутливі до громадської думки і зазвичай спокійно користуються тим, на що дає право закон. Буває, що й зловживають: є спритники, які під'їжджають до собесів на машинах престижних марок і біля входу знімають з рук золоті каблучки з діамантами. Втім, таких, звісно, одиниці. Адже люди, як правило, приїжджають до Німеччини з країн з набагато нижчим рівнем життя і забезпечені, особливо на перших порах, набагато гірше за німців. Цим, у першу чергу, і пояснюється, що частка отримувачів соціальної допомоги серед іноземців значно вища, ніж серед громадян: 8,5% проти 2,8%.
Якою є структура соціальної допомоги, її основні статті? Насамперед це щомісячна допомога «на життєзабезпечення». Вона має покривати витрати на харчування, предмети гігієни, побуту та особистого вжитку (природно, дешеві). Інвалідам, хворим, вагітним покладені доплати до допомоги. Кожен «соціальник» отримує медичну страховку, яка дає право на безкоштовне (в основному) медичне обслуговування та безкоштовні ж (за небагатьма винятками) ліки. Доповнює її страховка на випадок потреби в сторонньому догляді. Нарешті, і це найвагоміша стаття, собес оплачує «соціальнику» оренду житла та опалення, при цьому купити радіатор опалення має власник житла. За електрику та телефон треба платити самому. Втім, абонентна плата за це - пільгова, а від плати за радіо й телевізор бідняки взагалі звільнені. Разом утримання бездітної подружньої пари обходиться німецькій державі більш ніж у 1.100 євро на місяць. (Зрозуміло, що ці гроші виймаються з кишень працюючих платників податків.)
Особливо слід сказати про сім'ї з дітьми. На кожну дитину віком до двох (а в деяких землях - до трьох) років мати отримує по 300 євро на місяць. Плюс до того так звані «дитячі гроші» - ще по 154 євро на кожну з перших трьох дітей і по 179 євро - на четверту та кожну наступну. Ці гроші платять до 27 років, якщо «дитина» живе з батьками і не працює (мається на увазі, що вона здобуває середню, а потім і вищу освіту).
Крім допомоги, кожному клієнту соціаламту двічі на рік видаються гроші для придбання одягу, зимового та літнього, - від 340 до 420 євро, залежно від статі та віку.
При першому вселенні в квартиру надається допомога на придбання меблів, електроприладів, постільної білизни, фіранок тощо. Зрозуміло, меблі та електроприлади (плита, холодильник, пральна машина, пилосос, телевізор) оплачуються лише вживані, придбані в скупках або на складах благодійних організацій.
Передбачена й допомога у важких життєвих ситуаціях - при супроводі хворих, похоронах тощо.
Турбота про дітей диференційована за віком. Малюкам оплачуються книжки з картинками, скромний набір іграшок, триколісний велосипед. При зарахуванні дитини до школи виділяються кошти на купівлю ранця, зошитів і ручок. Щороку безкоштовно видаються необхідні підручники. Оплачується спортивна форма - недорога нова або вживана. Коли клас вирушає до літнього табору чи на екскурсію, за дітей із забезпечених сімей платять батьки, а за дітей «соціальників» - той самий собес. Багатодітні сім'ї - з трьома і більше дітьми - мають право на щорічну безкоштовну путівку для всіх членів до санаторію або будинку відпочинку.
Повторю: соціальною допомогою користуються не лише громадяни ФРН, а й законно проживаючі в країні іноземці. Іммігранти перебувають часом навіть у привілейованому становищі. Наприклад, особам, які отримали політичний притулок, а також німцям-переселенцям та єврейським іммігрантам з колишнього СРСР допомога надається одразу й безумовно, тоді як місцевим мешканцям - лише за їхнім вмотивованим проханням і при неможливості знайти інше рішення.
Який же рівень життя забезпечує соціальна допомога? Оцінки його неоднозначні. Кілька років тому німецькі соціологи провели експеримент: групі добровольців з місцевих німців запропонували пожити на суму, що дорівнює соціальній допомозі. Приблизно половина піддослідних зійшла з дистанції через місяць. Враженням більшої частини тих, хто залишився, було: «Ні, так жити не можна!» Справді: рахувати кожен євро, не мати можливості посидіти з друзями чи подругою в ресторані, сходити на рок-концерт, не кажучи вже про купівлю вподобаної модної річниці чи поїздку до Таїланду... Чиновники соціальної служби, зі свого боку, нагадують: соціальна допомога дається не для того, щоб добре жити, а для того, щоб вижити.
А «наші», колишні радянські, на ті самі гроші живуть не тужать. Як? За продуктами ходять у дешеві супермаркети або муніципальні магазини для бідних, одяг купують на речових ринках і складах благодійних організацій, де ціни мізерні. У підсумку - ситі, одягнені-взуті, на сімейних святкуваннях столи ломляться від наїдків. А час від часу, прикопивши грошенят, відвідують рідні пенати або вирушають у багатоденні екскурсії Італією, Іспанією та іншими Європами. Зрідка й на Майорці, Канарах чи Мальті тиждень-другий проведуть. Коли ж привозять до Німеччини спектаклі Віктюка, чи Калягіна, чи Райкіна, або приїжджають Фрейндліх, Гафт, Олена Яковлєва, Тетяна Васильєва, виступають Жванецький чи Галкін, то й по 30-50 євро за квиток викладають.
Чинна в Німеччині система соціальної допомоги склалася на матеріальній базі, створеній «економічним дивом» 50-70-х років минулого вже століття. Країна процвітала, буквально купалася в достатку. Усього було вдосталь - робочих місць, доходів, податкових надходжень, відповідно - і можливостей для соціальних виплат.
Ті достославні часи давно позаду. В останні роки економіка зростає на 1,5-2,5% на рік, а то й зовсім тупцює на місці. Безробіття вперто тримається на рівні 9-11% від усієї робочої сили. Тим часом понад 3% населення продовжують справно отримувати щомісячну допомогу «на забезпечення життя» та інші соціальні виплати. Річний приріст числа «соціальщиків» - близько 7%. Витрати на соціальну допомогу - одна з найбільших статей німецького бюджету. Вони зіставні з витратами на оборону, або на підтримання громадського порядку й безпеки, або на державне управління.
Для покриття таких гігантських витрат уряд змушений постійно збільшувати податки, що стягуються з працюючих, - вони вже поглинають до 40 і більше відсотків заробітку. Високі ж податки підривають стимули до праці - після всіх відрахувань низькооплачуваний робітник чи службовець отримує на місяць майже стільки ж, скільки непрацюючий «соціальщик».
А ці останні нерідко ще й підробляють - але, як тут кажуть, по-чорному, тобто нелегально. Особливо часто - жінки, зайняті в домашньому господарстві чи сфері обслуговування.
Для наймачів нелегальні працівники вигідніші: їм платять менше, ніж оформленим, не вносять за них податки, страховку. Але й самому «соціальщику» вигідніше працювати по-чорному: він зберігає при цьому одержувану допомогу, а в підсумку - підвищує свій життєвий рівень. Програє держава, яка втрачає від такої практики понад сотню мільярдів євро на рік. А отже, збіднюється й саме джерело соціальних виплат.
Якщо нелегалів вдається виявити, їх штрафують і на час позбавляють соціальної допомоги. Але відбувається це нечасто.
Політики й громадськість шукають шляхи виходу зі становища, що склалося. Економісти, соціологи, психологи пропонують різні методи стимулювання, покликані залучити отримувачів соціальної допомоги до суспільного виробництва. Чиновники, однак, віддають перевагу простим, що лежать на поверхні, заходам - скорочення, а потім і позбавлення допомоги в разі відмови від запропонованої роботи, ретельну перевірку нужденності (зокрема, шляхом раптових відвідин удома або вивчення даних про реєстрацію автомобілів).
Де-факто соціальні виплати вже давно скорочуються. Сім років тому перестали доплачувати «за вік» особам старше 65 років. У кілька разів урізано грошову допомогу на придбання меблів та електроприладів. І мови вже немає про «підвищену потребу в духовній їжі» осіб творчих професій (а ж ураховувалося й це).
Як реагують на всі ці нововведення «наші»? Шкодують, звісно, що кращі часи, про які згадують ті, хто приїхав раніше, уже позаду. Відчувають, що рецесія, інфляція, зростання цін потроху злизують масло зі шматка хліба. Але кажуть: «Спасибі й на тому. Адже ми на цю країну й дня не пропрацювали, а вона взяла нас на повне утримання. А там, де відпахали по 30, 40, а то й 50 років, сьогодні, мабуть, і не звели б кінці з кінцями».
P. S. З 1 січня 2003 року, згідно з новим законом, усіх «соціальщиків» старше 65 років перевели на так зване «базове забезпечення» - своєрідну міні-пенсію для бідних, що дорівнює колишній соціальній допомозі. А на молодь і людей середнього віку налягли з подвоєною енергією. За оцінками соціальних служб, не менше чверті з них можна й потрібно «залучити до лав зайнятих».