У нью-йоркській бухті, неподалік від статуї Свободи, знаходиться Елліс-Айленд (Ellis Ireland). Більше півстоліття, з 1892 до 1954 року, острівець був основним карантином-відстійником для іммігрантів. Десяток казарм, госпіталі, морги, багажне сховище, палац чиновників-крючкотворів. Через цей клаптик суші пройшли 15 мільйонів нещасних, бідних, голодних.
У Музеї імміграції по стінах розвішані фотографії тих, хто витримав подорож через океан, підписи коротко пояснюють причину приїзду. Ось дистрофічні українці – їх погнали на чужину неврожаї початку століття; патріархальна єврейська родина з Малоросії очманіла від погромів; а ось зовсім просте пояснення: «три російські козаки прибули в пошуках кращого життя». В останньому випадку чиновник, який зробив запис в імміграційній відомості, явно помилився. Це не козаки, а черкеси-мухаджири, переселенці останніх років Кавказької війни. Взагалі-то чиновник і так зайвого приписав, належало обов'язково вказувати лише географічне походження. Та й яка тепер була різниця? Емігрантам видавали трохи грошей, відвозили до Мангеттену, а далі – як знаєш. Всі вони тепер ставали рівноправними американцями.
ОДНОГО РАЗУ В АМЕРИКУ
Перша помітна хвиля еміграції з Росії – переселення приблизно двох мільйонів євреїв після революції 1905 року.
Приїхавші раніше українці блукали Штатами в пошуках доброї ріллі, росіяни віддавали перевагу авантюрним заняттям, на кшталт пошуків золота в Сакраменто, або важкій роботі на заводах (згадаймо знаменитий фільм «Мисливець на оленів», у якому головні герої вирушають на в'єтнамську війну з російського металургійного селища). А сотні одеських, бердичівських і вітебських євреїв далеко не їздили, осідаючи в Нью-Йорку. Та так ґрунтовно, що в 1916 році майбутній президент Америки Гаррі Трумен назвав Нью-Йорк «єврейським містом». Оскільки багато хто віз із собою за океан разом з іншим скарбом свої швейні машинки, то основним заняттям «російських» євреїв початку століття стало пошиття одягу. Відтоді індустрія моди в США належить нащадкам євреїв, які приїхали сюди на початку століття.
Перша хвиля емігрантів розчинилася в американському суспільстві настільки швидко, що діти поселенців уже не говорили російською. Внуки та правнуки смутно знають лише сімейні перекази: «Мій дідусь, здається, був портовим вантажником в Одесі. Тому я люблю по вихідних кататися на своїй яхті». Зрідка подібними зізнаннями (професія дідуся змінюється, але місце дії – завжди Одеса) діляться з журналістами Сільвестр Сталлоне, Барбара Стрейзанд, Вуді Аллен. Нащадки переселенців першої хвилі володіють зараз банками, великими компаніями, картинними галереями. Але вони не відчувають своєї спільності. Можливо, тому емігрантами першої хвилі називають не їхніх дідусів, а людей, які приїхали до Америки після революції 1917 року.
КОМУ ШТАТИ ЗОБОВ'ЯЗАНІ ПРОЦВІТАННЯМ
На початку століття росіяни побоювалися Америки і нею гидували. Досить сказати, що в російській класичній літературі немає героїв-американців. Німці, французи, англійці, навіть болгарин є, а американців немає. Далекі вони були від Росії. Наприкінці двадцятих у Бостоні тамтешній мер запитав Ф. І. Шаляпіна, чому той не прийняв американського громадянства. «Вшаную за четь посприяти», – прогнувся мер. Федір Іванович здивувався питанню і за звичкою гримнув на дурня: «Запитай цю конячку – чому б їй не стати малайцем?!»
Після революції більшість «білоемігрантів» залишилася в Німеччині, Чехії, Франції. Але приблизно півмільйона наших земляків дісталися до «того світу».
* Ігор Сікорський у 1908 році побудував у Києві два вертольоти. Вони не злетіли, і тому ідея була на час похована. А в 1923-му Сікорський заснував в Америці авіаційну фірму і дожив до того щасливого моменту, коли його вертольоти перетнули Атлантичний і Тихий океани.
* Володимир Зворикін, уродженець Мурома, у 1920-му вступив на роботу у фірму «Вестингауз електрик» у Піттсбурзі і через десять років винайшов телебачення – зробив перший у світі іконоскоп – передавальну трубку.
* Інший знаменитий співробітник «Вестингауз» – Степан Тимошенко розробив теорію міцності та теорію будівництва мостів (у тому числі й «американських», висячих).
ЧУЖА ДУМКА НА ДАЛЕКОМУ БЕРЕЗІ
У надзвичайно технологічній Америці інженери та винахідники легко знаходили застосування своїм силам, гуманітаріям було складніше.
* Основоположнику сучасної соціології Пітириму Сорокіну довелося повоювати з американськими авторитетами, перш ніж він заснував при Гарвардському університеті знаменитий нині факультет соціології.
Найуспішнішими емігрантами вважаються музиканти й танцюристи. Їхнє мистецтво космополітичне. У різні роки до Америки переїхали Сергій Рахманінов, Ігор Стравінський, Сергій Кусевицький, Михайло Баришников, Джордж Баланчин (Георгій Баланчівадзе). Життя цих великих людей вміщує величезну кількість тріумфів, поразок і втрат. Але вони завоювали Америку. А це було непросто, адже європейські авторитети нечасто беруться до уваги гордовитими американцями. Великий Густав Малер, наприклад, зазнав фіаско в 1910 році, коли приїхав підкорювати Новий світ.
З початком другої світової війни емігранти почали залишати Європу та перетинати океан.
* У 1940 році приїхав Володимир Набоков. Відтоді він став писати лише англійською.
* Філософ отець Георгій Флоровський, навпаки, так і не захотів стати «американським». І хоча він викладав у Православній богословській академії в Нью-Йорку, з усіх російських богословів того часу отець Георгій залишився найбільш вірним православному вченню.
Після війни за рахунок «переміщених» осіб кількість вихідців із Союзу зростає ще на двісті тисяч. І знову це вигнанці, які тікають на чужину від смерті й таборів.
Я ВАМ НЕ СКАЖУ ЗА ВСЮ ОДЕСУ
Третя хвиля еміграції ринула до Америки наприкінці червня 1967 року. Саме в ці дні з Союзу виїхало 4 000 євреїв: у десять разів більше, ніж за попередні 10 років. А після візиту Річарда Ніксона до СРСР за два наступні роки країну покинули 87 000 євреїв. З 1976 року, після підписання Гельсінських угод, емігрантам дозволили вирушати прямо до США. Всі американські університети ввели квоти на євреїв із СРСР, їх приймали безкоштовно та поза конкурсом. У ці ж часи відточується система допомоги для емігрантів, що забезпечує їм пристойне існування й донині.
Колишні райони проживання євреїв у Нью-Йорку (Вашингтон-Гайтс) не могли вмістити всіх приїжджих. І тоді почався розквіт Брайтон-Біч, «Літл-Одеси» – найбільшої у світі колонії емігрантів із СРСР. Більшість емігрантів третьої хвилі виїхало з СРСР з «економічних» причин. Тобто усвідомивши, що життя одне і треба встигнути взяти від нього найкраще: випити кока-коли, покататися на «Форді» і побачити Брюса Спрінгстіна, щоб не було потім болісно боляче.
Але були й такі, хто їхав за свободою, кого вислали, виштовхнули, змусили поїхати, щоб не плуталися під ногами і не заважали виконанню п'ятирічок.
Це – Олександр Солженіцин, Йосип Бродський, Сергій Довлатов. Ефраїм Севела (письменник, кінодраматург, режисер), генерал Григоренко, Олександр Янов (професор Нью-йоркського університету), Василь Аксьонов (письменник, учасник сумнозвісного альманаху «Метрополь»), Петро Красін (відсидів сімнадцять років у таборах, дійова особа показового процесу «Якір-Красін» 1972 року) і десятки інших...
А ще до Америки поїхали співаки Віллі Токарев, Міша Шуфутинський, Люба Успенська, письменник і поет Юз Алешковський, актори Савелій Крамаров, Олег Відов, Євген Кіндінов, Олена Коренєва, Вікторія Федорова, сотні художників-авангардистів, нонконформістів, андеграундистів, а також «руйнівники бар'єрів», соц-артисти Віталій Комар і Олександр Меламід. Зайняли місце на художньому Олімпі Ернст Невідомий і Михайло Шемякін. Едуард Лимонов став в Америці, за оцінкою «Нью-йоркера», «нормальним російським письменником», але надовго в Штатах не затримався.
Третя хвиля еміграції потужна, напориста, талановита. Але, крім колективу наукових лабораторій, Ростроповича і Вишневської та півмільйона комп'ютерних програмістів, ця хвиля дала Америці найкращу у світі мафію, знамениту розведенням бензину, шахрайством із допомогами, страховками, знижками та підробкою банківських рахунків.
ТА ОСЬ ТІЛЬКИ ЧИ ПРОСТИТЬ БАТЬКІВЩИНА-МАТИ?
Ще одна помітна, хоч і нечисленна група емігрантів – невозвращенці. У 1978 році заступник генерального секретаря ООН, Надзвичайний і Повноважний Посол СРСР Аркадій Шевченко зник зі своєї квартири в Нью-Йорку, залишивши листа дружині, що він не може повернутися до СРСР. Це, мабуть, найбільший скандал такого роду, адже Шевченко був найкращим другом міністра закордонних справ СРСР Андрія Громика, а шпигував на користь американської розвідки років п'ять.
* Залишився в Америці підполковник КДБ Рейно Хайканен, який завалив полковника Абеля і дав свідчення проти нього на відкритому процесі в Нью-Йорку наприкінці 50-х. Пробув американським громадянином Хайканен лише два роки – спився і загинув в автомобільній катастрофі.
* Більше пощастило майору КДБ Віктору Шеймову – ЦРУ таємно вивезло його з Москви разом із дружиною та донькою в 1980 році. Під псевдонімом «Віктор Орлов» він видав кілька книг і розбагатів.
* Дивовижна доля старшого лейтенанта КДБ, радиста-шифрувальника Анатолія Семенова. У 1976-му він утік із посольства в Нігері, кинувши дружину з двома дітьми і вирішивши почати нове життя в Америці. Семенов особливих таємниць не знав, і тому, промуриживши півроку, цереушники видали йому «грінкард», картку соціального страхування і відпустили на всі чотири сторони. Семенов промаявся чотири роки і попросився назад до Союзу. Батьківщина прийняла блудного сина і засудила за зраду. Відсидів Семенов шість років, вийшов на волю, а прописки немає, дружина бачити не хоче, діти забули. І рвонув він знову до Америки, вирішивши почати ще одне нове життя.
РАХУНОК У БАНКУ АБО ГОЛОВА В КУЩАХ
Після перебудови еміграція стала спокійною, осмисленою, але залишилася, як і раніше, масовою. Тепер, коли в нас достаток товарів, а життя так собі, їдуть за стабільністю, за майбутнім дітей, а також із марнославства.
* Член Асоціації каскадерів Голлівуду Віктор Іванов розбиває за час лише одного знімального епізоду 10 «кадилаків» і пару «мерседесів».
* Кінодраматург і режисер Сергій Бодров першим продав сценарій американському продюсеру – і одразу за 200 тисяч доларів.
* Намагаються підкорити свої американські висоти актриса Олена Соловей, композитор Олександр Журбін, кінодраматург Іраклій Квірікадзе.
В Америці важливо не сумувати і ловити удачу за хвіст, відповідаючи на всі запитання «fine» (чудово!).
Не в усіх, звісно, виходить.
* Знаменитого боксера Олега Каратаєва, який має на Батьківщині тисячі шанувальників, розстріляли на Брайтон-Біч-авеню: кажуть, надто круто він узявся за вибивання боргів.
* Не менш знаменитий Япончик теж не розрахував: надто відверто плювався в репортерів і отримав термін.
* А ось у кінорежисера Андрона Михалкова-Кончаловського вийшло все. Він один із небагатьох російських кінематографістів домігся в Голлівуді визнання, зняв кілька фільмів, купив будинок у Лос-Анджелесі за півтора мільйона доларів – і... повернувся до Росії. Навіщо? Мабуть, творчі висоти на Батьківщині видалися йому більш привабливими.
Напрошується вічне питання: чому більшість емігрантів навіть за дуже поганого існування в США не їдуть назад на Батьківщину?
Причина проста. Емігранти, навіть проживши в Америці лише два-три роки, перестають бути емігрантами. Вони стають американцями. І рідко в кого вистачить мужності емігрувати вдруге.
Наша країна, як і раніше, дає Америці вчених, інженерів, бандитів і артистів. Зворотних же хвиль не передбачається. На жаль...