Загальна структура російськомовної імміграції
Вона розділена на нерівні за кількістю підгрупи. У порядку зменшення чисельності, це так звані «пізні переселенці» (Spätaussiedler) та члени їх сімей; етнічні німці (визнані такими німецькими державними органами), що мають подібне до чинного в Ізраїлі «право на повернення» і з моменту свого прибуття в Німеччину володіють усіма правами німецького громадянства; єврейські емігранти з країн колишнього СРСР (до 2005 року називалися «контингентними біженцями», Kontingent Flüchtling); громадяни країн колишнього Союзу, що проживають у ФРН постійно або тимчасово на інших підставах (політичні біженці, нелегальні мігранти, які прибули до Німеччини на тривалий термін з причин, пов’язаних із професійною діяльністю або зі шлюбом із корінними німцями).
Слід також зауважити, що в офіційній німецькій статистиці німці-переселенці розглядаються як громадяни ФРН, не впливаючи таким чином на статистичні імміграційні дані, тому відомості про них у цьому відношенні державні науково-дослідні служби не збирають і не систематизують. Відзначено розрізнені спроби створення подібної систематики на рівні громадських організацій, однак досі зібрана інформація має вельми приблизний характер і не може служити міцною основою для будь-яких висновків.
Існує ще одна, порівняно мала група російськомовних іммігрантів у ФРН, які отримали право проживання в країні не на підставі однієї з викладених можливостей. Це ті, чиї предки або вони самі під час Другої світової війни були занесені до складених нацистами в 1939-43 роках списків так званого «німецького народу окупованих територій». Фактично, в той час потрапляння до списків означало надання громадянства Третього рейху за принципом колективної натуралізації. ФРН завжди розглядала себе як правонаступницю всіх існуючих на німецькій землі германських держав. Тому парламент ФРН ще в 50-ті роки XX століття окремими постановами визнав дійсність проведених у період Другої світової війни актів натуралізації. Тим не менш це рішення Бундестагу ніколи не афішувалося, а ті, хто знає про нього і мають право претендувати на переїзд до Німеччини (згідно з цим документом), намагаються все ж довести своє німецьке походження іншими способами.
Розподіл російськомовних німців-переселенців по країні можна назвати рівномірним: останнім часом вихідці з сіл Поволжя та Казахстану нерідко осідають у східнонімецьких селах, однак, як і раніше, основна маса як цієї категорії, так і єврейських мігрантів тяжіє до міст. Найбільша за російськомовним населенням земля – Північний Рейн-Вестфалія, де їх проживає близько півтора мільйона. Найбільше місто з російськомовним населенням – Гамбург, де осіло понад 280 тис. осіб. У Берліні проживає близько 250 тис. російськомовних – як німців-переселенців, так і євреїв.
В останні роки спостерігається бурхливий розвиток російськомовної інформаційної структури: в країні офіційно зареєстровано понад 400 російських або російсько-німецьких друкованих видань. Крім щотижневих російськомовних газет федерального рівня, у Дюссельдорфі з'явилася перша щоденна російськомовна газета «Рейнська газета» - основним її акціонером є відоме видання Westdeutsche Zeitung. У Берліні та Гамбурзі діють локальні приватні російськомовні радіостанції, крім того, у столиці Німеччини існує приватний локальний російськомовний телеканал. Незабаром планується введення першого загальнонімецького відкритого російськомовного телеканалу, подібного до давно працюючого у ФРН турецького телеканалу TRT з головною редакцією у Мюнхені.
Основний інтерес становить той факт, що, згідно з дослідженнями (зокрема, монографії В. Куренного «Структурний аналіз російськомовних друкованих ЗМІ в Німеччині»), базова соціальна одиниця, якій адресована вся без винятку російськомовна преса в Німеччині – це сім'я, а не соціальні групи, сформовані на основі професійних, майнових або політичних інтересів. Сім'я, у свою чергу, є базовим структурним елементом як етнічної, так і культурної макросоціальної групи.
Крім того, у різних містах Німеччини існує понад 20 приватних російськомовних шкіл та дитячих садків. Все це свідчить про те, що розвиток російськомовного населення Німеччини увійшов в автоматичний режим і втрата російської мови через зміну поколінь навряд чи відбудеться. Незважаючи на все більш повну інтеграцію дітей та підлітків з російськомовних сімей у німецьке суспільство, абсолютної асиміляції в найближчому майбутньому очікувати не слід.
Змішані сім'ї: національне визначення
Як відомо, поняття «змішана сім'я» має два основні визначення: національне та релігійне. У першому випадку мається на увазі шлюб двох людей різних національностей, у другому – різних релігій. Якщо говорити про національний аспект, то змішані шлюби серед російськомовних мігрантів у Німеччині переважають над мононаціональними, причому в даному випадку не має значення, чи розглядається група німців-переселенців або єврейських мігрантів.
За даними різних досліджень, загальна кількість змішаних сімей перевищує 52%, причому на це впливає, в основному, кількість змішаних шлюбів, що укладаються вже в Німеччині молодими представниками російськомовної міграції. Головну роль у даному випадку часто відіграють не національні або релігійні міркування молодих людей, а факт наявності спільної рідної мови – російської. Тим не менш, як показують деякі дослідження, нерідко змішані шлюби виявляються набагато менш стійкими, ніж мононаціональні або монорелігійні.
З юридичної точки зору можна виділити три основні типи змішаних сімей у російськомовному середовищі Німеччини: а) сім'ї німців-переселенців та представників інших національностей, чиї шлюби були укладені до приїзду до ФРН; б) те ж – сім'ї єврейських мігрантів та представників інших національностей, що утворилися до приїзду до країни; в) сім'ї корінних німців та представників інших національностей. Змішані німецько-єврейські сім'ї та інші варіанти шлюбів, що виникли вже в Німеччині, бажано в даному випадку залишити осторонь, оскільки їх проблематика, як правило, не пов'язана з особливостями юридичного статусу членів цих сімей.
Згідно з німецьким законом про право на повернення, всі члени сімей німців-переселенців, які приїхали разом з цими німцями до Німеччини, одразу отримують права та обов'язки громадянина ФРН. Їх соціальний статус регулюється окремо, двома параграфами цього закону (§4 та §7). Коротко зупинившись на даних відмінностях, варто сказати, що ті, хто був прийнятий у країні за §4, мають право на зарахування трудового стажу, причому їх стаж роботи в країні походження прирівнюється до стажу відповідної роботи на території НДР, після чого всі нараховані за тарифами НДР суми діляться навпіл. Ті, хто потрапив до Німеччини за §7, не мають права на зарахування трудового стажу і повинні або заробляти пенсійний стаж у Німеччині, або змушені задовольнятися соціальною допомогою.
Тим не менш, слід ще раз підкреслити, що представники інших національностей, які приїхали з німцем-переселенцем, прийнятим згідно з §4, отримують цивільний статус згідно з §7, тобто – чоловіки та дружини пізніх переселенців також вважаються пізніми переселенцями, незалежно від їх національності. У тому ж випадку, якщо разом з пізнім переселенцем, наприклад, батьком, приїхали дорослі діти (пізні переселенці згідно з §7), то їх подружжя вже не мають права на негайне отримання німецького паспорта. Той, що трактує їх становище, §8 закону про повернення передбачає для них право постійного місця проживання, яке може бути втрачене у разі розлучення, якщо воно відбудеться протягом трьох років з дня приїзду до Німеччини. Більше того, до 1994 року подружжя такого переселенця могло навіть втратити право на проживання у ФРН у разі смерті подружжя, якщо вона настала протягом трьох років з моменту прибуття до Німеччини, однак Конституційний суд ФРН визнав це положення незаконним.
Подружжя єврейських мігрантів так само, як і самі єврейські мігранти, отримують постійний вид на проживання – однак тільки в тому випадку, якщо шлюб укладено до отримання дозволу на переїзд до ФРН. В іншому випадку подружжя єврейських мігрантів отримують трирічний вид на проживання, причому представники Федерального відомства у справах іноземців мають право здійснювати нагляд за такою сім'єю. У разі, якщо буде доведено, що шлюб має фіктивний характер, обидва подружжя можуть втратити право на проживання у ФРН. Те саме стосується і шлюбів, укладених після отримання дозволу на переїзд німцями-переселенцями.
Окремо регулюються права подружжя після народження дитини. У випадку, якщо громадянин Німеччини або особа, яка має право постійного проживання на території ФРН, розлучається з подружжям-іноземцем після народження дитини і суд віддає батьківські права цьому подружжю, то останній отримує право постійного проживання. Після закінчення семи років з моменту приїзду до країни він має право подати прохання про надання громадянства. Для цього він повинен знати на розмовному рівні німецьку мову, мати постійний заробіток, відмовитися або офіційно повідомити про намір відмовитися від громадянства інших країн і підтвердити в присутності офіційних осіб свою прихильність «Основному закону Німеччини».
Все це, звичайно ж, стосується і іноземних подружжів корінних німців. Хоча, в даному випадку, з 2005 року були прийняті деякі зміни в міграційному законодавстві: для іноземних подружжів введено віковий ценз, а для громадян Німеччини, які бажають укласти шлюб з іноземцем – не громадянином Євросоюзу, майновий ценз. Що стосується дітей, народжених у таких сім'ях, то вони отримують вид на проживання до 18-річного віку, після чого мають можливість самостійно визначати, чи бути громадянами ФРН, або країни, з якої приїхали батьки. Подвійне громадянство німецьким законодавством передбачено лише у виняткових випадках. При цьому право постійного проживання у них залишається.
Що стосується прямих родичів, які не приїхали до ФРН у складі сім'ї німців-переселенців або єврейських мігрантів, то вони також в основному мають право приїхати пізніше і жити в Німеччині. Це право обумовлене законом «Про возз'єднання сімей», однак слід підкреслити, що федеральний закон Німеччини лише задає правові рамки цього статусу, а подробиці в різних німецьких федеральних землях трактують по-різному. Не вдаючись у деталі, можна сказати, що найбільш ліберальним щодо возз'єднання сімей є відповідне законодавство Північного Рейну-Вестфалії, а найбільш жорстким – Баварії. Таким чином, у даному випадку особливу роль відіграє місце проживання того іммігранта, з яким бажають возз'єднатися його прямі родичі.
Хотілося б окремо зупинитися ще на одній проблемі, що не належить до теми даного дослідження: багато російськомовних вихідців з країн колишнього СРСР, які народилися на території НДР у сім'ях радянських військовослужбовців, що проходили службу в Обмеженому контингенті Радянської Армії в Німеччині, помилково вважають, що мають право претендувати на німецьке громадянство. Справа в тому, що у ФРН право громадянства визначається не за американською системою: народжені на території Німеччини діти іноземців не стають автоматично громадянами Німеччини. Іншими словами, їх громадянство визначається не за територією, а за кров'ю.
Змішані сім'ї: релігійне визначення
Слід одразу зазначити, що релігійний аспект у змішаних російськомовних сім'ях Німеччини не відіграє тієї ролі, яка відводиться йому в Ізраїлі – це стосується всіх типів змішаних сімей, представлених вище. Основних причин тому дві. По-перше, на відміну від Ізраїлю, в Німеччині церква не тільки відокремлена від держави, але й не є монолітною. Існують дві основні християнські конгрегації – католицька та євангелічна – які, на відміну від релігійних напрямів юдаїзму, є набагато більш віддаленими одна від одної конфесіями. По-друге, релігія не відіграє основоположної ролі для більшості російськомовних жителів Німеччини, незалежно від їхньої приналежності до тієї чи іншої групи. Ті ж, хто насправді сповідує в побуті канони того чи іншого напряму юдаїзму, християнства або інших релігій, як правило, віддає перевагу вступу в шлюб з одновірцями. Тому в даному випадку слід лише зупинитися на деяких особливостях релігійної приналежності російськомовних, які найбільше стосуються сімей німців-переселенців.
Основна частина німців-переселенців офіційно сповідує євангелізм, друга за величиною релігійна група – християни-меноніти, далі, за спаданням, йдуть баптисти, католики та православні. При цьому нерідкі випадки, коли при оформленні документів з різних причин православні християни виявляються записаними євангелістами. На церковному рівні ця плутанина легко долається, і віруючі відправляються до того храму, який віддають перевагу в житті. Однак на адміністративному відбувається так, що так званий релігійний (або культовий) податок (Kultussteuer), який стягується з цих людей, потрапляє до каси «не їхньої» конфесії. Тим не менш, ще раз хотілося б підкреслити, що на проблеми шлюбу, виховання дітей, спільного проживання різниця релігій у змішаних російськомовних сім'ях Німеччини не має того впливу, який присутній в Ізраїлі.
Те саме стосується і змішаних сімейних пар «російськомовний – корінний німець». Втім, у цьому правилі є один виняток. За останні п'ять років зареєстровано кілька випадків, коли на релігійному ґрунті розпадалися змішані (в національному визначенні) шлюби юдеїв: це відбувалося тому, що чоловік/дружина «не юдей», який вирішив прийняти гіюр, проходив його в синагозі іншого напряму, ніж чоловік/дружина-юдей. Однак таких випадків мало, і подібні шлюби так чи інакше не є змішаними з релігійної точки зору.
Загальні проблеми та висновки
Висновок, який можна без труднощів зробити з усього вищевикладеного, наступний. Незважаючи на відмінності в соціальному та юридичному статусі, а також у релігійній та побутовій ментальності, проблеми, що виникають у змішаних російськомовних сім'ях Німеччини, схожі між собою і в основному відрізняються за своєю структурою та спрямованістю від проблем, що існують в ізраїльських змішаних сім'ях. Це зумовлено, як уже зазначалося, різницею у відносинах церкви та держави Німеччини, а також відмінностями загальних міграційних концепцій ФРН та Ізраїлю. Не претендуючи на глибокий аналіз ситуації, слід, однак, зазначити, що схожість цих проблем лежить скоріше на побутовому, «внутрішньосімейному» рівні, ніж на рівні суспільних відносин, так званому «зовнішньому». У даному матеріалі не розглядалися проблеми спільного виховання дітей, труднощі інтеграційного процесу та особливості шлюборозлучних процесів – кожна з цих тем сама по собі є предметом окремого дослідження.
Висновок можна зробити наступний: досвід змішаних сімей у ФРН може стати в нагоді ізраїльським фахівцям у тому випадку, якщо соціальні та суспільні системи двох країн з часом виявляться більш схожими, ніж на даний момент. Зміна поколінь також здатна внести нові аспекти в сформовану ситуацію. До тих пір, однак, слід спостерігати та систематизувати дані.
Борис НЕМИРОВСКИЙ.
ИА Росбалт