Запам'ятався баяніст у козацькому костюмі та з лихим чубом. Чув я його розкотисте «По Дону гуляє козак молодий...» і в Бремені, і в Гамбурзі, і навіть у Мюнхені. А потім — як відрізало! І колег по стихійному промислу в «козака» стало набагато менше. І сам він помітно втратив свою вольність, якось насторожився, підібгався. Тепер Микола (так він представився) постійно поспішає. І діє з оглядкою. Мало того що працює він на зупинках туристичних автобусів по-чорному, тобто без дозволу, так і віза шенгенська в нього давним-давно прострочена.
Колись колишній завідувач будинку культури з-під Львова прихопив із собою частину реквізиту районного танцювального ансамблю й купив після розлучення найдешевшу турпутівку до Франції. Але перед початком оглядової екскурсії Парижем пірнув у метро. Щоб, за словами самого Миколи, «тисячу разів потім пошкодувати й сто тисяч разів себе похвалити за таке рішення».
Нижче рівня моря цей шукач пригод перебуває більшу частину свого теперішнього життя. Тепер уже в Німеччині. Бо на попередньому місці:
- Від конкурентів відбою нема! Понаїхали в Париж із Румунії та Молдови. Виконують свою «циганщину» чи не на кожному кроці.
А в метро, що у Франції, що в Німеччині, промишляти тепліше. Але ж біда: то й діло Микола стикається з проявом високої правової свідомості німецьких громадян і громадянок. Автор цього спостереження сам був свідком того, як законослухняна пасажирка висловила своє фе творчій самодіяльності в недозволеному місці. Фрау витягла якесь посвідчення й показала Миколі на двері вагона. Той покірно, з винуватою усмішкою підкорився.
У прекрасному Зальцбургу, наприклад, біля підніжжя величної фортеці, ми з дружиною приєдналися до численних слухачів і довго не могли піти від квінтету музикантів, які свого часу сяяли не лише на українських та російських сценах. Хлопці, що зібралися разом в Австрії, працювали раніше в Київській філармонії. А тепер віртуозно демонструють класичний репертуар на батьківщині Моцарта. На такому ж найвищому рівні володіють своїми смичками й дівчата з Санкт-Петербурга. Вони приїхали до Бремена за культурним обміном і мали виступати лише в концертних залах. Але нашу увагу артистки привернули на вулиці. Самі того не усвідомлюючи, ми зафіксували те, що за новими німецькими законами є серйозним адміністративним порушенням. Як виявилося, під відкритим небом професіонали можуть тепер працювати лише у виняткових випадках і за особливим дозволом.
Поясненням тому може слугувати той факт, що місцевій владі набрид збитковий для казни непорядок. Адже всі ці імпровізовані концерти йдуть в обхід офіційної каси. І супроводжуються активним розпродажем з-під поли CD-дисків. От і перекрили кисень усім нашим заслуженим і народним оркестрам та ансамблям. Спрямували професіоналів виключно по офіційній лінії. З вимогою виступати лише там і лише стільки разів, скільки обумовлено в запрошеннях і контрактах. Заодно впорядкували в Німеччині й аматорську стихію. Та так відчутно!
«Ганну із Запорізької Січі» насправді звати Тетяною, і вона народилася у Воронежі. Але в ансамблі бандуристок вона справді років зо два попрацювала. І народний інструмент «про всяк випадок» із собою до Німеччини прихопила.
- Спочатку все було просто чудово, - ностальгійно згадує Тетяна Самуїлівна, - отримаєш допомогу, посидиш на шпрахкурсах і можеш бути вільною. Водь собі пальчиками по струнах хоч до посиніння.
Бандуристка облаштувалася на Ремері, головній і найдавнішій площі Франкфурта-на-Майні. У національному українському костюмі, з барвистими атласними стрічками та екзотичним інструментом, Тетяна Самуїлівна привертала підвищену увагу. У грошах переселенка особливо не потребувала. Чоловік досить швидко влаштувався електриком на ярмарковому комплексі. А от Тетяна на своїй допомозі нудьгувала.
- Вечерю приготувати - діла на годину. Прибратися - не більше години. А далі що? Підеш на площу, там завжди люди, усмішки, оплески... Та й на шпильки собі за пару годин марок 30-40 я завжди набирала...
Але потім, за словами Тетяни Самуїлівни, сталася особиста драма. Простіше кажучи, артистка захопилася артистом. Теж переселенцем і теж колишнім воронежцем. Переїхала з ним на береги Дунаю. Але часи там для артистки почалися не найсолодші. Як і по всій Німеччині, у Баварії взялися приборкувати вулично-майданний розгул. У міській управі щодня продається лише п'ять дозволів до обіду та п'ять - після. Але охочих завжди значно більше. І займати чергу доводиться з раннього ранку.
Але навіть отримавши за 10 євро жадану папірець, розслаблятися не можна. Німецький орднунг тепер наводить свій суворий лад і серед вільної артистичної братії. Фонограма категорично забороняється! А грати й співати наживо на одному, визначеному чиновником, місці можна не більше години. Потім необхідно змінити дислокацію за затвердженим у магістраті графіком. І не дай боже діяти по-чорному! Мало того що постійно курсують перевіряльники зі спеціального відділу міської управи, а поліцейські патрулі з'являються саме тоді, коли їх найменше чекаєш, - про несанкціонований виступ може повідомити «куди слід» свій же брат, бродячий артист. Бо діє і в світі солодких муз вовчий закон комерційної боротьби. Прибрав конкурента - отримав зайвий шанс більше заробити.
Але навіть крізь таке часте німецьке сито слов'янська вольниця примудряється просочуватися досить лихо. Хтось тисне на жалість. Ще одна група - колишні наші неповнолітнього віку, які заробляють у Любеку після музичної школи на ігрову комп'ютерну приставку. Німці сентиментальні, і рідкісний перевіряльник почне чіплятися до працьовитих «квітів життя».
Інша хитрість вигадана радянським майором у відставці. Разом із гостем ваш кореспондент пізнього вечора вийшов із знаменитого мюнхенського «Хофброя». Після доброго баварського пивка на душі було легко й тепло. Хотілося пісні. І вона одразу гримнула. Бравий вусач у вбранні кубанського козака розтягнув міхи гармоніки і свої два євро від двох вдячних слухачів одразу отримав.
- Я не збираю навколо себе натовп. І всіляко намагаюся не привертати увагу контролерів, - поділився своїми маленькими виробничими секретами колишній військовий, який попросив називати себе Баяністом. - Виходжу на промисел після заходу сонця, завдаю «точкових ударів»... Тобто вибираю біля пивних лише підпилих, добряче подобрілих туристів. Виконую українські чи російські народні пісні «виключно для вас». І одразу йду із зони можливого ураження на запасний об'єкт...