Отже, етнічне походження громадян ФРН статистика не враховує, як і людей, які мають поряд із німецьким ще якесь громадянство. Є лише дані про чисельність у країні іноземних громадян. За останні п'ять років їхня частка в населенні Німеччини практично не змінилася - вона становить трохи менше 9% або 7 340 тисяч осіб. Переважна їх частина - це громадяни інших європейських країн, до числа яких статистика відносить і Україну, і Туреччину, і Росію.
Турецька громада в Німеччині найчисленніша - майже два мільйони осіб, тобто понад чверть усіх іноземців. На другому місці - громадяни країн-членів Європейського Союзу разом узяті. У цій групі найбільше італійців (610 тисяч осіб) та громадян Сербії і Чорногорії (591 тисяча). Потім у порядку спадання йдуть греки, поляки та хорвати. Досить багато в Німеччині вихідців з Азії - 12% усіх іноземців. Громадян африканських країн втричі менше, 3% - американці, і майже нікого немає з Австралії та Океанії - 0,2%. Близько 70 тисяч жителів Німеччини взагалі не мають жодного громадянства або ретельно його приховують.
Такими є дані офіційної статистики. Неврахованими, як і раніше, залишилися так звані пізні німецькі переселенці з республік колишнього Радянського Союзу. Вони одразу після приїзду отримують німецьке громадянство, а тому «іноземною» статистикою не охоплені. Оцінки є лише приблизні - вважається, що їх у Німеччині близько трьох мільйонів.
Окремо варто розповісти про ненімецьких громадян колишнього Радянського Союзу, які нині проживають у Німеччині. Згідно з офіційною статистикою по Берліну, у німецькій столиці прописані лише 32 тисячі громадян колишнього СРСР. З них найбільше росіян (11 тисяч) та українців (7,5 тисячі). Громадян інших республік колишнього Союзу - значно менше. З Туркменістану, наприклад, лише 39 осіб.
Але офіційна статистика - це криве дзеркало. Вона не враховує, наприклад, «російських» дружин німецьких переселенців, які, отримавши завдяки чоловікові німецький паспорт, не відмовилися від свого колишнього - українського чи російського. Те саме стосується єврейських біженців. Їм стали давати німецьке громадянство, не вимагаючи виходу з російського, українського чи білоруського. Нарешті, статистика враховує лише прописаних у паспортних столах іноземців. Але значна частина російськомовних у Берліні живе без прописки, на нелегальному чи напівлегальному становищі.
Скажімо, власники паспорта однієї з прибалтійських країн - будь то етнічні росіяни чи білоруси - можуть на законних підставах три місяці перебувати в Німеччині і не реєструватися, тобто не потрапляти до статистики. Потім їм треба хоча б на день виїхати, і можна повертатися знову, ще на три місяці. І так до нескінченності.
З республік СНД багато хто приїжджає до Берліна за туристичною візою і залишається в місті на нелегальному становищі. Винаймають десь кімнату чи кут, влаштовуються в сім'ї домробітницями з проживанням. У розділі оголошень столичної газети «Русский Берлин» більше половини телефонних номерів шукачів заробітку - мобільні. Це вірна ознака того, що той, хто дав оголошення, - берлінський нелегал. Отже, офіційна статистика не відображає реального стану справ. За щедрими оцінками, у Берліні проживають до 200 тисяч росіян, точніше вихідців із колишнього СРСР, за обережними даними - 100-130 тисяч.
Але повернімося до офіційної статистики. Середній термін проживання іноземців у Німеччині перевищує 15 років. Рекорд утримують громадяни Словенії (понад чверть століття) та Іспанії (24 роки). При цьому дві третини всіх іноземців у Німеччині перебувають тут довше восьми років. Це означає, що за чинним нині законом вони мають право вимагати надання німецького громадянства. Але - не вимагають: законослухняна і працьовита людина не відчуває в Німеччині особливих незручностей від того, що в кишені в неї паспорт іншої держави.