Відмова більшості громадян Франції та Нідерландів схвалити конституцію Європейського Союзу внесла суттєві, якщо не сказати кардинальні, корективи до порядку денного європейської інтеграції. Принаймні на найближчі півроку. Усе перевернулося догори дном у загальноєвропейському домі, до того ж — скороспішно. На саміті в Брюсселі 16-17 червня вдалося небагато: укладено вимушений компроміс, що нагадує видозмінену формулу «ні миру, ні війни, але армію по домівках не розпускати». Вирішено процес ратифікації не згортати, хай усе йде, як іде, можливо, крива й вивезе, але оголосити тайм-аут. Для роздумів.
На папері все буває гладко
Коли в лютому, виступаючи в Палаті громад, міністр закордонних справ Великобританії Джек Стро окреслив коло пріоритетних завдань, яким буде надано перевагу під час шестимісячної вахти його країни як голови Європейського Союзу, що почалася 1 липня, ніхто навіть у найпохмуріших кошмарах не передбачав, що французи та голландці скажуть «Ні!» конституції ЄС. У Тоні Блера є всі підстави для побоювань: як Вінстон Черчилль прем'єрствував під час розпаду Британської імперії, так і йому, не виключено, випаде командувати парадом у той нещасливий історичний момент, коли дедалі нові євродисиденти стануть марширувати не в ногу.
На початку року уряд Її Величності запроектував чимало привабливих і спрямованих на загальне благо заходів, націлених, цитую слова Дж. Стро, на «безпеку, добробут і стале економічне зростання».
Якщо конкретно, то під час британського правління в ЄС передбачалося «усунути бар'єри на шляху вільного пересування робочої сили, товарів, капіталів, і особливо послуг» — у вартісному відношенні ринок послуг становить 70% загальноєвропейського ВВП. Було вирішено досягти прогресу у справі обмеження шкідливого впливу людини на довкілля, що веде до згубної зміни клімату (жорсткіші рамки допустимих викидів для авіаційної техніки). Спростити закони, що народжуються в надрах євробюрократичних інституцій, а головне — ефективно контролювати їх виконання за умови, що заздалегідь будуть правильно оцінені всі можливі наслідки, а конкурентоспроможність економіки єдиної Європи не постраждає. Наполегливо вести боротьбу з тероризмом, регіональною нестабільністю та локальними конфліктами. І так далі в тому ж позитивному дусі.
Згадаємо два розділи про внутрішню та зовнішню політику, які будуються навколо не найневинніших фінансових питань. Перший — наповнення спільного бюджету та доля відступних на користь Британії, другий — взаємини з «новими сусідами» на периферії так несподівано розповзлогося ЄС, а також з Росією та США. Крім них, у програмному виступі Дж. Стро згадано ще дві доленосні проблеми — ратифікація загальноєвропейської конституції та наступний етап розширення ЄС на схід і на південь.
Ділеж грошей кого завгодно зіпсує
Ніхто й не обіцяв легких дискусій на злобу дня — укладення договору про «фінансові перспективи» ЄС на 2007-2013 роки. Із самого початку (а стартував переговорний марафон ще в лютому 2004 року) торг проходив в обстановці, максимально наближеній до недружньої. Учасники дебатів дипломатично (читай: з ввічливою впертістю) перекидали між собою три вагомих яблука розбрату. Перше: збільшення бюджету спільноти в реальному обчисленні на 34%. Друге: скорочення субсидій у межах єдиної сільськогосподарської політики. Третє: зменшення щорічної компенсації на користь щедрого донора європейської скарбниці Британії, що становить €5,3 млрд.
Європейська Комісія вважає, що для виконання всіх узятих зобов'язань і покриття витрат необхідно зверстати бюджет, який би дорівнював 1,24% від сумарного ВВП усіх держав єдиної Європи. Зауважимо: на сьогодні він трохи менше одного відсотка.
Британія, підтримана євроважковаговиками Францією та Німеччиною з приєднаними до них Австрією, Нідерландами та Швецією, наполягає на тому, що зібраних грошей, а це в перерахунку з євро 70 млрд. фунтів стерлінгів, і так вистачить, зокрема й на оплату торішнього розширення ЄС. Тим більше що задумане підвищення перевищує скромніші темпи зростання бюджетів більшості країн.
Люксембург, крихітне, але велике герцогство, при цьому рівне серед рівних, вимагає компромісу щодо аграрної політики ЄС, на яку йде 45% всього бюджету. Читай — субсидії пора урізати. Як і очікувалося, Франція, якій перепадає левова частка цього пирога, і чути не хоче про перерозподіл фінансових потоків. На брюссельській зустрічі Тоні Блер застосував класичний принцип «ув'язки», наполягаючи на тому, щоб усі бюджетні головоломки вирішувати в одному пакеті. Це означає: якщо французів не вмовити відмовитися від підтримки своїх селян, а «ціна питання» — €13 млрд. на рік, то не варто навіть заїкатися про те, щоб зменшити компенсацію, яка виплачується британцям.
Йдеться про завоювання 1984 року (заслуга належить Маргарет Тетчер) — повернення 3 млрд. фунтів стерлінгів із внеску Сполученого Королівства до спільної скарбнички. Заклик Жака Ширака напередодні брюссельського саміту до свого британського колеги продемонструвати «жест солідарності», тобто вгамувати апетити, викликав аргументовану відсіч Тоні Блера. Для початку прем'єр нагадав, що вже 10 років Британія тільки й робить, що проявляє солідарність: її внесок до бюджету ЄС у два з половиною рази перевищує внесок Франції. Але якщо відмовитися від «відступних», то в цьому випадку фінансові ін'єкції від імені британських платників податків у 15 разів перевищили б внесок їхніх сусідів через Ла-Манш. Канцлер скарбниці Гордон Браун, нагадавши, що за вагомістю свого грошового внеску Британія посідає друге місце, прозоро натякнув: за крайньої потреби Лондон не соромитиметься вдатися до свого невід'ємного права вето.
Контраргументи їхніх опонентів, втім, не менш нищівні: спадкоємиця Британської імперії, де на кожного підданого в минулі колоніальні часи працювало по три раби, і сьогодні зберігає динамічний промисловий потенціал - на відміну від традиційних економічних «локомотивів» Німеччини та Франції, що втратили колишню спритність. А головне, якщо перерахувати британський внесок на душу населення, - виходить, що брити платять менше не лише ніж німці, а й голландці та шведи, і це при тому, вголос нарікає канцлер Герхард Шредер, що жителі Альбіону мають один із найвищих доходів у ЄС.
Словом, як квартирне питання зіпсувало свого часу москвичів, так і грошове сьогодні псує європейців, які в усіх інших життєвих ситуаціях залишаються цілком толерантними та доброзичливими.
Перепочинок чи досягнення межі зростання?
На найближчі півроку зберігає чинність ідея вибудовування привілейованих відносин із «новими сусідами». До них відносять доволі строкату компанію: окрім України присутні Молдова, Ізраїль, палестинські території, Туніс, Марокко та Йорданія. На підході друга хвиля у складі Вірменії, Азербайджану, Грузії, Єгипту та Лівану. Росія, як у промові Дж. Стро, так і в усіх інших програмних документах, виділена в окремий підрозділ. Знову названо чотири спільні простори, що охоплюють такі сфери, як економіка; свобода, безпека та правосуддя; зовнішня безпека; наука, освіта й культура. Заявлено, що наближення впритул до російських кордонів і входження колишніх соцкраїн та екс-радянських республік до складу «розсунули рамки можливостей для співпраці».
Делікатність діалогу разом із невщухаючою суперечкою з іншим центром сили - Америкою, підкреслена згадкою, що Конгрес США минулого року скасував закон, який надавав податкові пільги низці американських промислових компаній. Зроблено це було не з доброї волі, а під тиском європейців, які відповіли симетричними заходами, а заразом підключили механізми СОТ. Прописано й сюжет про сутичку двох гігантів-монополістів у галузі авіабудування. У жовтні 2004 року американці подали до суду на ЄС за нібито субсидування проєкту створення суперлайнера, трипалубного «Аеробуса А-380», здатного взяти на борт залежно від конфігурації від 555 до 840 осіб. Європейці завдали удару у відповідь і звинуватили в подібних гріхах адміністрацію Джорджа Буша та концерн «Боїнг» - сварка триває.
Під британським патронатом, принаймні так планувалося, і далі готуватимуть майданчик для поповнення спискового складу. Очікується, що Болгарія та Румунія підпишуть угоду про приєднання до ЄС, з Хорватією та Туреччиною, якщо вони відповідатимуть усім критеріям, розпочнуться офіційні переговори, а про готовність Македонії влитися до Союзу винесе свій остаточний вирок Європейська Комісія.
Наскільки це актуально сьогодні, коли так несподівано і негадано перспективи подальшого розширення ЄС опинилися в підвішеному стані? На брюссельській зустрічі Софію та Бухарест обнадіяли обіцянкою - їх неодмінно кооптують до Союзу, але лише в 2007 році. А для решти настала болісна пауза. Не випадково голландський прем'єр Ян Петер Балкененде заявив, що майже 62% голосів відмовників серед його співвітчизників - наочний приклад того, що в суспільстві завелися «сумніви щодо всього процесу» подальшої інтеграції. «Народ, - підсумував прем'єр, - цікавиться, що буде з нашим суверенітетом і нашою національною самобутністю». Тим самим підтверджується висновок, зокрема, оглядача Бі-бі-сі, що одна з першопричин відторгнення конституції - «масштабне розширення ЄС за рахунок 10 держав Центральної та Східної Європи». А данська газета «Інформашон» вдається до метафори: «Стара Європа схожа на втомлену літню жінку, яку важко чимось зацікавити і яка сумнівається в плюсах тіснішої інтеграції».
Папуга не мертвий. Він просто відпочиває
Чи означає це, що сама ідея великої Європи, як поспішають запевнити всіх британські торі, відходить у небуття? Ніхто з владних політиків так, очевидно, не вважає, і вже, звісно, не говорить. Як висловився один дипломат, «ніхто не хоче завдавати Цезарю першого удару. Кожен лідер дивиться на іншого і говорить «Ах, Кассію, тільки після вас».
Не останню роль у тому, що згустився туман невизначеності, відіграв і упереджувальний хід кабінету Т. Блера: оголошено, що намічений на весну 2006 року референдум у Британії з конституції ЄС переноситься на невизначений термін. «Справжній тактичний шедевр», - висловилася австрійська «Стандард», розцінивши це як вдалу хитрість задля уникнення практично запрограмованої принизливої поразки. Данська «Берлінгске тіденде» висловилася жорсткіше: «Французькі та нідерландські виборці вбили європейську конституцію, а свідоцтво про смерть підписав британський міністр закордонних справ Джек Стро». Німецька «Тагесшпігель» облила презирством Жака Ширака та Герхарда Шредера за нездатність франко-німецького «тягни-штовхай» вести за собою інших: вісь Париж - Берлін, на думку газети, не забезпечує функцій ані рульового механізму, ані двигуна: до неї прикріплені лише гальма.
На найближчі півроку перед британським капітаном на містку ЄС стоїть дилема. Або збавити хід, що й передбачають рішення брюссельського саміту, і навіть не намагатися вести агітаційно-пропагандистську роботу на користь конституції, - або втілювати в життя її дух і букву, за що ратують невиправні ентузіасти-інтегратори. Наприклад, Європейська Комісія могла б, як записано в тексті конституції, спрямовувати проекти законів до національних парламентів на затвердження: якщо законодавчі органи хоча б у трьох країнах відхилять нововведення, то воно вважається не прийнятим усіма. Можна утворити і задумані оборонне та зовнішньополітичне відомства. Іншими словами, можна вести будівництво без затвердженого, точніше, ратифікованого генерального плану, сподіваючись, що прийде строк - і консенсус знову складеться. Тільки навряд чи Британія, що завжди трималася осібно в європейській родині, підозрювана у проамериканських лобістських нахилах, виступить у ролі рятівника єдиної Європи.
Нинішній «системний збій» доведеться долати, а в тому, що він буде подоланий, можна не сумніватися. Долати копітливими та філігранними реформами, причому не виключено, що в чомусь доведеться поступитися принципами. У чомусь, але не в головному. Так що патентований євроскептик, депутат від торі Девід Гіткот-Аморі не дочекається, щоб годинник повернув стрілки назад. Не будуть зламані скріпи Європейського Союзу, він не перетвориться знову на Спільний ринок, ступінь координації та узгодженості дій якого умовний, а сам він відрізнявся від нинішнього Союзу як нашвидкуруч набрані ополченці від регулярного війська. Тому є своя логіка в жарті британських дотепників із пародійно-сатиричного телесеріалу «Летючий цирк Монті Пайтон»: цей папуга (читай - ЄС) не помер, він просто відпочиває.