Рівень безробіття серед мігрантів (24,4) надмірно високий порівняно з тим самим показником у корінного населення (10%). Причини цього – «низький рівень освіти» та недостатнє володіння мовою, «зокрема і у висококваліфікованих кадрів». Особливе занепокоєння дослідників викликають інтеграційні проблеми іммігрантів другого та третього поколінь: молоді представники діаспор втричі частіше залишають школу до завершення навчання, ніж їхні німецькі однолітки; лише одному з десяти вдається отримати атестат про середню освіту.
Кожен восьмий житель Німеччини, у трактуванні авторів документа, – іноземець. Тобто народжений за межами країни. Ця статистика дещо відрізняється від загальноприйнятої, оскільки ґрунтується не на державній належності, а на походженні; до того ж, намагається охопити своїм всевидющим оком групу осіб, які раніше як «чисті» іноземці не розглядалися, – пізніх переселенців. Саме вони, стверджують експерти ОБСЄ, доволі зіпсували результати аналізу: якщо в 1991 році постійно працевлаштовані були 75% переселенців-чоловіків, то в 2004-му – лише 56%.
«Затяжна економічна криза боляче б'є по іноземцях, ніж по місцевих уродженцях, – каже один із дослідників Томас Лібіг. – В епоху кон'юнктурних коливань значно меншим стає попит на низькокваліфіковану робочу силу». Так само неблагополучна ситуація з німецькими турками, які також протягом 90-х років погіршили свій показник зайнятості на 20%.
Сумні цифри, що характеризують актуальну ситуацію в країні, мають бути сприйняті як «сигнал, що кричить про необхідність кардинально змінити парадигму управління імміграцією», вважає нещодавно призначена на посаду уповноваженої Федерального уряду у справах іноземців Марія Бемер. Мабуть, ознайомившись із згаданим документом, вона вибухнула серією інтерв'ю, в яких різко висловилася про практиковану «червоно-зеленим» урядом політику «мульти-культі»: «Ідея паралельних суспільств непродуктивна. Люди, які приїжджають до нас, повинні говорити нашою мовою, знати нашу історію, визнавати нашу юстицію, грати за нашими правилами... Німецька історія багата позитивними прикладами інтеграції – згадаймо гугенотів чи польських шахтарів у Рурській області. Від приїжджих я очікую готовності знайти тут дім, прийняти нашу культуру».
В ім'я підвищення ефективності німецької економіки Марія Бемер закликає зосередитися на прийомі висококваліфікованих мігрантів. Її думка зрозуміла на тлі нещодавно представлених брюссельським соціологічним центром Carim даних, згідно з якими 54% переселенців, які мають вищу освіту, метою свого паломництва обирають США та Канаду, а 87% прибувають до Європи – особи з мінімальною освітою або без неї взагалі. Іноземцям урядова уповноважена нагадує про необхідність «свідомо дотримуватися державних директив щодо відвідування освітніх курсів» і майже повторює слова міністра внутрішніх справ Франції Ніколя Саркозі, що прозвучали після нещодавніх заворушень із головними дійовими особами – іноземними підлітками, про «селективну імміграцію».
На думку авторів звіту ОБСЄ, порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. Замість загальних тривалих мовних курсів для всіх іноземців вони радять більше орієнтуватися на «інтенсивні курси з конкретних спеціальностей». Вивчення професійної термінології замість глобальної лінгвістичної підготовки – запорука швидкої інтеграції в робоче життя, як показує приклад Швеції, і, відповідно, взаємний плюс для обох сторін – новоприбулих і вічно потребуючого кадрів ринку праці. Тобто, економіка і там, і там опиняється в центрі уваги. Тільки у баченні Марії Бемер вона – жертва, а з точки зору брюссельських учених – винуватиця поганої інтеграції іноземців.
Священна корова економіки стала і каменем спотикання на засіданні європейських міністрів внутрішніх справ. «Управління міграційними процесами має залишитися у віданні національних держав, оскільки приплив іноземців безпосередньо впливає на економічну ситуацію в кожній із країн», – заявив Вольфганг Шойбле, висловивши тим самим своє рішуче «ні» планам Єврокомісії щодо створення єдиної європейської імміграційної системи.
До речі, Шойбле, який повернувся на старе місце роботи через 14 років, узагалі вдалося справити враження на колег знаннями в імміграційному питанні (позначилася участь у багаторічних дискусіях щодо відповідного федерального закону). Докоривши міністрам у надмірній концентрації уваги на проникненні біженців з Африки до країн Середземноморського басейну, він нагадав про небезпеку нелегального в'їзду до країн ЄС «темних особистостей» зі Східної та Південно-Східної Європи. Цієї проблеми чинному в Німеччині з 1 січня 2005 року закону про обмеження та управління міграцією вирішити не вдалося, а тому, як висловився Ніколя Саркозі, «наше завдання – захистити себе від тих, хто не потрібен нікому на світі».
А в цей час земельні підлеглі Шойбле зробили крок назустріч один одному, майже домовившись про надання виду на проживання біженцям. Як пообіцяв гессенський міністр внутрішніх справ Фолькер Буфф'є, на розгляд конференції міністрів незабаром буде винесено документ, згідно з яким безстрокова віза стане доступною особам, «які мають статус Duldung, володіють німецькою мовою, забезпечують своє існування та існування своєї сім'ї власною працею і дотримуються законів». Таких, цілком можливо, набереться 10-15% біженців, які десятиліттями живуть у ФРН. Незрозумілим, щоправда, залишилося, як має забезпечувати своє існування біженець, який не має офіційного дозволу на роботу.
Хто зазначених умов не виконає, підлягає «послідовній депортації». Оскільки, як сказав Буфф'є, «ми не маємо права далі переповнювати чашу терпіння свого народу». Народу, досі не готового погодитися з тим, що Німеччина – країна іммігрантів, навіть перед фактом того, що кожен восьмий – іноземець. До речі, це другий показник у світі, який поступається лише США.