Понад 1,1 млн мігрантів, які живуть у Німеччині, не бажають інтегруватися в німецьке суспільство
Так, від 10 до 15% постійно живучих у країні мігрантів (а це тільки зараз понад 1,1 млн осіб, при тому, що потік іммігрантів не слабшає) ледь говорять німецькою, не відвідують інтеграційні курси, відгороджуються від німецького суспільства і не визнають німецької держави.
Мабуть, схаменувшись, що перебільшив у негативних оцінках, де Мезьєр тут же віддав належне політкоректності, назвавши такий баланс «суперечливим», заявивши, що «інші 90% мігрантів показують зовсім іншу картину» (тобто інтегруються успішно), а «порівняно з іншими країнами, показник у 10-15% небажаючих інтегруватися, не такий уже й поганий».
Не будемо судити, наскільки хороший чи поганий такий баланс. Але що пропонує нова 200-сторінкова програма, розроблена Федеральним відомством у справах мігрантів і біженців (BAMF)?
За словами де Мезьєра, «вона передбачає тісну взаємодію між федеральними, земельними та муніципальними властями, а основний акцент у ній робиться на знання мігрантами німецької мови, підвищення їхніх шансів на здобуття освіти та активізацію їхньої участі в суспільному житті».
Знову ж таки, не будемо чіплятися до слів і робити поспішний висновок про те, що попередня програма уряду Шредера всього цього не передбачала. Але що нового містить, перепрошую за тавтологію, нова урядова програма?
Один її пункт справді новаторський: програма передбачає застосування санкцій: не продовжувати термін перебування в країні та зменшувати розміри допомоги Hartz IV тим, хто не відвідує інтеграційні курси. Як зазначив у зв'язку з цим глава МВС, «близько 30% мігрантів, які записалися на такі курси, кидають навчання, а 15% дітей мігрантів кидають школи, тоді як серед їхніх німецьких однолітків цей показник не перевищує 6,2%».
Але, сказавши це, міністр тут же зробив чергові «реверанси», заявивши, що з 2005 року, коли були введені інтеграційні курси обсягом 600 годин занять з німецької, історії та основ суспільно-правового устрою Німеччини, їх відвідали понад 600 тис. осіб. А, підтримавши пропозицію максимально раннього введення тесту на знання німецької мови, де Мезьєр відкинув ідею зобов'язати мігрантів направляти своїх дітей до дитячих садків: «Це стало б грубим порушенням права батьків на виховання», – пояснив він таку свою позицію.
Коли програма почне працювати – одному богу відомо: зараз вона розсилається для узгодження до всіх профільних федеральних та земельних міністерств, а також до комун. Ну а чиновницька тяганина давно стала притчею во язицех. Тому й дуже слабо віриться в реальність твердження глави BAMF Альберта Шміда, що при ухваленні нової програми всі проблеми інтеграції мігрантів будуть вирішені за п'ять-шість років.
На думку визнаних економістів, Німеччині належить змінити саму міграційну політику. За словами глави Інституту економічних досліджень (DIW) Клауса Циммермана, в результаті старіння населення країна вже відчула нестачу робочої сили. І щоб економіка розвивалася ефективно, їй необхідний приплив мігрантів-спеціалістів у кількості не менше 500 тис. осіб на рік.
Але ситуація, що склалася, вимагає розробки довгострокових програм міграції – таких, наприклад, які діють в Австралії чи Канаді, чого, однак, не робиться. Чому? Як вважає боннський політолог Герд Ланггут, складається враження, що у правлячих партій відсутня чітка концепція в питаннях міграції.
Сергей ДЕБРЕР.
