Історичному лобзанню цього року виповнюється вже 35 років. За десять років до падіння Берлінської стіни, у жовтні 1979 року, генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв і генеральний секретар ЦК СЄПНГ Еріх Хонеккер закріпили братську любов між СРСР і НДР довгим і міцним поцілунком.
З тих пір серед лідерів різних народів стало модним лобзати один одного на ґрунті зближення політичних курсів. Хоча ідея і не нова: вже в Стародавньому Римі господар напував гостя вином із власних уст, показуючи, що воно не отруєне.
Поцілунок Брежнєва і Хонеккера прославився на весь світ завдяки графіті Дмитра Врубеля на Берлінській стіні. Художник змалював «сюжет» із фото знімка кореспондентки газети Frankfurter Allgemeine Барбари Клемм (Barbara Klemm), зробленого нею на святкуванні 30-річчя НДР. Її, представницю західної (!) преси, ніколи б не пустили на ювілей, де лобзалися соціалістичні лідери, але... допомогла щаслива випадковість.
Натхненні підготовкою торжества організатори не стали уточнювати, в якому саме Франкфурті видається газета Frankfurter Allgemeine, вирішивши, що йдеться про Франкфурт-на-Одері. І сталося непоправне: західна фотокореспондентка з Франкфурта-на-Майні проникла у свята святих соцтабору. Коли помилку виявили, було вже надто пізно: фотографія Барбари Клемм миттєво стала символом епохи.
Уже після падіння Берлінської стіни, коли Брежнєва давно не було серед живих, та й режим Хонеккера віддав Богу душу, художник Дмитро Врубель взявся за створення свого найвідомішого творіння – «Братерського поцілунку». На це настінне «полотно», обрамлене написом «Господи! Допоможи мені вижити серед цієї смертної любові», досі можна помилуватися в столиці Німеччини. Шматок стіни стоїть на своєму старому місці, в межах міста, так би мовити, на добру згадку про мінливості політичної долі.
_