МИСТЕЦТВО СТАТИ ЖЕРТВОЮ
Уява малювала картину настільки приємну, що нікому й на думку не спало запитати у представниці київської фірми про те, наскільки ділові, власне, стосунки пов'язують її начальство з капіталістичними босами з Рейк'явіка. Три сотні будівельників дружно скинулися по кілька сотень доларів «на поточні витрати «Галереї мистецтв» і стали чекати на запрошення на роботу. Потрібно було, як їм казали, потерпіти місяців два – через відсутність в Україні консульської установи Ісландії поїздка оформлювалася в Москві, що, природно, вимагало часу. Ще двісті колег-будівельників збирали теплі речі в Києві.
Коли в березні перша група івано-франківців приїхала до Києва і з'явилася в офіс фірми, їм не вдалося застати там нікого, крім переляканої секретарки. Директор «Галереї» відбув у невідомому напрямку з виставкою зібраних як передоплата грошових знаків. З нагоди скандалу фірму позбавлено ліцензії, але навряд чи люди, які витратили останні гроші в надії отримати роботу, відчули від цього очищувальний катарсис.
Такими, або ж подібними, але цілком реальними історіями рясніють останнім часом сторінки газет. Нас, громадяни, як і раніше обманюють. Обманюють, користуючись безвихіддю нашого становища і нашою замішаною на делікатності дурістю. Ми соромимося питати документи в тих, хто нібито збирається нас облагодіяти, тим часом подумки приміряючи на себе нашу останню сорочку. Жодна жива душа в цій країні не зможе дати рекомендації, які повністю убезпечили б вас від «допомоги» шахраїв при спробах підшукати собі роботу за кордоном, хоча на цю тему вже можна надрукувати брошуру або керівництво до дії. Тим не менш, найпростіші й цілком дієві поради варто запам'ятати. Тільки домовимося одразу, що мова зараз йде лише про можливість поїхати попрацювати за кордон на легальних підставах.
ПОМИЛКА ПЕРША: ЛІЦЕНЗІЯ
Те, що у фірми, до якої ви звертаєтеся, є офіційна ліцензія на посередницьку діяльність з працевлаштування за кордоном, ще не означає, що вас там не намагатимуться обдурити (у «галеристів», наприклад, ліцензія була). Але якщо ліцензії немає зовсім – значить, вас обдурять напевно.
Отже, перш за все варто подивитися ліцензію – і не тільки подивитися, а й прочитати. Ліцензія старого зразка, як шкільна грамота, надрукована з двох сторін, на кольоровому папері. Зазвичай в офісах фірм з працевлаштування ліцензію, знову ж таки, як грамоту, вішають на стіну в рамці, – щоб було видно гарний напис і номер. Номер можна записати, а потім передзвонити в Ліцензійну палату і запитати, чи не була випадково ця ліцензія анульована. Однак не менш цікава інформація записана на зворотному боці ліцензії: там вказані особливі умови, якими регламентована діяльність даної фірми, тобто правила, дотримання яких ви маєте право очікувати. Юридичну силу має тільки оригінал ліцензії. І якщо ви бачите не оригінал, а чорно-білу копію, хай навіть завірену у нотаріуса – значить, ви не бачите ліцензії взагалі. Якщо фірма передає копію ліцензії так званому «агенту», вона автоматично позбавляється права на роботу.
З літа нинішнього року ліцензії друкуватимуться на бланках нового зразка, де вся інформація – і номер ліцензії, і спеціальні умови роботи фірми – розміщена на одній стороні. Такий папір можна буде прочитати від початку до кінця одразу, не дратуючи співробітників фірми підозрілими проханнями «перевернути картинку».
ПОМИЛКА ДРУГА: ДОГОВІР
Фраза «працевлаштовуємо в усі країни світу», яку ви читаєте в проспекті фірми, в кращому випадку – просто рекламний трюк, в гіршому – вірна ознака нечесної гри з клієнтом.
Річ у тім, що посередник має право пропонувати вам роботу тільки в тій країні, з фірмою якої у нього підписаний зовнішньоекономічний договір. Складання такого договору вимагає значних витрат сил і коштів, і дуже сумнівно, що багатьом з вітчизняних фірм під силу робота одразу з кількома міжнародними напрямками. Договір повинен відповідати вітчизняному закону про зовнішньоекономічну діяльність; він має бути легалізований – перекладений українською мовою і підтверджений у консульській установі тієї країни, фірма якої виступає роботодавцем.
Простіше кажучи, якщо вам обіцяють працевлаштування до Італії, то, крім ліцензії, вам повинні показати договір між українською («вашою») фірмою-посередником і приймаючою італійською фірмою. Причому на документі має стояти штамп італійського консульства. Якщо такого штампа немає, значить, вас намагаються працевлаштувати на «повітряну кульку».
І ще про папери. У кожної країни існують свої нормативні акти, якими регламентується праця іноземних робітників. Тому будь-яка іноземна запрошуюча фірма повинна, відповідно до законодавства своєї країни, отримати дозвіл на працевлаштування іноземних громадян. Якщо копії такого дозволу в українського посередника немає, то говорити про легальне працевлаштування не доводиться.
ПОМИЛКА ТРЕТЯ: ПЕРЕДОПЛАТА
В момент передачі фірмі авансу за послуги ви автоматично перетворюєтеся з клієнта на жертву. Чим значніша сума, яку вимагають як передоплату, тим цинічніше вас намагаються «надути».
Згідно з чинною інструкцією, всі види передоплати до фактичного укладення трудового договору з роботодавцем (не з посередником, а з фірмою, яка виступає безпосереднім наймачем) заборонені. Тобто ви нічого (ні копійки!) не повинні платити фірмі, доки вами не підписаний контракт на роботу з прямим роботодавцем.
Багато фірм, намагаючись обійти заборону на передоплату, беруть гроші з посиланням на надання інформаційно-консультаційних послуг. Не працевлаштовують, а тільки постачають адресами роботодавців, заносять імена претендентів до якихось картотек і баз даних, розповідають, що говорити і як поводитися в посольстві, куди ви вирушаєте за візою. Так от: ці застереження недійсні. Згідно з чинною інструкцією фірма зобов'язана проконсультувати вас безкоштовно, а розрахунок відбувається тільки після того, як людина працевлаштувалася.
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ЯК СПОСІБ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
У популярності фірм «з працевлаштування за кордоном», як виду вільного підприємництва в Україні, є щось містичне. У той час як у Росії (де проблема зайнятості стоїть аж ніяк не менш гостро, ніж в Україні) за кордон працевлаштовує близько 250 фірм, в Україні цим займається 750 різноманітних контор.
Фірму, що займається працевлаштуванням, у нашій країні відкрити можна швидко і дешево. До 1996 року, поки Державний центр зайнятості сам визначав порядок видачі ліцензій на працевлаштування за кордоном, у «фірмачів» можна було ще до видачі ліцензії вимагати наявності зовнішньоекономічних договорів (без яких, як ми вже з'ясували, діяльність з працевлаштування в рамках закону неможлива). У 1998 році Кабінетом міністрів в ім'я розвитку підприємництва було визначено єдиний порядок ліцензування на всі види діяльності. За чинними сьогодні правилами дати фірмі мотивовану відмову у видачі ліцензії практично неможливо. За отримання ліцензії фізична особа платить 54, а юридична – 204 гривні.
Анульовану з тих чи інших причин ліцензію можна відновити практично одразу. Навіть такі впливові відомства, як СБУ чи МВС, у відання яких іноді надходять справи щодо «неблагополучних» фірм, не завжди в змозі припинити їхню діяльність. Часто потенційну жертву обману може врятувати тільки інтуїція та здоровий глузд. Наприклад, здоровий глузд повинен підказати вам, що легально працевлаштуватися через фірму-посередника (а не через самостійно знайденого роботодавця, родинні зв'язки тощо) в такі країни, як Канада, Америка, Франція чи Німеччина, неможливо. В кращому випадку вас відправлять в одну із зазначених країн за туристичною візою. Якщо вдасться, ви залишитеся там «в чорну», на незавидному становищі нелегального мігранта, з перспективою депортації з країни та занесення до «чорних списків» консульських служб.
«ГОЛЕНИЙ ЦАР»
Підписати контракт на роботу – ще не означає, як кажуть, «царя за бороду вхопити». Цар, образно кажучи, може виявитися «голеним».
Після приїзду на місце роботи вас цілком можуть очікувати умови та зарплата, набагато відмінні (звісно, в гірший бік) від обумовлених контрактом. Права українців, які виїжджають на роботу за кордон, найчастіше не захищені жодними міждержавними угодами. Наприклад, договір про соціальний захист робітників в України підписаний, з усіх європейських країн, тільки з Іспанією.
Договори про взаємне працевлаштування наша держава уклала тільки з країнами СНД, Латвією, В'єтнамом, Словаччиною, Чехією та Польщею. Цими документами передбачено, що на українських громадян, яких приймають зазначені держави, повною мірою поширюється трудове законодавство (включаючи рівні можливості з оплати праці) цих країн. Зрозуміло, законодавство поширюється тільки на тих, хто працює в країні легально, в межах виділеної квоти. (Зауважимо, що українським робітникам у Чехії це не заважає працювати по 14-16 годин на добу).
Минулого року квоти для українських робітників із трьох названих європейських країн виділили тільки Чехія та Словаччина, на нинішній рік квота все ще не надійшла. За п'ять місяців поточного року Державним Центром зайнятості було отримано з Чехії всього дві заявки на 40 швачок. На ділі нинішня затримка з визначенням квот означає, що на державному рівні працевлаштувати когось за кордоном неможливо.
Хотілося б підкреслити, що все викладене вище не виключає можливості правдою чи неправдою поїхати за кордон і благополучно заробити там скільки-небудь грошей. Важливо тільки, перш ніж прийняти те чи інше рішення, правильно оцінити міру ризику. А міра ця дуже висока.
«Заграниця» №4, 1999 р.