З дієвого інструменту, при розумному використанні якого країна могла хоча б частково вийти з демографічної кризи, вирішити проблеми нестачі робочих рук, міграційне питання в Росії перетворилося на інструмент наживи недобросовісних чиновників, стало непереборною бюрократичною перешкодою, в тому числі й для мільйонів громадян, які вже давно проживають у Росії та працюють на її благо. ІА «Росбалт» продовжує публікацію статей про одну з найболючіших точок внутрішньої політики Росії – міграцію.
У 2001 році указом президента РФ була створена міжвідомча робоча група з удосконалення міграційного законодавства. Очолив її тодішній заступник голови адміністрації президента Віктор Петрович Іванов (зараз – помічник президента). Очевидно, що статус людини, яка стала на чолі цієї групи, мав підкреслити те важливе значення, яке надає цій проблемі президент. Того ж року на Конгресі співвітчизників Володимир Путін заявив: «Поки що нерідко ставлення до тих, хто переселяється до Росії, - кажу це з болем - як до непроханих гостей... Росія зацікавлена у поверненні співвітчизників з-за кордону. Це, очевидно, диктується і економічними, і моральними міркуваннями». Здається, все гранично ясно. Слова Путіна були сприйняті з вдячністю та ентузіазмом мільйонами співвітчизників на просторах колишнього СРСР.
Але рятівні закони, яких понад 10 років чекали мільйони громадян Росії за її межами, щоб повернутися на історичну Батьківщину (росіяни та люди корінних націй, що проживають у Росії), а також співвітчизники по СРСР з різних колишніх республік, не стали очікуваним дивом. Навпаки, новий федеральний закон від 31 травня 2002 року №62 «Про громадянство Російської Федерації», а також закон «Про правове становище іноземних громадян у Російській Федерації» від 25 червня 2002 року №115 стали справжньою удавкою для всього живого, що ще намагалося тріпотіти під гнітом бюрократії та міліцейського свавілля, – адже на той час мігрантами в Росії стало «відати» МВС.
Весь абсурд нововведень полягав у тому, що серед інших, без громадянства опинилися раніше користувачі правами громадян Росії десятки тисяч військовослужбовців російської армії, які мали до вступу на службу постійну прописку в відокремлених союзних республіках. Багато хто, напевно, ще пам'ятає те спілкування громадян "по телевізору" з президентом Путіним, коли одному з офіцерів російської армії, що захищають рубежі країни в Таджикистані, вдалося в прямому ефірі звернутися до президента з проханням допомогти отримати російське громадянство. А скільки таких бідолах не могли достукатися до влади?
Виявилося також, що закон прирівняв мільйони росіян та співвітчизників по СРСР до громадян з далекого зарубіжжя - здобувачів російського громадянства. Тобто і африканці з Зімбабве чи Конго, і етнічний росіянин з Латвії чи Криму, і татарин з Казахстану, таджики, узбеки та всі інші виявилися зрівняними в правах на отримання російського громадянства.
У міграційні аутсайдери в одну мить потрапили близько 25 млн росіян, які опинилися відрізаними від історичної Батьківщини, часом зазнаючи нестерпних принижень і страждань. Як це сталося, наприклад, під час погромів у 1990 році в Душанбе, коли, за свідченнями очевидців, місцеві націоналісти кричали «Русские, не уезжайте! Нам нужны рабы!». Не менш популярним був і лозунг в інших республіках – «Чемодан-вокзал-Россия!». Сьогодні накал пристрастей трохи ослаб, але цей слоган все «затребуваний» у деяких регіонах колишнього СРСР.
Але й це ще не все. Новий закон про громадянство не усунув недбалі формулювання старого, які найдраконівськішим методом перекривають кисень уже тим, хто встиг, нічого не порушуючи, отримати статус громадянина Російської Федерації. У цих людей досі просто вилучають паспорти громадян Росії з метою «удосконалення» міграційної політики, перетворюючи, таким чином, уже сталих громадян Росії на нелегалів (!).
Ось один із сотень тисяч прикладів кричущого беззаконня на російських просторах. Москвич А., громадянин Росії, у 20 років звернувся, згідно із законом, до паспортного столу для обміну паспорта. Зауважимо, він прийшов до управління міліції з уже виданим йому раніше паспортом громадянина РФ тут же - після досягнення 16 років. Начальник паспортного столу, не моргнувши оком, відібрав у нього паспорт зі словами: "Ви не є громадянином Російської Федерації, і батьки теж! Звертайтесь до суду!" При цьому громадянину спочатку не було видано навіть жодної довідки про вилучення паспорта. По суті, офіційна особа практично вкрала паспорт.
Це при тому, що батько громадянина А. відслужив у МВС понад 30 років, був переведений розпорядженням МВС СРСР на службу до Москви у 1990 році, вийшов тут на заслужений, як кажуть, відпочинок та отримує російську пенсію. А його (громадянина А.) мати працювала в законодавчих та урядових структурах колишнього СРСР та Росії з 1989 року, більше того – мала не тільки внутрішній паспорт громадянина РФ, а й дипломатичний, представляла інтереси країни в офіційних делегаціях в ООН. З цього ж часу всі вони проживали в Москві.
Цій сім'ї всього за три місяці вдалося (через своє становище) довести всю абсурдність пред'явлених вимог новоявлених борців за чистоту міграційних рядів. Довелося дійти до самого Кремля, щоб нарешті отримати папірець, що «в результаті висновку управління з питань громадянства ФМС Росії» вони визнані громадянами Росії, а начальнику паспортного столу - «вказано». Цікаво те, що за одним і тим самим законом, з посиланням на ту саму його статтю, спочатку ця сім'я була визнана громадянами РФ, потім їй у цьому було відмовлено, а після скарг на самоуправство містечкового царька – начальника паспортного столу – вони отримали це громадянство назад. Ну чи не абсурд?
Усі, хто не в змозі боротися з адміністративною машиною та протистояти подібним приниженням, змушені або шукати можливість «домовитися», або йти... до суду. Подавати, так би мовити, на самих себе – доводити, що проживали на території Росії до 6 лютого 1992 року, пред'являючи суду ті самі документи, які не беруть до уваги в паспортному столі. Колишні громадяни СРСР, які постійно проживають у Росії саме на день набрання чинності законом (а це і є 6 лютого 1992 року), можуть претендувати на визнання їх російськими громадянами - зафіксовано в старому законі.
Цією ж датою і – головне – формулюванням керуються і при новому законі, який через 10 років (часу для узагальнення правозастосовної практики було більш ніж достатньо) мав би врахувати російську дійсність і прописати формулювання настільки прозоро, щоб жоден начальник міліції не зміг трактувати її по-своєму. Однак цього не сталося, і театр абсурду триває.
«Вся суть проблеми, - сказав «Росбалту» Євген Бобров - відомий адвокат, багато років займається проблемами міграції, який виграв у судах не одну подібну дуту справу, - у трактуванні статті 13 старого закону про громадянство: «Громадяни колишнього СРСР, які постійно проживають на території Російської Федерації...». Новий закон не вніс ясність у це формулювання, і чиновники продовжують керуватися нею. Ключове слово тут - «проживають». Влада вперто твердить: це означає – «прописані». Хоча їм, безсумнівно, відомо, що правопороджуючий характер дозвільної прописки був визнаний неконституційним ще висновками комітету Конституційного нагляду СРСР від 26 листопада 1990 року, №11 та від 11 жовтня 1991 року, №26 як такий, що суперечить Декларації прав і свобод людини та міжнародним актам з прав людини, до яких приєдналася Росія».
«Відповідно до частини 1 статті 21 закону СРСР «Про Конституційний нагляд у СРСР» від 23 грудня 1989 року, - продовжує адвокат, - дія підзаконних актів або їх окремих положень, визнаних неконституційними, призупиняється до усунення цієї невідповідності. Вони втратили чинність з 1 січня 1992 року (пункт 3 висновку) і на вказану в законі дату – 6 лютого 1992 року – не діяли». Тобто в даному випадку, і з точки зору семантики російської мови, і з правової - різночитань бути не може: саме проживали, а не були прописані. (Тут слід пояснити, що Росія як правонаступниця СРСР повинна керуватися законами СРСР, якщо їх не скасували або не прийняли нові.)
А якщо говорити про біженців і вимушених мігрантів, які прибули до Росії на рубежі 90-х, коли околиці імперії СРСР палали, то яка прописка і звідки вона могла в них взятися? Євген Бобров звертає також увагу на те, що ніхто не має права, згідно з пунктом 22 «Положення про паспорт громадянина Російської Федерації», затвердженого постановою уряду РФ від 8 липня 1997 року, №828, вилучати у громадянина паспорт (крім випадків, передбачених законодавством РФ, і подібне вилучення не підпадає під них). Ця норма, до речі, спеціально записана в паспорті громадянина РФ на останній сторінці. Відомо, що крадіжка (або незаконне «вилучення») паспорта громадянина РФ – кримінально каране діяння.
Сьогодні в Росії, за даними експертів, проживають не менше півтора мільйона осіб, які вже більше 10 років не можуть легалізуватися через вади в старому законі та через кричущі прогалини й недоробки – в новому. Зауважимо, це люди, які зуміли інтегруватися в суспільство, знайшли роботу, платять податки, створюють якусь частину ВВП (за деякими даними, частка послуг мігрантів становить 7-8% ВВП).
«Нові закони, прийняті у 2002 році, - говорить у своїх інтерв'ю відома журналістка, правозахисниця та голова всеросійського Форуму переселенців Лідія Графова, - встановили настільки складну, ніби навмисно заплутану процедуру легалізації, що отримати реєстрацію, а тим більше російське громадянство чесним шляхом стало практично неможливо. Зате купити - будь ласка. Перший крок переселенців до інтеграції - якраз легалізація. Але про яку інтеграцію можна було говорити, якщо людина, приїжджаючи навіть на історичну Батьківщину – підкреслюю, на Батьківщину – ніде не могла зареєструватися? Тобто – легалізуватися».
Багато експертів говорять про те, що намагалися зупинити прийняття закону-удавки для співвітчизників, насамперед – для росіян. «Я пояснював президенту, - сказав на умовах анонімності один високопоставлений кремлівський чиновник, - що прийняття нового закону «Про громадянство Російської Федерації» в такому вигляді неприпустиме. Намагався переконати в тому, що якщо він буде прийнятий, то, насамперед, вдарить по росіянах, які вже кілька років сидять на валізах в очікуванні можливості інтегруватися в Росію». На жаль, закон був прийнятий, незважаючи на попередження всіх експертів про його непридатність, шкоду, яку він може завдати не лише мільйонам співвітчизників, які опинилися у складному становищі та розраховують на Росію, але й самій країні.