Жертви адміністративного захвату
Багато експертів, у тому числі міжнародного рівня, вважають, що правильно поставлена та організована міграція населення — це благо для суспільства. Особливо якщо суспільство «знекровлене» демографічними проблемами. Наприклад, переважанням старіючого населення (нерепродуктивного віку), спадом народжуваності, а також проблемою зайнятості непрестижною роботою – прибирання, миття, чищення тощо. Все це, як вважається, може вирішити вливання «нової крові» - мігрантів. Але за однієї умови: влада приймаючої країни має чітко й ясно розуміти, навіщо їй потрібні мігранти та скільки вона може їх прийняти, забезпечивши плавну для обох сторін інтеграцію в суспільство, щоб це потенційне благо не перетворилося на кошмар і для самих жителів країни, і для мігрантів.
На думку багатьох фахівців, для Росії з її демографічними проблемами (чисельність населення катастрофічно знижується, народжуваність падає), а також проблемами заселення величезних територій (за Уралом, наприклад) та нестачі робочої сили, саме міграція є чи не головною рятівною соломинкою. Значення «свіжої» крові для російського транзитного періоду й далі визнають усі – від президента та депутатів до самих біженців і вимушених переселенців. Але за майже два десятиліття російська влада то не змогла, то не навчилася користуватися цим інструментом ні на благо країни, ні на благо співвітчизників, які повірили її обіцянкам.
Хоча у світі чимало прикладів грамотного системного підходу до міграції. Ось буквально нещодавно пройшов «Інтеграційний саміт» у Берліні, на якому було представлено національний план заходів, що полегшують інтеграцію в німецьке суспільство вихідців з інших країн. (За офіційними даними, у Німеччині проживає близько 15 млн іноземців, включаючи понад 2,5 млн турків, інтеграція яких у суспільство без шкоди самому суспільству та його засадам є найбільшим головним болем німецької влади.)
У цьому «Інтеграційному форумі» брали участь (крім 90 громадських організацій самих мігрантів) міністри, профспілкові лідери, бізнесмени, а також особисто(!) канцлер ФРН Ангела Меркель. Що, звичайно ж, одразу надало цій проблемі підвищеного рівня уваги. У національному плані — 400 зобов'язань держави перед мігрантами. Серед них: спеціальні програми професійної освіти, навчання дітей іноземців німецькій мові, організація спеціальних груп продовженого дня в школах, створення ширшої мережі інтеграційних курсів, створення умов для більшої затребуваності мігрантів на ринку праці. Такі форуми з інтеграційної політики міграції, як виявилося, у Німеччині проводяться щороку. Росії таке поки що й не снилося.
Хоча справедливості варто зазначити, що в Європі є й інші приклади. Скажімо, погроми в паризьких передмістях свідчать про прорахунки французів у політиці прийому громадян з інших країн, їхньої адаптації до місцевих законів і традицій, інтеграції у французьке суспільство.
У Росії ж за останні 15 років мало що змінилося для мігрантів на краще, хоча президент Борис Єльцин ще під час своєї першої передвиборчої кампанії, господарсько об'їжджаючи міста і села, урочисто запевняв: «Росія прийме всіх, хто хоче повернутися, — місця вистачить усім...», одне, мовляв, сільське господарство потребує стількох рук! Хоча бігли росіяни в основному з великих міст СНД, куди на передові, переважно технічні, рубежі їх свого часу посилали партія та уряд, і вони були класними фахівцями.
Втомившись воювати з владою за право отримати статус громадянина та гідне життя, мігранти на конгресі «Форуму переселенських організацій» Росії в 1998 році одноголосно висловили недовіру тодішній главі Федеральної міграційної служби Тетяні Регент, прийнявши спеціальну резолюцію. «У зверненні до уряду, — наголошує беззмінний голова «Форуму» відомий журналіст і громадський діяч Лідія Графова, — конгрес просив зняти Тетяну Регент «за грубе порушення прав і приниження людської гідності вимушених мігрантів». Це звернення невдовзі підтримала й Держдума». Треба сказати, що «поваленню» Регент чимало посприяли численні статті в пресі самої Графової, яка за 15 років із групою таких же несамовитих однодумців — і серед активістів, і серед мігрантів — зробила для тисяч біженців і вимушених переселенців, мабуть, більше, ніж сама держава.
Але, на жаль, «повалення» Тетяни Регент, яка на той час здавалася головним злом на шляху перетворення нелегальної міграції на законну, допомогло мало. Система залишалася колишньою — їй майже не було діла до якихось там біженців і переселенців, хай навіть і співвітчизників, з їхніми проблемами та бідами. Щоправда, справедливості варто сказати, що по країні було створено хоча б міграційні регіональні служби. Тим більше, що в самому відомстві почалася несусвітня кадрова чехарда: лише за три роки — з 1999 по 2001 — у ФМС змінилися п'ять керівників!
Надії тих, хто повертався до Росії, були жорстоко розбиті об адміністративний захват чиновників. У Росії сталося повне крах усіх державних структур, що займаються міграцією. У 2000 році тихо поховали першу урядову комісію з міграційної політики. «Ліквідували комісію якось по-злодійськи. Її членам навіть не оголосили, що комісії вже немає», — згадує її учасниця Графова. Друга урядова комісія, створена на вимогу Всеросійського надзвичайного з'їзду на захист мігрантів, проіснувала півтора року.
Далі – більше. 20 червня 2001 року, саме в Міжнародний день біженця за календарем ООН, так само тихо ліквідували Федеральну міграційну програму. Без жодних пояснень громадськості. А за нею – і саму ФМС. Але оскільки біженці, незважаючи на ліквідацію всіх структур, що ними «відали», дивним чином нікуди не поділися, то на цьому згарищі було створено нове міністерство – у справах федерації, національної та міграційної політики. Але його через короткий час також благополучно анулювали.
Новітня реструктуризація міграційної політики Росії вразила мільйони людей, причетних до неї: всі функції міграційної служби передали... МВС. Втім, у цьому не було б нічого дивного, якби це сталося, наприклад, у Німеччині. У багатьох країнах світу потоки мігрантів регулює саме поліцейське відомство. Але там – це принципово інша структура, насамперед за духом. У нас від міліції народ давно вже не чекає нічого хорошого, і найчастіше від неї просто шарахається. Можна уявити шок, який пережили змучені негараздами люди, особливо ті, хто давно вже поневіряється просторами Росії, часто цілими сім'ями, втративши останні надії легалізуватися і жити, як усі.
Але ситуація з міграційними справами навіть під дахом МВС продовжувала погіршуватися. І, здавалося, Кремль нарешті дозрів для того, щоб рішуче втрутитися і навести лад у переселенському «дворі». Експерти зійшлися на думці з владою, що слід розробити та прийняти нові закони «Про громадянство РФ» та «Про правове становище іноземних громадян у РФ». Головним з розробки нового міграційного законодавства призначили заступника голови (тоді) президентської адміністрації Віктора Іванова.
«Проблема міграції, – каже в інтерв'ю Лідія Графова, – передана у відання МВС, дуже скоро зайшла в такий глухий кут, що велике терпіння російських переселенців вичерпалося». Останнім поштовхом, за її словами, що змусив Форум переселенських організацій звернутися до правозахисників Росії із закликом допомогти провести Всеросійський надзвичайний з'їзд на захист мігрантів, стали парламентські слухання «Міграція в Росії: проблеми та протиріччя», що відбулися 4 квітня 2002 року в Держдумі. Головною його темою стали проєкти двох нових законів, які, за словами правозахисників, за кремлівською стіною народжувалися практично в таємниці.
За свідченням учасниці тих подій Графової, «слухання розпочалися з доповіді людини, яка фактично визначає всю міграційну політику держави. Він, заступник керівника адміністрації президента Віктор Іванов (зараз – помічник президента), виступив з доповіддю, що викликала безліч здивованих запитань, і одразу ж залишив парламентські слухання. Разом з ним поспішно пішов і новий керівник ФМС МВС генерал-полковник Андрій Черненко. Можливо, це була лише випадковість, але вихід виглядав як демонстрація: головуючий оголосив перший виступ від громадських організацій, і тут обидва начальники встали та пішли». Зауважимо, що з 2001 року Віктор Іванов очолив міжвідомчу робочу групу з удосконалення міграційного законодавства.
Як можна було пояснити подібну поведінку високопосадовців? Адже це були слухання на законодавчому, зауважимо, рівні, а не в якомусь гуртку любителів вишивати хрестиком. Вийшло, що вже не тільки біженців та вимушених переселенців мала на увазі наша влада, а й самих депутатів?
Така, м'яко кажучи, неспортивна поведінка наділених владою чинів спровокувала бурю в таборі біженців та переселенців: тут же було вирішено терміново проводити Всеросійський надзвичайний з'їзд на захист мігрантів. Цю ідею Форуму переселенських організацій підтримало багато відомих і небайдужих людей – науковців, політиків, депутатів, а також правозахисних організацій. Звісно, головною була підтримка комітету у справах національностей Держдуми.
Всеросійська мігрантська «надзвичайка» відбулася в червні 2002 року в Раді федерації. У з'їзді взяли участь близько 500 осіб. Точилася жорстка та зацікавлена розмова про долю співвітчизників, про зашкалюючу бюрократизацію процесу міграції, про огидні закони, за якими переселенцям у Росії, включаючи росіян, легше померти, ніж жити.
Як розповідають учасники з'їзду, деякі лідери переселенських організацій вимагали запросити на форум президента, щоб він особисто вислухав їх. Пропонувалося навіть влаштувати акцію громадянської непокори – перекрити рух на Новому Арбаті, доки на з'їзд не приїде президент.
«Путін до нас, звісно, не прийшов, – згадує Лідія Графова, – зате Віктор Петрович Іванов, який, судячи з усього, не збирався відвідувати з'їзд, мабуть, злякався загрози перекрити Арбат – приїхав і понад годину вислуховував переселенців та правозахисників. Йому було поставлено близько 20 запитань. Жодної вичерпної відповіді по суті не надійшло. Учасники з'їзду, вражені некомпетентністю високої посадової особи, зуміли, однак, зберегти витримку. ...Напевно, це був перший прецедент прямого спілкування Віктора Іванова з народом. Вигляд Віктор Петрович мав досить розгублений».
«Іванов виявив повне й абсолютне незнання проблеми, стверджуючи на парламентських слуханнях одне – що міграцію треба зупинити, і заявляючи, зрештою, на нашому з'їзді зовсім інше – що нелегальної міграції взагалі немає», – сказала журналістам Світлана Ганнушкіна, керівник юридичної мережі «Міграція та право».
Вдруге в історії боротьби мігрантів у Росії за свої права вони застосували свій останній аргумент – з'їзд направив на адресу президента резолюцію з вимогою «відсторонити В. П. Іванова від «удосконалення» міграційного законодавства». Але якщо за часів Бориса Єльцина подібний «аргумент» проти тодішньої глави ФМС Тетяни Регент спрацював, то Віктор Петрович Іванов, незважаючи на обструкцію з боку громадськості, продовжує й далі керувати процесом.
Про новий виток боротьби між Кремлем та громадськістю, що виступила за міграційні закони з людським обличчям, про переможців, які вкинули міграційні процеси країни в ще більший хаос, і про переможених - російське суспільство - у наступному номері.
Алла ЯРОШИНСЬКА.
ІА Росбалт