Гора народила мишу
Державна програма переселення співвітчизників, за задумом її творців, має допомогти Росії вирішити дві амбітні та непрості завдання – залучити трудові ресурси до регіонів, де їх не вистачає, та покращити демографічні показники. За даними Росстату, починаючи з 1992 року в Росії щорічно помирають понад 2 млн осіб (винятком став один рік, коли померло трохи менше). Зараз намітилося деяке зростання народжуваності, але поки демографічна ситуація в Росії підтримується все ще за рахунок прибуваючих мігрантів.
Минулого року, за словами начальника Управління у справах співвітчизників Федеральної міграційної служби Росії Євгена Маняткіна, планувалося прийняти до 50 тис. осіб. У 2008-му цифра мала збільшитися вдвічі, а у 2009-му – потроїтися. «А якщо говорити про перспективу 2012 року, то ми до того часу розраховуємо прийняти 683 тис. осіб», – заявляв перший заступник директора Федеральної міграційної служби Володимир Каланда.
І ось – перші приголомшливі підсумки дії державної програми повернення співвітчизників. Минулого року з усіх країн колишнього СРСР, де, за оцінками експертів, проживають 25 млн росіян, про своє бажання переїхати на історичну батьківщину заявили всього близько 35 тис. осіб. А прибули до Росії, за словами голови комітету Ради Федерації у справах СНД Вадима Густова, трохи більше 400 осіб.
Свої «альтернативні» цифри навів на слуханнях директор Федеральної міграційної служби Костянтин Ромодановський. Він повідомив, що заяви на переселення за державною програмою подали 28 тис. осіб. На наступному етапі просування в бік Росії анкети на переселення заповнили вже всього 3 тис., далі – 74 особи отримали свідоцтва переселенця, а повернулися на історичну батьківщину всього 26 осіб.
Експерти вважають, що провал плану переселення співвітчизників у тому вигляді, в якому він був запропонований суспільству та потенційним репатріантам, був запрограмований. Згідно з програмою, регіони, куди планується переселення співвітчизників, поділені на три групи. До групи «А» включені прикордонні території – Приморський і Хабаровський край, Калінінградська область та інші. Переселенці в ці регіони повинні отримувати від держави підвищені підйомні – 60 тис. рублів на учасника програми та по 20 тис. на кожного члена сім'ї. У регіонах групи «Б» (де реалізуються великі інноваційні проекти і потрібна робоча сила – наприклад, Красноярський край) платити передбачається менше – 40 і 15 тис. рублів відповідно. Всі інші регіони віднесені до групи «В», де нікому взагалі нічого не дадуть, оплачувати переїзд та провезення домашнього скарбу доведеться самостійно.
Ці більш ніж скромні преференції репатріантам багато що пояснюють у провалі програми державної важливості. До речі, з нею Росія запізнилася не менше ніж на 15 років. Ложка була б до обіду – на початку 90-х, коли мільйони росіян стрімголов рвонули на історичну Батьківщину. А зараз, коли ситуація змінилася і в самій Росії, і в багатьох колишніх республіках СРСР, переїжджати за таких скромних стартових умов людям, які мають професію, роботу та житло, навряд чи здасться привабливим.
Друга причина провалу програми – позиція регіонів. Як змушений був визнати на думських слуханнях Костянтин Ромодановський, держпрограма регіонам нецікава. На сьогоднішній день від участі в ній відмовилися 14 суб'єктів РФ, а Москва і Санкт-Петербург розробили свої спеціальні умови, згідно з якими переселенці можуть облаштовуватися тільки в сусідніх регіонах.
Причина небажання брати участь у програмі банальна: федеральне керівництво переклало тягар надання житла для переселенців на плечі місцевих властей. «Ми не можемо дати жодних гарантій співвітчизникам щодо забезпечення їх квартирами або будинками. Це залежить від приймаючих регіонів. Але на федеральному рівні ми не можемо нічого гарантувати цим людям», – сказала під час виступу в Держдумі заступник начальника міграційної служби ФМС Наталія Молчанова. Тоді навіщо ж приймали програму?
«Ви не громадяни Росії. Скаржтеся куди хочете»
На думку експертів, програма повернення співвітчизників вкотре яскраво нагадала ще про одну проблему: сотні тисяч людей, які в 90-ті роки, покинувши все нажите, поїхали до Росії, досі не можуть тут легалізуватися, вирішити свої міграційні проблеми. Ті, хто повернувся самостійно, через обставини, що склалися, і за велінням душі, не чекаючи жодної програми, виявилися нікому не потрібними, вигнанцями на своїй Батьківщині.
Таких гірких історій – хоч греблю гати. Ось одна з типових. «У мене дві дочки – Анастасія та Олена, – розповідає В'ячеслав Артемович Прокудін. – Обидві народилися в Усть-Каменогорську Казахської РСР, куди ми з дружиною в 1977 році поїхали за розподілом після Новосибірського електротехнічного інституту. У 1984-му через хворобу старшої за порадою лікарів ми змушені були переїхати до Молдавії. Там нас і застав розпад СРСР і громадянська війна. Бути росіянином уже означало бути людиною другого сорту».
Сподіваючись, що Батьківщина не залишить у біді, родина Прокудіних, проштудіювавши закон «Про громадянство РФ» видання 1991 року, в якому, зокрема, написано, що «особи, які народилися 30 грудня 1922 року і пізніше та втратили громадянство колишнього СРСР, вважаються такими, що перебували у громадянстві Російської Федерації за народженням, якщо народилися на території Російської Федерації», відправили доньок (одну наприкінці 1992-го, а другу – у 1995-му) до дідуся та бабусі в Бійськ Алтайського краю для здобуття середньої освіти російською мовою.
Досягнувши повноліття, обидві доньки Прокудіних у законному порядку отримали паспорти громадян Російської Федерації. Чудово закінчили школу, а потім і московські виші. Ніщо, здавалося, не віщувало неприємностей. Насті та Лєні згодом не раз міняли паспорти громадян РФ, вони отримували і закордонні паспорти, їх виписували з попереднього місця проживання, прописували за новим і т. д.
«Грім гримнув, – хвилюється В'ячеслав Артемович, – у 2007 році, коли одна з доньок звернулася до УФМС Хорошевського району Москви за паспортом у зв'язку зі зміною прізвища після одруження, а друга – для обміну закордонного паспорта». Росіянкам Насті та Лєні, які перебували у російському громадянстві 10 та 15 років відповідно, усі найближчі родичі яких по лінії батька та матері теж росіяни, було оголошено, що вони «не громадяни Росії». Весь цинізм ситуації полягає в тому, що такий висновок на запит із Москви прийшов із… того самого УФМС Бійська, який колись видав їм паспорти громадян РФ!
«Мені довелося спілкуватися з чиновниками з УФМС, починаючи від районного масштабу і закінчуючи начальником управління ФМС РФ генералом Смородіним. Ніхто не хоче вникати в суть справи, нічого не бажають слухати. Скрізь відповідь одна: «Не громадяни!». Дійшло до того, що від моїх доньок вимагають здати російські паспорти, оголосивши їх у розшук, намагаються змусити оформлювати громадянство РФ як іноземців!», – обурюється Прокудін. До речі, це пекло Прокудіни проходять уже вдруге. «Нам самим з дружиною, – говорить В'ячеслав Артемович, – теж дісталося. Два роки доводили, що ми не верблюди, а російські люди, народилися в Росії і за народженням, згідно із законом, маємо її громадянство».
Скасувати рішення про припинення громадянства РФ, згідно із законом, можливо лише на підставі «факту подання свідомо неправдивих відомостей та фальшивих документів». Причому цей факт «встановлюється в судовому порядку». Жодного суду, природно, щодо Прокудіних не було. Отримуючи багато років тому російські паспорти, вони нікого і ні в чому не обманювали.
Прокудіни самі звернулися 21 грудня 2007 року до Савеловського районного суду Москви, щоб довести неспроможність та абсурдність того, що відбувається. І що ж? Суд виніс рішення, що ця справа… непідсудна і направив їх знову до УФМС. Зайнявши кругову оборону, родина Прокудіних оскаржила це рішення. Призначено новий суд. «У чому ми завинили перед Батьківщиною, яка колись послала нас виконувати громадянський обов'язок у казахські степи?! Чому над нами роками знущаються російські влади?» – запитують самі себе Прокудіни. Бо запитати їм, схоже, більше на Батьківщині нікого.
Ця історія – крапля в морі страждань наших співвітчизників. А з 1 січня 2008 року цим людям стане ще гірше. Причому в законному, так би мовити, порядку: півтора мільйона осіб, які не зуміли домогтися громадянства до цієї дати, повинні будуть отримувати його за звичайною процедурою – протягом семи років.
А для вирішення подібних проблем навіть не потрібно відкривати нові та затратні програми. Ці люди нічого не вимагають від країни. Вони давно вже самі вирішили всі свої проблеми і з роботою, і з житлом, справно платять податки. Потрібно одне – змусити чиновників виконувати закон. А якщо він (закон) недостатньо точний або допускає різночитання, то невже так важко його поправити, щоб полегшити життя мільйонам співвітчизників, про яких так люблять міркувати політики всіх мастей з високих трибун?
Алла ЯРОШИНСЬКА. 