Ситуацію, яка складається в європейських країнах за добрих три місяці до різдвяних і новорічних свят, можна охарактеризувати, запозичивши назву відомого фільму: сто днів до наказу. Немов за командою, у вітринах усіх магазинів з'являються гірлянди, що переливаються всіма кольорами веселки, Санта-Клауси та різдвяні янголи лізуть з усіх шпарин і закутків, екрани телевізорів заповнюються різдвяними рекламними блоками.
Ближче до середини і кінця грудня більшість вулиць і площ у населених пунктах обростають ялинками і барикадуються різдвяними базарами. Через цю смугу перешкод уперто прориваються натовпи збожеволілих від настирливих рекламних умовлянь «не забути купити подарунки», спраглих гостинців покупців: тільки в передріздвяні дні можна купити салют чи феєрверк, і багато магазинів і торговельних мереж заробляють половину свого річного доходу. Примітно, що заради можливості підзаробити пару зайвих євро німецька Спілка власників підприємств роздрібної торгівлі пішла на безпрецедентний вчинок: зазвичай найаполітичніші з підприємців розщедрилися і пролобіювали прийняття Бундестагом спеціального закону, що дозволяє тримати відчиненими магазини в кожну з чотирьох грудневих неділь - так званих «адвентів», кожен з яких сам по собі є католицьким (так само як і протестантським) святом.
Не станемо будувати здогадок, як поставився б до цього факту сам Христос, який колись вигнав торговців із храму, однак зазначимо, що особливо тяжко в ці дні доводиться продавцям. В останні перед Різдвом дні вся Німеччина перетворюється на великий божевільний дім. Поспішаючи придбати подарунки, гірлянди та іграшки, а також запастися продуктами на тиждень свят, бундесбюргери зайвий раз підтвердили, що глибоко в душі кожного німця сидить танк: тротуари гуркотіли і місцями просідали від їхньої важкої ходи, вітрини магазинів жалібно дзвеніли.
Хто сказав, що на Заході є все, крім черг? Дурниці! В останні передріздвяні дні, наприклад, у більшості продуктових супермаркетів Німеччини обстановка склалася воістину блокадна: напередодні свят звідси вимели все дочиста, аж до останньої картоплини, і лише багатоголові черги повільно ворушилися біля кас.
Однак з 16:00 24 грудня все завмерло і застигло: з вулиць зникли перехожі та автомобілі, вікна будинків засвітилися вогнями, звідусіль потягло смачними запахами. І лише самотні роззяви, які не встигли купити подарунки, з жалібним писком металися від однієї зачиненої торгової точки до іншої. На Європу разом із сутінками опускалася Благодать...
Однак, дорогі читачі, це примовка, преамбула. Наша повість - не про тихе європейське Різдво і не про бабахаючі та шиплячі шампанським новорічні свята, а про те, як проводять їх емігранти з колишнього-великого-могутнього. Скільки Нових років може зустріти нормальна людина за одну ніч? Теоретично - один, максимум - два, якщо живеш в іншому часовому поясі, відмінному від Москви. А тепер подивимося, як відзначає Новий рік сім'я вашого покірного слуги.
Спершу, о 20:00 за Берліном (22:00 за Москвою), Новий рік настає в рідному місті дружини автора цих рядків, в Оренбурзі. Через дві години, під морозне дихання російського президента та бій рідних кремлівських курантів, підіймаються келихи за російський Новий рік. Ще за годину настає черга українського (він же ізраїльський) Нового року, звідки веде своє походження автор цих рядків, після чого, о 24:00 за Берліном, нарешті приходить черга німецького Сильвестра. Хто тут останній до Книги рекордів Гіннесса, товариші?
Що цікаво, вийшовши в цей момент на балкон і перебуваючи в уже добряче піднесеному стані, я з чистого бешкетування заволав на весь район російською: «З Новим роком!!!» Мені відповів такий дружний, злитий рев «Уррррааааа!!!», що можна було подумати, ніби в атаку пішла російська піхота. Відчуття бойової обстановки посилювалося не лише частими розривами ракет і петард у небі, а й тихою літньою німкенею, яка живе поверхом нижче. Бабуся божа кульбабка викотила на балкон щось на кшталт стародавньої зенітної гармати і відкрила ураганний вогонь угору, де світилися рідкісні зірки і маячів я з дружиною та келихом шампанського. Може, це була її реакція на російське «ура»?
Точно так само справи йдуть і власне зі смугою свят. У Німеччині з російськомовного контингенту здебільшого живуть німці-переселенці, які сповідують не стільки православ'я, скільки протестантизм або баптизм, а також євреї, які за допомогою місцевих юдейських громад зі скрипом повертаються до своїх релігійних коренів, але звично хрестяться в екстремальних ситуаціях. Незважаючи на таку серйозну різницю у віросповіданнях, російськомовний контингент із задоволенням відзначає послідовно католицьке Різдво, потім Новий рік, після нього - Різдво православне і нарешті Старий новий рік, причому євреї не забувають також і рідну Хануку.
Пересічному німцю, якщо він раптом поставить собі за мету подібне, досить легко визначити, у якій квартирі живуть росіяни. Варто лише пройтися 1 січня, коли стемніє, вулицями, як усе одразу стає ясно. Там, де новорічну ілюмінацію не прибрано, а вона продовжує мерехтіти у вікнах, - напевно живуть наші люди. За особистими спостереженнями, таких вікон у німецьких містах стає дедалі більше з кожним роком.
Цього року з Різдвом Христовим православну громаду Німеччини вперше привітав з екранів телевізорів сам німецький президент Йоганнес Рау. Не думаю, що він здогадувався про те, як близько до серця сприймуть його привітання всі росіяни, незалежно від їхнього віросповідання. Тим не менше звідси, з вологої і зовсім не засніженої країни, хотілося б напередодні Старого нового року привітати всіх співвітчизників і побажати їм залишатися співвітчизниками, куди б їх не занесло.