Про те, що країні з демографічних та економічних причин терміново потрібні гості з-за кордону, говорять усі: політики, науковці, бізнесмени, преса. Транспорт, будівництво, легка і важка промисловість, сфера послуг – ніші, в яких сьогодні дефіцит робочих рук. Тим часом потік іммігрантів рік від року міліє і навіть повертається назад. І йому перешкоджають не лише нелегкі процедури «влаштування» іноземців у Росії, негостинність окремих регіонів, постійне полювання міліції на «підозрілих чужинців» та прояви побутової ксенофобії.
Справа ще й у тому, що жителям країн СНД, які в 1990-х справно служили міграційними донорами для Росії, стає дедалі менш економічно вигідно працювати на її території. Зростають економіки їхніх власних країн, а отже, у вихідців із колишніх республік СРСР виявляється менше причин для імміграції до Росії. «Скорочується відтік населення з Казахстану. Лібералізувавши міграційне законодавство, Казахстан навіть зміг «відбирати» у Росії мігрантів із Таджикистану, Узбекистану та Киргизстану», – зазначає Микита Мкртчян, фахівець із міграції Центру демографії та екології людини РАН. В Україні також піднімається економіка, а тих її жителів, які не знайшли собі застосування на батьківщині, незабаром переманить Європейський Союз. «Європі потрібні мігранти, і вона більше зацікавлена в культурно та етнічно близьких їй українцях, ніж, скажімо, у вихідцях із країн Африки», – каже Микита Мкртчян.
Закавказзя вже «імміграційно вичерпане». «Ті, хто міг приїхати з Вірменії, Грузії та Азербайджану, вже тут – вони облаштувалися в Росії в 1990-ті роки», – продовжує науковець. Із пострадянських імміграційних донорів Росії залишається сподіватися лише на Узбекистан, Таджикистан і Киргизстан – такий висновок багатьох експертів.
Вихідці з країн СНД їдуть, як правило, у центральну та південну Росію, частково в Поволжя, у великі міста з благополучною економікою та відносно теплим кліматом. Ні Сибір на схід від Красноярська, ні тим більше Далекий Схід їх не цікавлять. Тим часом російські землі за Уралом, які невблаганно порожніють із 60-х років минулого століття, вкрай потребують припливу населення. І тут можна було б розраховувати на іммігрантів із Китаю, В'єтнаму та Кореї – традиційних гостей зі Сходу.
І вони приїжджають. Щоправда, Китай і В'єтнам постачають Росії здебільшого сільських жителів, які не мають освіти та кваліфікації. «Кваліфіковані китайці орієнтовані на США, Канаду, Японію, Сінгапур, Малайзію», – зауважує Микита Мкртчян. В'єтнам піднімає власну економіку. Потенційними імміграційними донорами могли б стати Іран, Туреччина, Пакистан, а також Індія. Але для привернення вихідців звідти, так само як і з інших країн, Росія має не просто говорити про свою гостинність, а й виявляти її на практиці.
Поки що в країні «охоронна міграційна політика замість необхідної інтеграційної», вважає завідувачка лабораторії міграції Інституту народногосподарського прогнозування РАН Жанна Зайончковська. «Ми, по суті, закрили міграцію», – вторить директор Інституту етнології та антропології РАН Валерій Тишков. Експерти в один голос кажуть, що закон «Про громадянство РФ» явно ускладнює в'їзд іммігрантів. Щоб отримати російське громадянство, їм доводиться чекати п'ять років – це надто довгий строк для країни, яка потребує припливу людських і трудових ресурсів.
Сам процес отримання громадянства – складний і багатоступеневий. Сходинок три. Перша – отримання дозволу на тимчасове проживання, друга – отримання посвідки на проживання, третя – громадянство. Якщо ви маєте право на спрощений порядок отримання громадянства, строк очікування скорочується до року. Це, звісно, не так уже й багато, але ж «весь цей час треба десь і на щось жити», зауважує Микита Мкртчян.
Восени 2003 року закон «Про громадянство РФ» було скориговано, поправки лібералізували порядок отримання громадянства деякими категоріями мігрантів. Нині закон надає пріоритет етнічним росіянам, колишнім громадянам СРСР, зареєстрованим за місцем проживання на 1 липня 2002 року, ветеранам Другої світової війни, дітям та недієздатним особам, які є іноземними громадянами або особами без громадянства. Отримати російське громадянство за спрощеною схемою можуть також іноземці, які служать за контрактом у Збройних силах РФ.
Однак навіть ці заходи навряд чи серйозно стимулюють імміграцію до Росії. Найсильніший магніт, що притягує гостей, – соціально-економічний. І ті області та регіони, які забезпечують мігрантів роботою з пристойною зарплатою та житлом, опиняються в імміграційних фаворитах. Так приймає гостей, наприклад, Бєлгородська область на південному заході Росії. Там місцева влада до федеральних коштів на підтримку мігрантів додала регіональні кошти. А в результаті Бєлгородський університет переманив чимало викладачів і науковців з українського Харківського.
Головним «антиприкладом» фахівці з міграції вважають Краснодарський край на півдні. Він має імідж негостинного регіону, в якому депортаційний табір із доволі жорсткими побутовими умовами для приїжджих – чи не предмет гордості місцевої влади. У Краснодарському краї з його райським субтропічним кліматом і непоганою економікою справді осіло багато іммігрантів, особливо вихідців із сусіднього Закавказзя, що часом викликає роздратування аборигенів та ускладнює ситуацію на ринку праці. І все ж така політика місцевої влади навряд чи виправдана, хоча б тому, що підігріває етнічну напруженість. Та й репутацію країни так чи інакше псує.
Росія має якомога більше мігрантів інтегрувати в соціум, підкреслює керівник Центру демографії та екології людини РАН Анатолій Вишневський. «Чужі» – інокультурні люди – мають стати «своїми». Іншими словами, гостям потрібно допомогти асимілюватися – в інтересах Росії та їхніх власних.
І багато в чому тут можна покластися на освіту. Росія повинна бути готова безкоштовно підвищувати кваліфікацію зарубіжних працівників, безкоштовно вчити їхніх дітей, долучати до російської культури. Звичайно, у цьому випадку державі доведеться піти на немалі витрати. Але справа того варта і себе окупить. Для Росії – величезної країни, що стрімко втрачає населення (понад 800 тис. осіб на рік), – порятунком може стати лише гуманізація міграційної політики.