Туристи з усього світу приїжджають до Пуерто-Вальярти, щоб помилуватися китами, які запливають у місцеву затоку
Планування Вальярти вкрай просте – це довга дорога вздовж берега (22 км), до якої безпосередньо наблизилися пагорби, вкриті густими джунглями. Простір між берегом і пагорбами вузький, лише на шість міських кварталів. Далі пагорби переходять у гори, настільки непрохідні, що на кілометрів тридцять на схід немає жодного населеного пункту. Одне слово – Кордильєри!
До XVI століття на місці нинішньої Вальярти тихо жили індіанські рибалки. Потім навідалися іспанці, хотіли кілька разів заснувати місто, але все якось не складалося. Справа пішла після того, як у 1851 році в гирлі річки Куале оселилася фермерська родина Санчес.
У 1918 році Вальярта отримала статус міста. Тепер це найпопулярніший курорт, який щороку відвідує 2,5 млн осіб (і, до речі, лише 1 млн з них іноземці). Своє ім'я місто отримало на честь губернатора штату Халіско – Ігнасіо Луїса Вальярти.
Туризм почав розвиватися у Вальярті з середини 60-х років. Імпульс для цього дав Голлівуд – режисер Джон Х'юстон зняв тут свою «Ніч ігуани» з Елізабет Тейлор і Річардом Бартоном. І в цієї парочки на зйомках повним ходом закрутився бурхливий роман. У той час Тейлор важила кілограмів на тридцять менше, ніж зараз, тож приваблювати Бартона було чим. Усе це викликало скандал – Бартон був одружений, до того ж із суворої католицької родини, до того ж тоді звичаї були менш вільними... Місто заполонили папараці, які невсипущо стежили за парочкою. Зйомки закінчилися, зірки поїхали, а слава Вальярти як романтичного місця залишилася.
І ось тут-то й почали будувати дороги, торгові центри, банки, ресторани, нічні клуби та дискотеки. Почали приїжджати американці, щоб особисто побувати там, де Ліз віддавалася Діку. А кіношники продовжили обробляти Вальярту своєю увагою: в середині 1980-х тут з мавпячою спритністю лазив по деревах нинішній каліфорнійський губернатор, а тоді просто хороший хлопець Арні Шварценеггер (у фільмі «Хижак»).
Дістатися до Вальярти можна автобусом: від Мехіко за 13 годин, від Гвадалахари за 5, від Акапулько – за 18. Літаком з Мехіко – 2 години. Єдиного автовокзалу немає, кожна автобусна компанія має свою зупинку. Доїхати від аеропорту до центру автобусом коштуватиме $0,3, на таксі – $7. Пересування всередині курорту, тобто вздовж берега – теж на таксі чи автобусах. На всіх автобусах у табличці напрямку вказані назви готелів та пляжів. Є водні таксі (катери), але вони менш популярні.
Сезон у Вальярті чітко ділиться на дві частини: мексиканці приїжджають сюди влітку, іноземці – взимку. Влітку дощово, взимку сухо, але вранці та ввечері буває прохолодно. Відкриття сезону в листопаді знаменується святом моря (виставки та вітрильна регата), риболовним турніром та загальнонаціональною кулінарною фієстою (друга декада місяця, збирається спеціально 20 тисяч народу).
22 листопада проводиться День міста. І якраз припливають для розмноження кити-горбачі – прямо з набережної можна бачити фонтани сперми над водою. А закінчується сезон Пасхою, наприкінці березня.
Шопінг – не найсильніше місце Вальярти. У маленьких крамничках продаються не особливо потрібні та цікаві дрібнички, на пляжах пропонуються низької якості срібло та всіляка мішура за дешевими цінами. Вулицями ходять уїчолі зі своїми строкатими виробами. Для них Вальярта – головна можливість себе показати та продати свій товар.
_