Для приватних військових компаній, які почали було занепадати через відсутність на планеті великих війн, настали золоті дні. В останні роки фірми, що займаються вербуванням найманців, змушені були задовольнятися лише гонорарами від «бананових республік» за участь у їхніх млявих конфліктах. Усе змінив Ірак. Серед професійних солдатів удачі миттєво поширилася звістка: американці та їхні союзники платять найманцям не скуплячись. За інформацією «Итогов», минулого року обіг ринку приватних військових послуг досяг рекордної суми в $100 млрд. Американські, британські та південноафриканські компанії вже відправили до Іраку багатотисячні альтернативні армії. Їхні солдати гинуть там не рідше за офіційних, і саме вони становлять більшість іноземних заручників, захоплених повстанцями. Але професійний ризик виправдовується зарплатами, які в кілька разів перевищують ті, що отримують військовослужбовці національних армій.
Якщо в роки першої війни в Перській затоці в сухопутних силах США налічувалося 780 тис. осіб особового складу, то тепер лише 480 тис. Якщо 1991 року в дні висадки американців у Кувейті на 50 кадрових військових припадав один солдат із так званих допоміжних сил, то на початку другої іракської кампанії один співробітник PМC (private military companies - так називають фірми, які надають замовнику професійних солдатів) припадав на 10 військових. За деякими даними, після року бойових дій в Іраку це співвідношення сягнуло одного найманця на п'ятьох військовослужбовців. І ці «цивільні особи» - не маркітанти й не медичні працівники. Це ударна сила американо-британської коаліції, її авангард і головна опора.
«Громадянська» війна
«У PМС зараз більше генералів на квадратний метр, ніж у Пентагоні», - каже вельми обізнане джерело. І це не жарт, а констатація фахівця, близького до командування збройними силами США. Річ у тім, що кадрові військові, зокрема й із країн, які не підтримали війну в Іраку, масово звільняються зі служби й вирушають до Іраку як «вільні стрільці». Кореспондент «Итогов» зустрівся з одним із таких «вільнопайманих». Зустріч організували під Парижем у холі дешевого готелю на узбіччі автостради. Він щойно повернувся з Іраку, де працював на одну з PМС. Йому десь близько сорока. Військове звання? Він воліє про це не повідомляти й просить називати його мсьє Ерве. Звісно, ім'я вигадане. Але все інше, про що він розповідає, дуже схоже на правду.
«В Іраку багато роботи, але там хороший заробіток. Я пішов із французької армії, офіцерська зарплата мене не влаштовувала, - каже мсьє Ерве. - Подався до Африки, де спершу навчав в одній із країн місцевих унтер-офіцерів, а потім увійшов до охорони президента республіки. Але його скинули, і ми розбіглися в різні боки... І тут на мене вийшли південноафриканці. Тільки тоді я зрозумів, що таке справжня охоронна фірма. Колишні військові з ПАР були організовані в потужну міжнародну компанію, яка отримувала багатомільйонні замовлення від найрізноманітніших організацій. Спектр робіт? Найширший: від підготовки місцевого військового персоналу до участі у воєнних діях...»
Коли почалася війна в Іраку, мсьє Ерве в числі інших найманців перекинули туди для охорони західних спеціалістів, які працюють на нафтових копальнях. Наш співрозмовник зізнається, що це не найприємніша робітка. «Буває, що разів 15 на день виникають надзвичайні ситуації. Не думайте, ніби все зло йде тільки від терористів, усяких там моджахедів і шахидів... Ні, більшість нападів відбувається абсолютно спонтанно. Наприклад, їде якийсь тип на розбитій машині. Зупиняється навпроти білої людини, хапає „калаш" і починає палити в усі боки. Зброєю в Іраку кожен кут напханий. Але навіть якщо в іракця її немає, він усе одно так і норовить за першої нагоди кинути нишком в американця чи європейця камінь. Однак платять там добре. За кожен робочий день я отримував $350. Якщо ж день був зі стріляниною - а це, вважай, кожен другий, - плата підвищувалася до $500. Звісно, ні в якій армії я таких грошей не зароблю. Зараз приїхав додому на побивку, заодно й зі старими бойовими друзями зустрінуся. Може, хтось із них збереться разом зі мною в Ірак. Справжні професіонали потрібні скрізь».
Армії потрібна охорона
Ірак вабить не лише мсьє Ерве. Великі гроші, які платять військовим спеціалістам у PМС, створюють серйозну проблему для традиційних державних армій. Так, минулого року після початку другої іракської війни 64 особи покинули 22-й батальйон SAS (Special Air Service) - один із найпрестижніших десантних підрозділів британських військ. Якщо врахувати, що в ньому налічується всього 350 одиниць особового складу, то втрата видається досить відчутною. Парашутисти-перебіжчики пішли в приватні військові компанії. Так само, як і 80 членів Special Boat Service, елітного підрозділу британських плавців. Примітка: підготовка одного бійця такого класу коштує державі близько двох мільйонів фунтів стерлінгів. У скільки ж обходиться скарбниці Сполученого Королівства вербування армійських професіоналів приватними структурами? Втім, у Лондоні на це особливо не скаржаться: обстановка в Іраку така, що охочих воювати за державними розцінками явно бракує. Тому найбільшими наймачами солдатів удачі якраз і є військові відомства Великої Британії та США.
У минулому витрати себе виправдовували - приватні армії довели свою ефективність. Відомий приклад: на світанку 4 серпня 1995 року хорватські збройні сили розпочали наступ у Сербській Країні. Через три дні самопроголошена республіка перестала існувати. Операція «Гроза» - під такою кодовою назвою фігурувала в загребських штабах ця акція - вдалася хорватам тому, що на їхньому боці воювали 2.000 військових інструкторів із західних ПВК. І зауважте, формально Пентагон був тут ні до чого! Все організувала компанія під назвою Military Professional Resources Inc. (MPRI) - на 100% комерційна структура.
В Іраку діє така ж схема. Згадана компанія і там задає тон. І не дивно: MPRI зберігає у своїй картотеці дані на понад 10 тис. офіцерів і унтер-офіцерів, включаючи 340 генералів. Річний оборот компанії оцінюється у $100 млн. Штаб-квартира MPRI розташована у Вашингтоні за два кроки від Пентагону, що вельми символічно, якщо врахувати близькі контакти бізнесменів від війни з оборонним відомством. Адже за американськими законами саме згода міністерства оборони необхідна для укладання контрактів обсягом менше $50 млн. Якщо ж справа назріває більш масштабна і, отже, більш вигідна, потрібна згода вже від конгресу США. Втім, це не проблема: у ПВК достатньо лобістів у вищих ешелонах влади. Річ у тім, що найбільші американські «охоронні підприємства» контролюються аж ніяк не випадковими людьми - практично всі вони належать відомим концернам, тісно пов'язаним з політичною елітою США.
Скажімо, компанія DynCorp. Вона дає роботу 23 тис. відставних військових і з початком війни в Іраку збільшила свої прибутки вдвічі. До речі, хлопці з DynCorp складають особисту охорону і президента Афганістану Хаміда Карзая. Так от, нещодавно фірма була придбана міжнародним електронним гігантом Computer Sciences Corp. А компанія Vinnell Corporation, яка давно «прописалася» в Єгипті та Туреччині (її бойовики охороняють повітряну військову базу в Інджирліку) і першою послала своїх «цивільних осіб» в Ірак, є власністю гіганта аерокосмічної індустрії Northop Grumman. Фірма Kellog, Brown&Root (KBR), що постачає американській армії в Іраку комплексні обіди, пральний порошок і... живу силу, належить концерну Halliburton, чиїм президентом до серпня 2000 року був віце-президент США Дік Чейні. Невипадково саме KBR уже отримала від Пентагону з початку війни $1,2 млрд., у тому числі за охорону об'єктів нафтової індустрії Іраку.
Світовий ринок військових послуг переживає бум. Згідно з доповіддю, представленою конгресу США ще у квітні 2002 року, у 2001 році навколо американських збройних сил годувалося понад 650 тис. співробітників ПВК. З поглибленням іракської кризи ця цифра напевно зросла. На берегах Тигру і Євфрату роботи зараз предостатньо не лише для американських «цивільних осіб». Нове ельдорадо успішно освоюють і британці з південноафриканцями. Англійське ПВК Iriny’s за контрактом з іракським міністерством нафти охороняє нафтопроводи на півночі країни за 35 млн. євро. Інша британська компанія - Control Risks - забезпечує охорону західних дипломатів. А фахівці з південноафриканської фірми Meteoric Tactical Solutions, які раніше займалися підготовкою іракських охоронців для місцевих міністерств, отримали контракт на надання охоронних послуг від британського міністерства міжнародного розвитку.
Треба зазначити, що цей бізнес не знає національних кордонів. Самого Пола Бремера, керівника американської адміністрації в Іраку, охороняють не морські піхотинці-американці, а вільнонаймані шукачі пригод з різних країн, включно з кількома десятками непальських гуркхів, які покинули британську армію. Більше того, є приклади, коли ПВК доручали охорону... регулярних військ коаліції. Загалом, виходить, що одну армію в Іраку охороняє інша, тіньова армія.
Невидимі солдати
«Створення ПВК - справа надзвичайно перспективна. Одна справа - банди кілерів, готові на що завгодно заради кругленького банківського рахунку, зовсім інша - легальні охоронні компанії, які держава може за необхідності з успіхом використовувати при вирішенні найделікатніших питань», - вважає Жан-Філіпп Данієль, провідний французький фахівець з історії найманства.
Цікава деталь: будь-яка американська найманицька організація, яка прагне працювати за кордоном, зобов'язана отримати ліцензію в спеціальній урядовій установі - Office of Defense Trade Controls. Але це лише видима частина айсберга. «Починаючи з 1997 року розвідуправління Пентагону кожні шість місяців збирає в стінах адвокатської контори Cohen&Woods представників приватних американських військових організацій, - розповідає Олів'є Юбак, французький політолог. - Мета таких зборів - перевірка ПВК на предмет лояльності та оцінка ефективності діяльності цих організацій із захисту інтересів США в різних регіонах світу».
Виходить, що стогони у Вашингтоні щодо скорочення чисельності регулярної армії - від лукавого. Влада від цієї нехитрої комбінації, незважаючи на високі гонорари найманців, тільки у виграші. Істотно скорочуються видатки скарбниці: «цивільним особам», яких залучають тимчасово, не треба платити постійну зарплату, їх не треба в обов'язковому порядку страхувати, забезпечувати медичними та іншими послугами. Якщо найманець гине, його родині не треба виплачувати державну довічну допомогу. У траурну військову статистику «цивільні особи» з автоматами не потрапляють. Загиблі чи полонені в Іраку найманці проходять за іншою статтею. Більшість убитих або захоплених у заручники іноземців якраз і є співробітниками різноманітних служб безпеки, направленими в Ірак приватними військовими компаніями. До них, наприклад, належать кілька захоплених іракськими повстанцями італійців, через яких уряд Сільвіо Берлусконі відмовився вступати в переговори з викрадачами. До справи звільнення полонених регулярних солдатів влади країн, що входять до антиіракської коаліції, ставляться набагато трепетніше.
«Якщо ви посилаєте кудись у спекотний край солдатів, хтось про це обов'язково дізнається; якщо ж йдеться про відрядження туди ж кількох сотень співробітників приватного підприємства, ніхто цього не помітить», - стверджує Дебора Евент, професор Університету імені Джорджа Вашингтона. РМС - чудова можливість для військових обійти і конгресменів з їхніми амбіціями, і уряд з його обмеженнями, і пресу з її пацифістськими гаслами.
ООН, чиї «блакитні каски» ніколи не були особливо ефективним інструментом вирішення міждержавних та етнічних конфліктів, такий стан речей цілком влаштовує. «Якщо нам потрібні будуть хоробрі та досвідчені солдати, я віддам перевагу посилці людей з приватної фірми», - зізнався Кофі Аннан, генеральний секретар ООН. Саме до такого сценарію підштовхують сьогодні трагічні події в Іраку. Тільки от цікаво, як це узгоджується з резолюціями Ради безпеки, що рішуче ставлять найманство поза законом?