Втім, до майбутнього Моурінью нам поки що байдуже. Сьогодні набагато важливіше відзначити, що одним із головних дійових осіб у фіналі Ліги чемпіонів проти «Монако» був російський півзахисник Дмитро Аленічев. Він вийшов на заміну за рахунку 1:0 і взяв участь ще у двох результативних атаках - віддав гольову передачу, а трохи згодом «розписався» у чужих воротах сам, від душі «розстрілявши» голкіпера монегасків, який втратив самовладання.
Дещо подібне спостерігалося і рік тому у фіналі Кубка УЄФА, в якому суперником «Порту» був шотландський «Селтік». Португальці виграли - 3:2, а Аленічев запам'ятався не лише яскравою грою, а й увійшов в історію, забивши гол і зробивши результативну передачу.
А колись уродженець містечка Великі Луки, розташованого в Псковській області, і не мріяв про подібні успіхи. У 10 років він разом зі старшим братом Андрієм записався у футбольну секцію. Обидва ставили собі за мету - пробитися в команду обласного центру. Андрію ця висота підкорилася, а Дмитро, пробившись у псковський «Машинобудівник», не заспокоївся на досягнутому.
Пізніше, відповідаючи на запитання журналістів, Аленічев згадував: «Я народився в маленькому провінційному містечку, і нічим іншим, окрім футболу, там неможливо було займатися. Ми з братом постійно ганяли м'яч у дворі, і одного разу тренер дитячої школи помітив нас. Життя у Великих Луках протікало повільно і спокійно: школа, тренування, дім. Жодних розваг у нашому місті не було - просте сільське життя. Бажання вирватися з села? Було, але з'явилося, коли я вже грав у Пскові, у другій союзній лізі. Взагалі, зараз розумію, що задумане мною багато років тому здійснилося. Я дуже вдячний долі за її дарунки. Колись хотів до Москви, потім з'явилося бажання грати в Європі. На щастя, так і вийшло. Мене запросили в «Локомотив», а потім - у „Спартак“».
Цікаво, що тренери «Локомотива» їхали на гру псковської команди з метою подивитися не на Аленічева, а на іншого футболіста. Повернулися ж додому з твердим наміром отримати молодого півзахисника зі світлою головою творця. Далі було трирічне стажування в «Локомотиві», якому в той час бракувало зірок, а потім - мрія більшості російських футболістів початку 90-х - запрошення до «Спартака».
Спочатку Дмитру було складно пробитися до складу, оскільки на його позиції на правому фланзі півзахисту грав Валерій Карпін, але невдовзі він поїхав до Іспанії, а Аленічев ударно розпочав чемпіонат 1995 року. Почав і... розслабився. Порушив режим і потрапив у дубль. Як каже сам футболіст, це помилки молодості. «Москва є Москва. Коли молодий провінційний неодружений хлопець приїжджає до столиці, в голові у нього вітер. Хотілося сходити і в бар, і на дискотеку. Погуляв трохи, але добре, що вчасно зупинився».
Олег Романцев провів виховну роботу, а Аленічев, якого життя ще в дитинстві навчило переносити негаразди і несамовито тренуватися (сім'я в нього була скромна: батьки працювали на заводі і знали ціну трудовій копійці), повернув собі довіру тренера.
У 1997 році він був найкращим гравцем країни, продемонструвавши блискучий футбол на всіх фронтах - внутрішньому і міжнародному. Його 20 результативних передач за сезон - досі неперевершений показник. Влітку 1998-го ним зацікавилася уславлена «Рома». За Аленічева італійці заплатили $8 млн., але російський легіонер у римській команді не прижився. Хоча тренер Зденек Земан особисто наполягав на його запрошенні.
В Італії Аленічеву подобалося все - люди, дивовижна футбольна атмосфера (про шанси «Роми» на чемпіонський титул не проти побалакати навіть поважні матрони), клімат, неповторна архітектура. Жив він у просторій трикімнатній квартирі майже в самому центрі Рима. Була можливість оселитися на віллі незвичайного заміського клубу, у тихому зеленому куточку, але, за словами Дмитра, тихий і сонний затишок римської околиці не для нього (мабуть, ще у Великих Луках наївся ним досхочу). Аленічев надав перевагу відчувати ритм життя. Він швидко вивчив мову, привіз із собою з Росії купу відеокасет із вітчизняними фільмами, встановив супутникову антену, яка дозволяє дивитися російські телеканали. Крім того, до столиці Італії разом із ним перебралася його дівчина Настя, яка невдовзі стала його дружиною. Що ще потрібно людині для щастя?
Але футбольні справи пішли не так, як хотілося. Земан надавав перевагу жорстким тактичним схемам, а не імпровізації, а звиклий до іншого футболу Аленічев ніяк не міг знайти себе в «Ромі». Крім того, роль плеймейкера та імпровізатора в римській команді відводилася кумиру місцевої публіки Франческо Тотті, а решта польових гравців мали сліпо виконувати ті завдання, які давав їм тренер. Росіянин не сумував: «Все буде добре. При серйозному ставленні до футболу обов'язково заграю. Не потрапляю до складу? Був упевнений, що так спочатку і буде. Не може ж завжди і все йти як по маслу. У «Спартаку» теж не одразу потрапляв...»
Виявилося, що за Земана у Аленічева в «Ромі» справи йшли ще дуже добре. Відбулася зміна тренера після невдалого сезону, і кермо правління командою прийняв титулований Фабіо Капелло, який був ще більш скрупульозним тактиком, ніж Земан. Після 20 матчів у першому італійському сезоні Аленічев у другому провів лише сім. Нагода провести ще в середині чемпіонату обмін між «Ромою» та «Перуджею» була використана російським гравцем по максимуму. Його агент домовився про перехід у «Рому» японця Накати, місце якого в «Перуджі» мав зайняти Аленічев.
В ту пору Дмитро вже був явно незадоволений своїм становищем: «Коли їхав з Росії, чітко усвідомлював, що в «Ромі», зрештою, мені доведеться розпочинати футбольну кар'єру заново. Дякую Тетрадзе і Коливанову, які тоді грали в Італії, що позбавили мене багатьох ілюзій. Саме вони допомогли зрозуміти: у цій країні мало кого хвилює, що Аленічев - чотириразовий чемпіон Росії. На думку тифозі та журналістів, це, звісно, добре, але лишається лише одне - довести, що ти можеш на такому ж високому рівні грати в місцевій першості. Не можу сказати, що мені це вдалося. Хоча розчарування не відчуваю: все-таки забив три голи, віддав шість результативних передач. Не такий уже й поганий показник.
Чи вважаю я себе ображеним? Ні. Злитися на весь світ і розповідати в кожному інтерв'ю, який поганий і несправедливий у мене тренер? Але в нас чудові стосунки. Єдиний рецепт - приїжджати на тренування раніше за партнерів, а їхати пізніше.
Не всім вдається отримати пропозицію від італійського клубу. Від спокуси пограти в найсильнішій національній першості важко втриматися. Але хто міг тоді припустити, що все складеться таким чином? Адже брали мене за наполяганням тренера, який віддав мені перевагу перед своїм співвітчизником, а це говорить про багато що...»
Не склалися у Дмитра справи і в «Перуджі». Як виявилося, тренеру команди Карло Маццоне російського півзахисника просто нав'язали. Гравця погодився запросити президент клубу - непрогнозований Лучано Гауччі, а тренеру довелося підкоритися. Але знайти місце в складі команди для Аленічева Маццоне не зміг. Або не захотів, що, в принципі, вже й неважливо.
Влітку 2000-го до боса «Перуджі» звернулися португальці з проханням продати Аленічева. Спочатку Гауччі погодився, домовившись про суму відступних, але потім раптом загальмував хід справи. Росіянин був у шоці: «Безглузда історія з таємницями мадридського двору. То Аленічев іде з «Перуджі», то не йде. Португальські та італійські журналісти готові були з'їсти мене живцем. Слава богу, все вирішилося протягом двох-трьох днів». Як подарунок до початку нового етапу в кар'єрі дружина подарувала Дмитрові доньку, яку назвали Поліною.
Показово, що після цього в кар'єрі Аленічева настала яскраво виражена біла смуга. Сім'я російського легіонера перший час оселилася на березі океану. «Виявилося, що погода в Порту абсолютно непередбачувана, - каже Дмитро. - Один день світить сонце, а наступного може піти дощ і розгулятися жахливий вітер. Поруч з океаном ці явища дуже значні. Тому через рік ми вирішили поміняти квартиру і тепер живемо в чотирьох кімнатах у центрі міста. Але залишатися там я не збираюся. Тому що вирішив після завершення кар'єри повернутися до Москви».
Судячи з усього, соромно за свої виступи на Заході Аленічеву не буде. Адже хто з російських футболістів може похвалитися, що виграв Кубок УЄФА чи Лігу чемпіонів? А Дмитро виграв і те й інше...