Підприємець або представник вільної професії може працювати та вести бізнес у будь-якій країні ЄС на рівних правах з місцевим населенням. Отже, громадяни ЄС можуть працювати в Німеччині самостійно або за наймом на рівних правах з громадянами Німеччини. Наприклад, якщо місцеві органи влади накладають будь-які обмеження на розвиток бізнесу в деяких сферах, то ці обмеження однаково стосуються і місцевих жителів, і підприємців з ЄС.
Іноземці з ЄС можуть переїхати до Німеччини для організації бізнесу або для пошуку роботи. Самостійна або наймана трудова діяльність іноземця з ЄС у Німеччині автоматично дає йому право на проживання в країні. Вони також не повинні просити у відомстві у справах іноземців дозвіл на проживання. Від таких іноземців вимагається лише реєстрація у відомстві для отримання картки перебування в Німеччині (Aufenthaltskarte). Якщо звичайний іноземець після шестимісячної відсутності в ФРН втрачає свій вид на проживання, то для іноземця з ЄС цей строк за обставинами може досягати двох років. Також іноземці з ЄС можуть на пільгових умовах возз'єднуватися з членами сім'ї на території Німеччини. Подружжя, яке возз'єднується, звільнене від мовного тесту, перевірки фінансової спроможності, їм не потрібно доводити наявність житлової площі. Наприклад, естонець, який проживає в Німеччині, укладає шлюб з громадянкою та резидентом Росії. У цьому випадку його дружина може переселитися до Німеччини без складання мовного тесту та інших перевірок. В рамках європейського права возз'єднання з дитиною дозволено до досягнення нею 21 року. Це означає, що до естонського чоловіка російська дружина може переселитися до Німеччини разом зі своїм 20-річним сином від першого шлюбу. Громадяни Німеччини можуть возз'єднуватися з іноземними дітьми у віці не старше 18 років.
У законах ЄС є таке поняття, як «годувальник сім'ї», що чуже національному німецькому праву. Так, фінансово забезпечений громадянин ЄС (годувальник) може возз'єднуватися зі своїми батьками або батьками дружини на території Німеччини. Для цього йому треба довести необхідність у його фінансовій підтримці для іноземних родичів та свою роль годувальника сім'ї. Громадяни Німеччини, навіть дуже забезпечені, таким правом не володіють.
Все ж, навіть у свободи є обмеження. Громадянин Естонії не може просто переїхати до Мюнхена милуватися Баварськими Альпами та пити баварське пиво. Той, хто бажає оселитися в Німеччині, іноземець з ЄС повинен бути або бізнесменом, або представником вільної професії, або найманим працівником, який бажає працевлаштуватися, або членом сім'ї такого. Можливе і фінансово незалежне проживання громадян ЄС у Німеччині. ФРН бажає лише уникнути напливу іноземців до соціальних систем країни.
Після п'яти років проживання в Німеччині у статусі «вільно пересуваючийся іноземець ЄС» (freizugigkeitberechtigte) громадянин ЄС стає «довгостроково проживаючим іноземцем» (Daueraufenthaltsberechtigte). Цей статус дає іноземцю з ЄС право на отримання соціальної підтримки на території Німеччини.
Правова практика займається вирішенням питання про те, коли і за яких умов іноземець з ЄС може претендувати на соціальну допомогу. Іноземці з ЄС за межею працездатного віку набувають право на німецьку допомогу, проживши 5 років у ФРН за свій рахунок. Зміцнення статусу проживання громадянина ЄС пов'язане з його трудовою діяльністю в Німеччині. Поняття «трудова діяльність» потребує тлумачення.
Юридична практика адміністративних судів вважає достатніми трудовими відносинами і незначну базову зайнятість із зарплатою до 400 євро на місяць. Достатніми можуть вважатися і трудові відносини тривалістю від 6 місяців. У цих питаннях ще багато неясностей, які не дозволяють поки що дати повні та конкретні відповіді.
Томас ПУЭ,
німецький адвокат.