Олександра Ковальчука
Конгрес США обговорює два діаметрально протилежні законопроєкти, пов'язані з міграційним законодавством. Проєкт «консервативний» передбачає кримінальне переслідування за нелегальне перебування і роботу в країні (за чинним законодавством, найстрашнішою загрозою для нелегалів у США є депортація). Крім того, консерватори пропонують спорудити вздовж кордону з Мексикою стіну (через цей кордон до США потрапляє особливо багато нелегалів). Проєкт «ліберальний», навпаки, передбачає спрощення процедури легалізації та введення в дію низки соціальних програм для іммігрантів. Спочатку на вулиці виходили прихильники як того, так і іншого проєкту. Але 10 квітня вулиця повністю залишилася за противниками посилення міграційного режиму.
Безпрецедентно масова акція протесту проти «консервативного» законопроєкту пройшла 26 березня в Лос-Анджелесі. У ній взяло участь близько півмільйона осіб. У наступні дні масові акції, які часто паралізували весь рух у центрі міст, пройшли у Вашингтоні, Нью-Йорку, Чикаго, Атланті, Далласі, Х'юстоні та інших містах, зокрема й не таких великих.
7 квітня сенатори розглядали компромісний варіант «консервативного» проєкту, згідно з яким нелегалам, які прожили в країні понад п'ять років (близько 7 млн осіб), надавалася можливість отримати громадянство, сплативши податки та штрафи; тим, хто прожив у країні від двох до п'яти років (близько 3 млн осіб), — отримати грін-карту (дозвіл на роботу); а тим, хто прожив у країні менше двох років (близько 1 млн осіб), наказувалося залишити США, після чого вони могли подати прохання про грін-карту. Однак цей варіант не був прийнятий.
Зі свого боку, президент Джордж Буш, перш ніж компроміс було відхилено, заявив, що підтримує його, але не має наміру просити «консерваторів» із Республіканської партії змінити своє ставлення до проєкту. Це зрозуміло, оскільки підтримка самого Буша падає не лише серед громадян (його рейтинг, за даними опитування, опублікованого Washington Post, становить близько 38%), а й серед однопартійців. У цій ситуації йому не личить вкотре «принципово наполягати», як це було в суперечці про передачу управління американськими портами арабським компаніям.
В іммігрантських протестах брали участь переважно латиноамериканці. Акції були організовані профспілковими та релігійними організаціями за підтримки іспаномовних ЗМІ, які не лише координували дії протестувальників, а й закликали їх поводитися максимально коректно: не допускати насильства та брати з собою пакети для сміття. Вийшла не стільки кампанія протесту, скільки кампанія прохань. Іммігранти демонстрували, що вони дуже добре розуміють і поділяють ідеали свободи та прав людини, що вони керуються цими ідеалами, а ті, хто бажає їх видворити з країни, зраджують їм. Для США, де в політиці набагато більше ідеалізму, ніж у будь-якій іншій західній країні, це практично безпрограшна концепція. Тим більше що вона була підкріплена й цілком раціональними аргументами. «Сьогодні маршируємо — завтра голосуємо!» Це, так би мовити, найполітичніше гасло кампанії.
Іспаномовна діаспора становить близько 14% населення США (це без урахування приблизно 12 млн нелегальних іммігрантів, серед яких більшість також становлять латиноамериканці). При цьому серед громадян, які мають право голосу, їх близько 8%. Однак через специфіку американської виборчої системи значення цієї соціальної групи може бути вищим, ніж її частка в електораті.
Найбільший відсоток латиноамериканських іммігрантів проживає в південних штатах США. Наприклад, у Техасі він значно вищий, ніж у середньому по країні. А оскільки Техас є другим штатом за чисельністю населення, у комісії вибірників на президентських виборах його представляє велика кількість вибірників.
Традиційно Техас є «вотчиною» республіканців, причому найконсервативнішої їхньої частини. Однак іммігранти, як правило, підтримують демократів, які — знову ж таки, за традиційною градацією — є ліберальнішими, зокрема щодо іммігрантів, і які, до речі, продовжують набирати політичні очки, підтримуючи іммігрантські протести та вносячи в Конгресі законопроєкт про соціальні програми для гастарбайтерів.
У 2005 році в Техасі спалахнув політичний скандал. Республіканська більшість у законодавчих зборах штату ініціювала зміну меж виборчих округів таким чином, що райони з найбільшою кількістю іммігрантів «компонувалися» в окремі виборчі округи. Тим самим запобігалося «розмиванню» республіканського електорату в більш густонаселених (і, отже, таких, що дають більше місць у законодавчому органі) виборчих округах. Це вже само по собі наочно демонструє тривогу республіканців за майбутнє свого домінування в Техасі. Противники зміни меж округів (демократи, які розраховують на підтримку іммігрантів) назвали цей захід «расистським».
Техас — це лише один приклад того, наскільки суттєвим може бути значення іммігрантів в американській політиці. Легалізація понад десятка мільйонів іммігрантів майже напевно означатиме значне зміцнення позицій демократів. А криза в Республіканській партії тим часом стає дедалі очевиднішою: пророкують відставку віце-президента, найяскравіші лідери, як-от Том Делей, виявляються втягнутими в гучні скандали, конгресмени-республіканці відкрито стають в опозицію до президента-республіканця.
Образ Америки як «плавильного котла», в якому безперервно змішуються народи і культури, причому кожен народ і кожна культура дають щось нове синтетичній американській культурі, є дуже поширеним. Наприклад, у XIX столітті США пережили пік німецької імміграції, що дало американській літературі одного з найвеличніших її представників - Теодора Драйзера. Масова міграція з Далекого Сходу призвела до виникнення практично у всіх скільки-небудь великих американських містах знаменитих China-towns, «маленьких Китаїв». Про російських іммігрантів та «їхній» район у Нью-Йорку - Брайтон - досі ходить анекдот, що, мовляв, їм не обов'язково знати англійську мову, тому що на Брайтоні обходяться російською, а «в Америку вони не ходять».
Сполучені Штати ні для кого не можуть бути «чужою країною», оскільки вони за визначенням не можуть бути національною державою. Виходячи з цієї ідеї, саме поняття «проблеми міграції» стосовно США виглядає абсурдно. А проект зведення стіни вздовж кордону взагалі виглядає символічним актом, демонстративною відмовою від цієї найважливішої для Америки ідеї.
Спостерігачі зазначають: того дня, коли нью-йоркські іммігранти вирушили на марш протесту, у місті почалися перебої з доставкою піци, миттям вікон, прибиранням вулиць. Іммігранти, зокрема нелегальні, виконують значний обсяг не надто престижної та високооплачуваної, але такої необхідної для величезного мегаполіса роботи. Ця робота практично непомітна, поки вона виконується, але коли вона не виконується, це одразу стає помітно. Нелегалами є приблизно 17% двірників і 17% робітників на будівництвах, а також приблизно чверть робітників на фермах, на яких вирощуються майбутні біфштекси для гамбургерів та індички, яких потім подають на стіл у День подяки.
Нелегальні іммігранти вивозять із США, як і з Європи, величезні капітали - надсилають зароблені в Штатах гроші сім'ям, що залишилися на батьківщині. Як і в Європі, сумнівно виглядають нарікання, що вони, мовляв, відбирають робочі місця у місцевих жителів: будучи некваліфікованою низькооплачуваною робочою силою, вони займають ті робочі місця, на які місцеві жителі, як правило, і не претендують. Вони формують гетто, і їхня інтеграція в суспільство вельми утруднена, що провокує взаємне відчуження і створює небезпеку розвитку ксенофобії.
Однак є і принципова різниця. Нещодавні протести іммігрантів у Франції вилилися в погроми, з якими сили правопорядку так і не змогли впоратися, поки вони самі собою не зійшли нанівець. «Діти ашалемів» на чому світ стоїть лаяли Францію, її систему соціального забезпечення, її уряд та її народ. А іммігранти в Америці провели незрівнянно більш масові й при цьому виключно мирні акції, розмахували американськими прапорами, співали американський гімн і «God bless America, my home sweet home!» («Боже, благослови Америку, мій дім, любимий дім!»).
В Америку, цього «архіагресора сучасного світу», незважаючи ні на що, люди продовжують вірити. Можливо, це успіхи американської пропаганди. Але там, принаймні, не нагороджують людину за те, що вона вбила іммігранта.
Іван ГРУШИН.
Lenta.ru