Пер-Лашез – найвідоміший цвинтар Парижа
І навіть якщо трохи вгамувати романтичне збудження, то все одно для багатьох цвинтарі мають особливий напівмістичний ореол, особливо ті з них, де знайшли свій останній притулок великі з великих.
У кожному великому місті є свої цвинтарі, але тільки в Парижі вони оточені такою трепетною любов'ю і тільки в Парижі їх відвідують такі натовпи туристів. Це й не дивно: тут поховано неймовірну кількість знаменитостей, і це ставить паризькі цвинтарі цілком поза конкуренцією.
• Вирушаючи на паризькі цвинтарі, багато парижан і гостей французької столиці несуть із собою квіти, вінки ритуальні зі штучних або живих квітів. Вшанувати пам'ять великих людей, похованих на паризьких цвинтарях, таким чином може кожен.
Пер-Лашез
Найвідоміший цвинтар Парижа – це, без сумніву, Пер-Лашез. Коли потрапляєш сюди, створюється повна ілюзія міста в місті. Цвинтар обнесений могутньою стіною, за якою зовсім немає міського шуму і панує абсолютне умиротворення, що переривається лише візитами галасливих шанувальників когось із тутешніх мешканців. Ця стіна, до речі, неодноразово служила укриттям під час різноманітних історичних катаклізмів: наприклад, за нею ховалися наполеонівські захисники Парижа, тут же тримали оборону паризькі комунари (розстріляли їх теж тут).
Історія Пер-Лашез почалася дуже давно і водночас відносно недавно. Сам цвинтар був споруджений у 1804 році з ініціативи Наполеона Бонапарта, який взагалі любив займатися питаннями міського облаштування, в тому числі й цвинтарними справами. А до 1804 року ділянка, де нині розкинувся цвинтар, належала ордену єзуїтів. Ім'я одного з їхніх духовних отців Франсуа де ла Шеза і стало назвою цвинтаря.
У 17 столітті на цьому місці був вельми популярний монастирський сад, втім, відкритий для публічних гулянь. Вишуканостей тут було чимало. Користуючись чималою територією (43 гектари) та своєрідним рельєфом місцевості, монахи влаштували чимало атракціонів для відвідувачів: водоспади, оранжереї, рідкісні рослини, гроти та фонтани. Король-Сонце Людовік XIV всіляко допомагав благочестивому отцю де ла Шезу, але зі смертю монарха все це пишнота занепала.
Через сто років ділянку було придбано паризьким муніципалітетом для облаштування цвинтаря, нестачу яких у Парижі відчувалася цілком відчутно. Кажуть, що на невеликому цвинтарі біля ринку, відомого як «Черево Парижа», рівень землі був на кілька метрів вище рівня бруківки. І розповзання цього величезного звалища мертвих стримували лише високі стіни.
Спочатку цвинтар Пер-Лашез, розташований на околиці міста, не користувався особливою популярністю, але після того, як сюди були перенесені останки П'єра Абеляра, Лафонтена і Мольєра, Пер-Лашез набув необхідної респектабельності. За останні 150 років тут були поховані сотні великих французів. І не тільки французів: є тут могили знаменитих поляків, британців і навіть американців.
Дістатися до цвинтаря Пер-Лашез дуже просто. Станція метро Philippe Auguste лінії 2 розташована поруч із центральним входом. До речі, не дайте себе заплутати: виходити на однойменній станції Pere Lachaise не варто, тому що від неї до цвинтаря досить далеко. У центрального входу в офісі туристичної інформації Пер-Лашез можна отримати абсолютно безкоштовну карту цвинтаря. У свята та вихідні він не працює, але без карти ви все одно не залишитеся: біля другого входу стоїть заповзятливий чоловічок, який продає ці безкоштовні карти по 2 євро. Розташуватися біля головного входу він не наважується, ймовірно, тому, що не хоче мозолити очі охороні.
Відразу за воротами Пер-Лашез цікаві туристи опиняються на головній алеї, де поховані великий композитор Россіні та знаменитий підприємець, барон Османн, який цілком змінив обличчя Парижа в середині 19 століття.
Якщо ви перед алеєю повернете одразу праворуч, то через 150 метрів у досить занедбаному куточку зможете побачити гробницю Абеляра та Елоїзи, легендарної пари, яка зуміла пронести своє кохання через століття. П'єр Абеляр був ченцем, видатним теологом 11 століття. Він покохав свою ученицю Елоїзу, але їм не судилося бути разом. Злі родичі Елоїзи наздогнали їх під час романтичного побачення, оскопили Абеляра, а дівчину заточили в монастир. Так вони й закінчили свої дні в монастирях, а їхні стосунки назавжди залишилися уособленням чистого, платонічного кохання, що для розпусної Франції, погодьтеся, велика рідкість.
Рухаючись далі і звернувши на першій стежці ліворуч, ми проходимо повз могилу талановитого гватемальського письменника Мігеля Астуріаса, представника так званого «магічного реалізму» і лауреата Нобелівської премії з літератури.
Через 20 метрів – могильний пам'ятник великого Фредеріка Шопена. Це місце паломництва туристів з Польщі: одна група змінює іншу, закидаючи біломармуровий постамент купами живих квітів.
Неподалік від круглої площі ви знайдете справжній лабіринт алей та алейок. У них заховані надгробки Мольєра та Лафонтена, схожі на масивні столи на ніжках і розміщені за єдиною огорожею. Тут теж зазвичай не проштовхнутися від груп відвідувачів – як правило, французьких школярів, які старанно вивчають літературні традиції своєї батьківщини.
А ось у протилежному напрямку від круглої площі похований лідер гурту «The Doors» Джим Моррісон. Кажуть, що раніше на його могилі був невеликий бюстик, але його викрали божевільні фанати. Навколо надгробної плити Моррісона постійно присутня купа народу, сама могила завжди буквально встелена квітами та записками шанувальників. Втім, особливого безладу я там не помітив, хоча служителі кладовища вважають, що відвідувачі Моррісона завдають їм найбільше клопоту і навіть декілька разів порушували розмови про перепоховання музиканта. Але врешті покійника Джима все ж залишили у спокої.
До речі, декілька разів я зустрічав у нашій пресі згадки, що, мовляв, буйні шанувальники Моррісона зовсім затоптали сусідню могилу Оскара Вайльда. Це повна нісенітниця: могила Вайльда в іншому кінці кладовища.
Рельєф Пер-Лашез досить химерний. Якщо рухатися від Головної алеї ліворуч, то через 200 метрів з'явиться пагорб значних розмірів. На ньому можна виявити могили Бальзака та Делакруа. Бюст Бальзака суворий і демонічний, він фактично вінчає пагорб і дивиться на розкидане перед ним безладдя суворо та з деякою зневагою.
Спускаючись з пагорба на рівнину в напрямку від центрального входу, ви прямуєте до місць спочинку знаменитого французького поета польського походження Гійома Аполлінера, власника стильного обеліска, і не менш знаменитого письменника Марселя Пруста, чиє мармурове надгроб'я скромне, але елегантне.
З усіх поховань, що користуються найбільшою популярністю на Пер-Лашез, варто також виділити могили Оскара Вайльда та Едіт Піаф. Надто претензійне надгроб'я неабияких розмірів, що вінчає могилу Вайльда, сховалося в найвіддаленішій частині кладовища. Навколо нього теж зазвичай повно народу, завжди живі квіти та безліч записок від шанувальників.
Пам'ятник Вайльду весь зверху до низу вкритий відбитками помади – слідами поцілунків осіб обох статей, що засвідчили палку любов до свого кумира. Послання в потойбічний світ божевільні фанати примудряються дряпати навіть на самому пам'ятнику. Єдине, що втішає, – це скромні розміри написів (балончики з фарбою ще поки ніхто використовувати не додумався).
На могилі Едіт Піаф чомусь крихітна гітара сусідить з розп'яттям, розташованим горизонтально. Тут записочок менше, зате квітів більше. Неподалік, за рогом серед безкрайнього моря могильних плит сховалося місце спочинку Амедео Модільяні. На його могилі мною було виявлено одну-єдину гвоздику.
На цьому, мабуть, і зупинимося, тому що навіть інтернет-простору буде мало, якщо перерахувати всі примітні місця Пер-Лашез. Беріть у руки карту (без карти, як зазначає Газета.ru, тут робити нічого) – і вперед: 3-4 години інтенсивної ходьби вам забезпечено. І не забудьте запастися їстівним: пиріжків та кави на кладовищі ніхто не продає. А ось цілком пристойні й при цьому безкоштовні туалети є в адміністративному корпусі (поруч з головним входом).
Читайте також матеріал за темою: ПО ПАРИЗЬКИМ НЕКРОПОЛЯМ: МОНМАРТР І МОНПАРНАС