- Як ви оцінюєте нинішні імміграційні настрої громадян?
- По-моєму, в країні зараз встановилася відносно стабільна політична й економічна ситуація - принаймні, порівняно з 1996-м чи 1998 роками. Тому й імміграція вже не має того істеричного характеру, коли здавалося, що всі готові вдатися до втечі. Люди завжди мігруватимуть - їхати за кордон, повертатися назад - із найрізноманітніших причин, але за відсутності економічних чи політичних катастроф, соціальних потрясінь цей процес буде стабільним. Що, власне, ми зараз і спостерігаємо.
Судячи з наших клієнтів, можна зробити висновок, що охочих виїхати в еміграцію більше серед мешканців провінційних міст, там суттєво менше можливостей працевлаштуватися, нормально жити, ніж у столиці. Щоправда, шансів у більшості з них, як правило, небагато: немає родичів за кордоном, немає вищої освіти, трудового контракту й доброго знання англійської. Лише за минулий тиждень нам зателефонувало чоловік чотири й сказало, що хотіли б іммігрувати до Канади. Але хтось із них не говорить англійською, а хтось уже надто старий...
За моїми оцінками, із Росії до США вивозять до 5 тис. прийомних дітей на рік; 3-4 тис. росіянок укладають шлюби з американцями; кілька тисяч кваліфікованих спеціалістів укладають трудові контракти з американськими фірмами та їдуть за робочими візами; росіяни беруть участь у розіграші лотереї Green Card; отримують імміграційні візи як видатні діячі науки, культури, бізнесу та спорту; їдуть навчатися.
- Серед ваших клієнтів - представники всіх цих категорій?
- Так, за винятком усиновлювачів. Хоча більшість наших клієнтів зараз - це ті, кому американське посольство відмовило в туристичній чи студентській візі. І це не дивно. Усупереч інформації, яку поширює посольство, що візу отримують 80% заявників, дані офіційної статистики свідчать: із 98 тис. прохань про візу, поданих до посольства США в Москві торік, 35 тис. заявникам у візах було відмовлено. А в студентській візі взагалі відмовляли кожному другому. Іншими словами, рівень відмов американського посольства в Москві сягає 35%, тоді як місцеві європейські посольства дають відмови лише в 5% випадків.
Ведемо справи наречених, які збираються заміж за американців, та їхніх родичів, яким відмовляють у візі для поїздки на те саме весілля.
- До речі, що ви думаєте про ці шлюби? У пресі з настирливою регулярністю публікуються всілякі страшилки на цю тему.
- Так-так. Про те, як американський лиходій б'є свою беззахисну російську дружину. Така проблема напевно існує. Хоча добре було б поглянути на порівняльну статистику: якою є частота випадків побутового насильства в суто американських сім'ях та в американо-російських.
- Як ці пари зустрічаються? Де вони знаходять одне одного?
- В Інтернеті, у шлюбних агентствах. Наречені приїжджають сюди, тут їм влаштовують зустрічі... Ми не займаємося їхніми шлюбними справами - нам вистачає юридичної роботи: вони приходять до нас по допомогу в отриманні візи. Ми оформлюємо документи, готуємо наречених до співбесіди в посольстві. Це все нескладно, і багато хто справляється сам. Але є ті, хто підстраховується й звертається до юристів.
Можна було б припустити, що наречені, які шукають собі наречених таким способом, це люди неспроможні, без професійної освіти. Однак 50% наречених - кваліфіковані спеціалісти з твердими, хорошими доходами. А от інші 50% - це не «білі комірці» - не закінчили коледж, двічі, а то й тричі розлучені, деякі - безробітні. Хоча й у них якісь гроші є: адже в пошуках нареченої вони витрачаються на поїздку до Росії, хтось по два-три рази, намагаються побачити якомога більше претенденток, а потім оплачують отримання візи для знайденої нареченої, її квиток до Америки. До того ж у багатьох наречених є діти - за них теж треба платити.
Якою є частка успішних шлюбів? Думаю, теж відсотків 50: тобто половина створених у такий спосіб сімей цілком життєздатні.
- Які жінки йдуть на це? Хто вони?
- Усі можливі типи: з вищою освітою і без неї, мешканки столиці й провінціалки, дуже багато - розлучені та з дитиною. Можливо, хтось із них і закохується, але більшістю рухає прагнення до більш облаштованого, більш ситого життя, до кращої долі для своєї дитини... А хтось так рятує дитину від служби в армії.
Пари вступають у законні шлюбні відносини, хоча, принаймні для мене, глибина цих відносин сумнівна. Можливо, я надто практичний і мені бракує романтики, але я не розумію, як можна за два тижні закохатися й зважитися на шлюб - у мене теж російська дружина, але до весілля ми зустрічалися два роки.
- Так, це підприємство для любителів російської рулетки. А що відбувається зараз з іншою грою - з лотереєю Green Card? Я пам'ятаю, кілька років тому ви взялися захищати росіян, які виграли green card, але не змогли їх отримати через звинувачення в підробці. Посольство США в Москві стверджувало, що ці люди доручили підписати первинну заяву на участь у лотереї своїм американським родичам чи друзям. Ви тоді подали до суду на американське посольство та на державний департамент. Цю справу завершено?
- Ні. У жовтні 2003 року окружний суд у Вашингтоні постановив, що не має права переглядати рішення консульських співробітників. У відповідь ми в листопаді подали заяву до апеляційного суду. Там ми стверджуємо, що окружний суд має право розглядати цю справу, оскільки ми оскаржуємо по суті не рішення консульського чиновника, а рішення державного департаменту, який надав право консульському чиновнику проводити експертизу підписів, не маючи для цього професійної підготовки. Ми стверджуємо, спираючись на судові прецеденти, що суди мають право розглядати справи, пов'язані з порядком роботи державного департаменту, і що в нашому випадку виниклі проблеми пов'язані саме з недосконалістю порядку роботи держдепу. Йдеться ж не про поодинокий випадок.
- Які перспективи цієї справи?
- Якби я не сподівався на перемогу, то цим би не займався. Гадаю, що процес завершиться цього року. Справа складна, але, на мою думку, особлива і перспективна. Я ж не бігаю до суду з будь-якого приводу, до того ж ведемо ми процес на громадських засадах.
- І скільки постраждалих досі сподіваються разом з вами?
- Двадцять п'ять. Це ті, хто включений до позову. Ще чоловік двадцять звернулися до нас з тією ж скаргою. Вони теж готові судитися. Але їх ми до позову не включаємо. Якщо суд ухвалить рішення на нашу користь, ми додамо нові імена до справи. Ми чекаємо першої відповіді від апеляційного суду приблизно за два місяці.
- Ця справа заварилася ще до 11 вересня. Однак після тих страшних терактив було посилено заходи безпеки, і багато переможців лотереї не отримали виграні green card лише тому, що не встигли пройти перевірку на благонадійність до завершення фінансового року. Ці випадки якось можна оскаржити?
- Навряд чи. У цій ситуації мене особливо засмутило те, що людей запрошували на інтерв'ю в липні, серпні, вересні і навіть не попереджали, що вони можуть не встигнути пройти перевірку служб безпеки. На мій офіційний запит державний департамент лише відповів, що нікому з заявників отримання візи не гарантовано.
Однак зараз і в цієї категорії постраждалих з'явилася надія, хоч і дуже-дуже хитка. Сенатор Чеймблисс запропонував проект закону, який дозволить отримати імміграційні візи (іншими словами, green card) тим, кому завадила довга перевірка служб безпеки. Йдеться про переможців лотерей DV 1998-2004 років. Було б чудово, якби цей закон пройшов. Щоправда, треба пам'ятати, що при найсприятливішому розвитку подій від пропозиції законопроекту до прийняття закону - шлях дуже довгий.
І ще зауважу, що на даний момент у конгресі накопичилося понад 50 законопроектів, що стосуються імміграції, натуралізації, робітничих і студентських віз та інших подібних питань. Багато із запропонованих законів так чи інакше пов'язані з майбутніми президентськими виборами - спрямовані на залучення голосів різних категорій виборців. Тож цілком імовірно, що після виборів про них забудуть.
Скажімо, в умовах зростання безробіття в США квота робітничих віз для кваліфікованих спеціалістів (Н-1В) була знижена з 205 тис. до 65 тис. Так конгрес показав, що піклується про своїх громадян - зберігає за ними робочі місця. Цей порядок уже діє. І поточна квота вичерпується вже за перші шість місяців фінансового року, тож клієнтів, які звертаються до нас зараз із проханням допомогти в оформленні робітничої візи, ми попереджаємо, що подавати прохання можна починаючи з 1 квітня, але розглядати його стануть лише після 1 жовтня. При отриманні візи планування - важливий фактор: треба враховувати, в який момент імовірність її отримання вища.
Це стосується і переможців лотереї. Адже перше повідомлення про виграш - це ще далеко не green card. Кількість розісланих повідомлень удвічі перевищує квоту. Тож змагання триває буквально до останньої хвилини - до отримання імміграційної візи. Однак не всі розуміють, що розслаблятися не можна: отримав повідомлення про виграш і пакет документів - то не відкладай справу, негайно заповнюй.
Скажімо, минулого року видача віз переможцям лотереї завершилася не в останній день фінансового року - 30 вересня, а на п'ять днів раніше - коли було вичерпано квоту. Ці п'ять днів для багатьох виявилися фатальними. Наприклад, один із переможців лотереї звернувся до нас 10 вересня з якоюсь проблемою. Ми намагалися її вирішити і були дуже близькі до успіху. Думаю, якби ми мали ще ці п'ять днів - ми б усе владнали, а от до 25 вересня не встигли.
- То що ж виходить: люди часто самі є винуватцями свого провалу - тягнуть з оформленням документів і втрачають шанс?
- Так буває. Ось ще один приклад. Учора мені зателефонувала жінка, чоловік якої став переможцем лотереї. Але оскільки вони живуть в області і не покладаються на роботу своєї пошти, чоловік вказав в анкеті адресу рідних, які живуть у місті. Ці самі городяни отримали повідомлення про виграш, але з якоїсь причини - я не зрозумів з якої - з рідними не зв'язалися, про виграш їм не повідомили, а відправили пакет назад до Кентуккі - до консульського центру обробки заяв учасників лотереї.
Так от жінка зателефонувала мені вчора і попросила з'ясувати, чи справді вони виграли в лотерею, і спитала, як можна виправити непорозуміння, що виникло.
Що я їй міг відповісти? Надворі весна, зараз переможці лотереї DV-2004 уже проходять інтерв'ю. Припустімо, я додзвонюся в Кентуккі, дізнаюся номер справи, і їй знову надішлють пакет переможця. Раніше квітня-травня вона його не отримає, а поки заповнить анкети та збере всі необхідні довідки, мине ще місяць-другий... Адже треба ще отримати запрошення на інтерв'ю, пройти його, і тільки після цього почнуться перевірки на благонадійність. Вони втратили практично рік: наші клієнти, які зараз проходять інтерв'ю, надіслали свої анкети та довідки ще в серпні. Отже, у цієї сім'ї немає ані найменших шансів вкластися у відведені на цю лотерею строки, про що я їм і сказав.
Недотримання строків - не обов'язково з вини переможців лотереї - іноді призводить навіть до розділення сімей. У нас було два таких випадки. Одна молода пара вирушила до США в гості, залишивши свою маленьку дитину з бабусею в якомусь сибірському місті. У Штатах їм сподобалося, вони змогли вступити на навчання, поміняли туристичну візу на студентську, надіслали заяву на участь у лотереї. І перемогли. Номер їхнього пакета був зовсім невеликий, і їм здавалося, що справу розглянуть швидко. Тому вони вирішили пройти все оформлення в США, а вже потім вирушити до Росії - отримати візу для дитини і забрати її з собою. Уже в січні вони пройшли інтерв'ю. Але тільки 30 вересня - в останній день фінансового року - отримали схвалення імміграційної служби. А дитина ж у них у Сибіру! Посольство не має права видавати лотерейні візи після 30 вересня - і семирічна дитина залишилася без імміграційної візи. Що робити батькам? Вони подали клопотання про возз'єднання сім'ї. Але резидентам (не громадянам США) возз'єднання з дітьми треба чекати п'ять років. Ми звернулися до імміграційної служби з проханням надати дитині гуманітарний статус (parole) і отримали відмову.
- Але чому, адже йдеться про возз'єднання батьків з маленькою дитиною?
- Цей статус надається дуже рідко і зазвичай не в обхід візових черг. Чесно кажучи, імміграційна служба не перейнялася співчуттям до батьків, які залишили свою дитину з бабусею в Сибіру, а самі вирушили підкорювати Новий Світ. Це один із невисловлених факторів, який, як я думаю, стоїть за відмовою.
- А друга історія?
- Зовсім проста. Посольство повідомило сім'ю з чотирьох осіб - батько, мати, син і дочка, - яка перемогла в лотереї і живе в Краснодарі, що їхню справу завершено і вони можуть отримати свої імміграційні візи. Краснодарці все розпродали, включно з квартирою, і з усіма речами, що залишилися, приїхали до Москви по візи, щоб звідси одразу ж вилетіти до США. Але коли вони прийшли в посольство, виявилося, що видано лише три візи: батькові - основному заявнику, синові та дочці. Мати візу не отримала: посольство загубило її довідку з міліції. Цю довідку посольство губило ще двічі. А потім настало 30 вересня, коли вже не можна було видавати лотерейних віз. Отже, чоловік з дітьми в Америці, а дружина сидить на валізах у винайманій кімнаті в Москві.
Лише через 16 місяців нам вдалося отримати для неї цей самий статус - humanitarian parole - за допомогою одного сенатора. Жінка живе за цим статусом у США вже рік, але в неї досі немає green card, і вона не вважається іммігранткою - відповідно, обмежена в правах порівняно з іншими членами її сім'ї.
- Подібні історії часто трапляються?
- Не скажу, що часто. А вже такої екстремальної історії я досі не чув. Поведінка посольства в цій ситуації була просто неймовірною. Одна з чиновниць сказала нашій клієнтці: ми можемо просити у вас довідки з міліції стільки разів, скільки захочемо. Як вам це подобається?
- Ви якось говорили мені, та й наші читачі не раз скаржилися, що американське посольство в Москві не пояснює людям причину, з якої їм відмовлено у візі - наприклад, туристичній чи студентській. Так працюють усі посольства США по світу чи це виключно почерк московського?
- Почнемо з політики державного департаменту у Вашингтоні. Вона говорить, що кожне посольство, кожне консульство завжди зобов'язане пояснювати причину відмови у візі. Наприклад: ми думаємо, що у вас є імміграційні наміри. Але й такого пояснення недостатньо: консульські працівники зобов'язані уточнити, на якій підставі вони зробили такий висновок. Така політика державного департаменту США.
Я нечасто стикаюся з іншими американськими посольствами, хоча мені доводилося працювати з посольствами в Алмати, Києві, Мінську, Єревані, з консульством у Санкт-Петербурзі. У моїх випадках вони йшли на співпрацю і надавали всю необхідну інформацію. Можливо, причина в тому, що вони просто менш завантажені.
Однак посольство в Москві точно не дотримується правил державного департаменту США. І пояснює це підробками. Мовляв, якщо вони пояснять комусь, що відмовляють йому в туристичній візі до США тому, що в нього немає ні дружини, ні дітей, - то через пів року він знову прийде по візу і надасть їм свідоцтво про шлюб та про народження дитини. Або висновок про наміри людини зроблено на тій підставі, що вона ніколи не виїжджала за кордон. І через три місяці він уже знову в посольстві - а в паспорті в нього відмітки про поїздку до Німеччини чи на Мальту. І йому знову відмовляють у візі - усім же ясно, що цю поїздку він здійснив лише для того, щоб переконати американців дати йому візу. За словами посольських працівників, вони не хочуть підказувати заявникам тактику дій.
- Чи вдається допомагати вашим клієнтам у з'ясуванні причин відмов?
- Іноді нам і в посольство звертатися не доводиться - можна зрозуміти причину з розповіді клієнта про те, які питання ставилися на інтерв'ю. Але іноді доводиться звертатися із запитом. Домогтися відповіді від нинішньої консульської команди складніше, ніж від попередньої. Але домагатися треба, і не з марної цікавості - часом виявляються помилки чи непорозуміння.
Нещодавно був такий випадок. Посольство відповіло, що нашій клієнтці відмовлено у візі, оскільки минулого разу жінка пробула в США вісім місяців, і оскільки вона там так довго перебувала, посольство робить висновок, що жінка влаштовує в Америці своє життя. Телефонуємо клієнтці, яка стверджує, що була в США лише чотири місяці. Ми зв'язуємося з турагентством, отримуємо копії її авіаквитків, надаємо ці документи до посольства - і наша клієнтка отримує візу.
Крім того, не всі співробітники посольства добре говорять і розуміють російською, та й час інтерв'ю обмежений кількома хвилинами. Тож іноді проблеми виникають через взаємне непорозуміння. Буквально кілька днів тому моєму приятелю відмовили у візі через те, що він не зміг англійською пояснити мету своєї поїздки, а пояснень російською співробітник консульства не зрозумів.
А буває, що консульські працівники демонструють банальне незнання закону. Ось приклад. На одну нашу клієнтку було накладено 10-річну заборону відвідувати США. Річ у тім, що вона пробула в Америці дев'ять місяців. Але за законом, якщо людина пробула в США на 6-12 місяців довше дозволеного їй візою терміну, то їй забороняється в'їзд до Штатів протягом найближчих трьох років. А от якщо після закінчення терміну візи людина залишалася в Америці понад рік, їй забороняється в'їжджати в країну 10 років.
Наша клієнтка нелегально (тобто після закінчення терміну дії візи) перебувала в США менше року. До того ж відтоді минуло вже два роки. Тож їй лишається потерпіти лише рік - і заборону на в'їзд до країни з неї буде знято.
Мене по-справжньому турбує те, що співробітники консульства часто не беруть на себе клопіт вникнути в суть справи, визнати, що могли допустити помилку, а іноді й просто не розуміють суті претензії, бо не знають законів. Вони стоять на своєму: ми завжди праві і свої рішення переглядати не маємо наміру.
Важко сказати, скільки людей отримали такі ж помилкові 10-річні заборони на в'їзд до США - і навіть не спробували дізнатися, за що ж їх покарали.
- Чого я ніколи не могла зрозуміти, так це того, як пов'язана віза, отримана в посольстві, із дозволеним терміном перебування в США, який у твій паспорт проставляє імміграційний чиновник при в'їзді в країну. Схоже, що посольська віза - це не більш ніж дозвіл на в'їзд. А на паспортному контролі чиновник питає, на скільки ти приїхав, і вносить в імміграційну картку якийсь термін. Скажімо, я приїхала на 10 днів, про що чесно сказала, а він дозволив мені прожити в країні шість місяців, або один місяць, або два тижні. Як таке рішення приймається? На якій підставі?
- По-перше, треба мати на увазі, що в посольстві працюють представники державного департаменту, а в аеропорту, на паспортному контролі - представники імміграційної служби. Тобто це дві різні організації. Посольство дає вам візу, дійсну протягом якогось терміну. Але у візі не сказано, скільки вам можна залишатися в США. Рішення про термін перебування в країні приймає імміграційна служба. І зазвичай цей термін дорівнює шести місяцям, незалежно від того, на який термін ви приїхали.
Після терактів 11 вересня пішли розмови про скорочення цього терміну до трьох місяців. Однак такий закон прийнятий не був - проти виступили туристичні компанії, особливо туристична індустрія Флориди, куди літні іноземці люблять приїжджати на чотири-п'ять місяців.
Однак важливо пам'ятати, що наступного разу, коли ти подаси прохання на візу, посольство загляне в комп'ютер і знайде інформацію про те, на який термін ти збирався в Америку (тобто який термін ти зазначив у проханні на візу) і скільки пробув там насправді. І чиновник побачить, що ти збирався поїхати провідати бабусю і провести з нею два тижні, а пробув у неї пів року. Так, ти не перевищив дозволеного тобі імміграційною службою терміну, ти перебував у країні законно. Але ти ввів в оману посольство! Посольський чиновник думає: навряд чи в людини могли так різко змінитися плани, очевидно, такий тривалий візит планувався заздалегідь, дуже ймовірно, що ця людина хоче жити в США - тому він знову й звернувся до нас за візою, хоче провести там ще пів року. І дає відмову.
Ви порушили дуже важливе питання, тому що такі випадки трапляються часто: до нас звертаються спантеличені клієнти, які вже не раз бували в США і раптом отримали відмову. Вони не розуміють, у чому річ. А їх просто карають - за обман.
- Цікаво, а дали б їм візу, якби вони чесно написали, що їдуть на пів року?
- Усе залежить від мотиву тривалої поїздки. Якщо йдеться про тяжку хворобу родича, з яким ви хочете побути, - це вагома причина. Зазвичай поїздка на більш ніж два місяці розцінюється як надмірно тривала. Обов'язково виникнуть питання, на що ви там будете жити, чи не збираєтеся нелегально працювати. Підстава для тривалої поїздки має бути дуже вагомою. Виходить свого роду пастка: будеш чесним - тобі відмовлять зараз, обманеш - відмовлять наступного разу.
Це та сама проблема, про яку я вже згадував. Складається все так, що посольство ніби штовхає тебе на підробку. І люди, яких просто неможливо запідозрити в нечесності, купують фальшиві документи.
Візьміть бабусь. Шістдесятирічна жінка, пенсіонерка, думає, що їй легше буде отримати візу, якщо вона пред'явить довідку про те, що працює і має непоганий дохід, - і купує фальшиву довідку про зарплату. Вона вважає, що наявність у неї нерухомості полегшить отримання візи, - і купує свідоцтво про володіння квартирою. Жінка робить усе це тільки тому, що хоче побачити внука, якого ніколи не бачила. Вона не хоче переїжджати до Америки, бо не знає англійської і взагалі їй добре вдома - але внука побачити хоче! А прийди вона до посольства як пенсіонерка, що не володіє власністю...
- Хіба їй відмовлять? Мені здавалося, що пенсіонерам навіть легше отримати візу, ніж молодим, працюючим людям.
- Так було раніше, коли майже всі пенсіонери отримували візи через експрес-вікно без жодного інтерв'ю. Тепер усе інакше. Нам дуже часто телефонують літні люди, яким відмовили у візі. Майже напевно відмовляють вдовам, які живуть самотньо.
Нещодавно в нас була така клієнтка. Вона навіть ще не пенсіонерка, їй 55 років, і працює, що, на мою думку, більш перспективно щодо отримання візи. Отже, вона не змогла поїхати до сина в Айову на церемонію завершення програми МВА. До того ж у сина вже народилася дитина, яку бабуся ніколи не бачила. Ця жінка живе в Краснодарі, розлучена, у неї є своя квартирка. Посольство їй відмовило, оскільки в неї немає дитини чи чоловіка - тобто, на думку посольства, у неї немає причин для повернення додому. Як вам це подобається?
Або: пенсіонерка з Новокузнецька. Її дочка живе в Північній Кароліні, вона громадянка США, нещодавно народила дитину. Бабуся хоче побачити онука. Подала заяву до посольства - все чесно. Отримала відмову: ви ніколи не були за кордоном, ви не були в Європі. Американський зять оплатив їй поїздку до Європи, і вона знову прийшла до посольства. Там їй сказали: ви поїхали до Європи, тільки щоб отримати американську візу, нас це не переконує в тому, що ви не залишитесь жити в США. І знову відмовили.
Жінка та її американські родичі звернулися до мене. Вони вигадували різні варіанти, як можна переконати посольство: які документи, довідки варто для цього купити? Це нормальні, чесні люди, і вони почали замислюватися про підробку!
Я не виправдовую подібні кроки чи наміри. Але не можна не визнати: посольство скаржиться на підробки, а тим часом своїми безпідставними відмовами саме штовхає людей на придбання фальшивих документів і на обман.