«Мігранти винні у всьому. Вони отримують занадто багато соціальної допомоги, мало працюють, не бажають інтегруватися в суспільство і створюють осередки соціальної напруженості» – чим гірші справи на ринку праці в Німеччині, тим більш популярними стають у суспільстві такі погляди. Однак образ іноземця, який живе за рахунок корінного населення, має мало спільного з дійсністю, вважають експерти приватного німецького дослідницького Інституту з вивчення перспектив ринку праці (IZA). «Ми провели детальне дослідження і порівняли обсяг податкових та інших виплат, які перераховують мігранти до німецького бюджету, з сумами, які вони отримують у вигляді соціальних трансфертів, у тому числі непрямих. Результати однозначно показують, що іноземці перераховують до бюджету значно більше коштів, ніж отримують з нього», – каже фахівець IZA Хольгер Бонін.
Згідно з результатами дослідження IZA, в середньому кожен іноземець, який перебуває на території Німеччини, щорічно виплачує до бюджету країни €7 400, а отримує лише €5 500. Для німців ці показники становлять відповідно 10 500 та 7 800 євро. Таким чином, німцям повертається близько 73% від сум, сплачених ними до бюджету у вигляді податків і зборів, а для іноземців обсяг повернення лише трохи більший – 75%. «Наше дослідження розвіює головний міф, що оточує міграцію, – продовжує Хольгер Бонін. – Дані однозначно показують, що іноземці не дотаційна соціальна група, навпаки, вони міцна опора нашої економіки. Можливо, не така міцна, як самі німці, але, принаймні, друга за значущістю. Без грошей, які вносять до німецької економіки працюючі в країні іноземці, впали б і система пенсійного забезпечення, і система охорони здоров'я».
За різними графами статистики
Головна проблема статистичного обліку внеску мігрантів в економіку Німеччини полягає в забороні подвійного громадянства. На практиці це призводить до того, що успішно інтегровані в німецьку економіку вихідці з країн третього світу віддають перевагу відмовитися від свого початкового громадянства на користь німецького. Сьогодні на сім мільйонів іноземців, які проживають у Німеччині, припадає вісім мільйонів осіб, які прийняли німецьке громадянство у свідомому віці. Ті ж, хто прийняв громадянство, одразу потрапляють до статистичної графи «німці», що суттєво псує образ іноземця, який проживає в Німеччині, кажуть в IZA.
Але навіть така статистика дозволяє проаналізувати виплати до бюджету та отримувані назад соціальні трансферти для громадян Німеччини та для іноземців. Структура цих платежів суттєво відрізняється. Так, обсяг прибуткового податку, який сплачує середній німець, вдвічі більший за аналогічний показник для середнього мігранта, а податків на нерухомість німець платить вчетверо більше. Це пояснюється тим, що мігранти найчастіше не мають нерухомості, а їхні зарплати суттєво нижчі за середній рівень по країні.
Іноземці, які проживають у Німеччині, також набагато частіше, ніж німці, отримують допомогу з безробіття (за даними служби зайнятості, частка безробітних серед іноземців становить 23%, що вдвічі перевищує середній рівень по країні) і можуть розраховувати на державні субсидії для оплати мовних курсів. З іншого боку, мігранти отримують значно менше компенсаційних платежів за такими статтями, як медичне страхування, субсидії на вищу освіту або пенсійне страхування (відповідно 50, 35 і 30% від сум, які отримують німці). Вони ж платять більше грошей за користування дитячими садками і отримують менше коштів для оплати догляду за літніми членами сім'ї.
Мігранти зверху, мігранти знизу
Парадоксальним чином найбільше іноземців присутні серед двох соціальних груп – низькокваліфікованих робітників та членів рад директорів найбільших компаній країни. Кожен четвертий член рад директорів німецьких концернів, що входять до тридцятки лідерів індексу DAX, не є громадянином ФРН. За останні два роки процес інтернаціоналізації прискорився – на частку іноземців припало 42% всіх нових призначень до рад директорів концернів зі списку DAX-30.
Відсутність значної кількості іноземців у середньому секторі німецької економіки пояснюється триваючим уже кілька років посиленням правил, що регулюють трудову міграцію. В першу чергу посилення стосується тих, хто здатен зайняти середні ніші на ринку праці, наприклад програмістів. «Ще кілька років тому приїхати на роботу до Німеччини було для програміста простіше простого, – розповідає Дмитро Титов, системний адміністратор у франкфуртському представництві компанії Gillette. – Фактично кожен, хто подавав заяву на отримання трудової візи, негайно її отримував. І це стосувалося вихідців з будь-якої країни світу, не тільки з Росії, а й з Болгарії, Хорватії, Індії, Китаю. Зараз все стало набагато складніше».
Нові правила, введені минулого року службою у справах іноземців, зобов'язують будь-яку компанію, яка бажає найняти на роботу представника іншої країни, надати докази того, що на дану позицію немає претендентів-німців. Виняток робиться лише для посад, річний оклад за якими перевищує €84 тис., що є рідкістю і для самих німців. Саме тому сьогодні іноземці активно заповнюють дві полярні ніші ринку праці – або низькооплачувані посади, які не викликають інтересу у німців, або найбільш високооплачувані місця, на які не поширюються обмеження міграційного законодавства.
На думку головного виконавчого директора Торгово-будівельної палати Німеччини Мартіна Ванслебена, такі обмеження приносять економіці більше шкоди, ніж користі. «Порогове значення у 84 тис. євро занадто високе, воно закриває шлях до країни для тисяч молодих перспективних фахівців, чиї зарплати на початку кар'єрного шляху зазвичай значно нижчі, ніж встановлене законом обмеження», – заявив Ванслебен в інтерв'ю німецькому журналу Capital. На думку економіста, зарплатну планку, яка дозволяє компаніям запрошувати спеціалістів-іноземців без додаткового дозволу з боку міграційної служби, необхідно знизити принаймні до 60, а краще до 40 тис. євро на рік.
Згодні з позицією Ванслебена і фахівці IZA. «Головний внесок мігрантів у підтримку німецької економіки – це їхня молодість. Середній вік німця, який виходить на ринок праці, дуже високий, а кількість літніх німців, які потребують медичного та пенсійного забезпечення, зростає. Мігранти ж, навпаки, починають працювати раніше. Саме тому вони так необхідні країні», – каже Хольгер Бонін.
Іноземцям вхід заборонено
Між тим законодавчі обмеження – не єдина проблема, що стоїть на шляху іноземців, які бажають працювати в Німеччині. Багато сфер економіки регулюються вельми консервативними негласними правилами, і «чужі» тут не вітаються. «Я переїхав до Німеччини рік тому, – розповів “Експерту” Тім Бертон, безробітний юрист з американським громадянством. – Раніше я працював в адвокатській конторі в Лондоні, а рік тому познайомився зі своєю майбутньою дружиною, німкенею, і переїхав до Франкфурта». Тім був упевнений, що в банківській столиці Німеччини він легко знайде роботу, однак це виявилося не так. «Німецьке юридичне середовище вкрай закрите. Навіть ті компанії, які працюють в основному з англійськими або американськими фірмами і мають цілий штат юристів, що обслуговують лише ці угоди, віддають перевагу приймати на роботу не американців чи англійців, а німців. Тут вважається, що найкращий юрист – не іноземець, який відпрацював багато років в англійській юридичній компанії, а німецький професор, який читав курс англійського права в німецькому університеті», – скаржиться Тім. Після року пошуку роботи він збирається повернутися до Лондона, але не впевнений, що може претендувати тепер на свій колишній заробіток.
Випадок Бертона не поодинокий. Багато іноземців у Німеччині стикаються з тим, що працевлаштування пов'язане для них з додатковими складнощами незалежно від того, в якій сфері вони працюють. Саме тому частка самостійних підприємців серед іноземців вища, ніж у середньому по країні – 5,3% проти 4,5%. З іншого боку, самі іноземці охочіше наймають на роботу собі подібних – майже всі підприємці-мігранти, які наймають додаткових працівників, віддають перевагу своїм співвітчизникам.
За підрахунками IZA, за час свого життя іноземці, які сьогодні перебувають на території Німеччини, заплатять до бюджету країни на €82 млрд більше, ніж отримають з нього, навіть якщо обсяг соціальних трансфертів у майбутньому не скоротиться. «Звісно, міграційну політику не можна міряти одними грошима, – підсумовує Хольгер Бонін, – однак такий приріст аж ніяк не завадить німецькій економіці».