Експерти все частіше говорять про те, що імміграційна політика Канади перебуває в кризі і її потрібно терміново змінювати
Схоже, що в канадському суспільстві досі немає згоди щодо того, чи потрібна імміграція Канаді, і в якому вигляді. Звідси й коливання - то в бік відчинити двері для іммігрантів ширше, то в бік зачинити їх міцніше.
Візьмімо хоча б розбіжності між заявами лібералів і консерваторів щодо того, що імміграція життєво важлива для Канади, їй потрібні кваліфіковані кадри, і прийняттям кожною з партій рішень (у момент перебування цієї партії при владі), які фактично перекривають дорогу до Канади величезній кількості реально потрібних спеціалістів. У випадку лібералів це було прийняття закону IRPA та встановлення абсолютно непрохідного балу, у випадку консерваторів – введення абсолютно нежиттєвого списку пріоритетних професій.
Однак найперше, що потребує змін, це політика щодо біженців. Зараз ситуація така, що будь-яка людина, яка потрапляє на територію Канади (неважливо, легально чи нелегально), має право просити в Канаді статус біженця на підставі того, що її утискають у країні проживання, і при поверненні додому на неї чекає загроза життю. При цьому людина, яка подала на статус біженця, отримує право жити на території Канади до моменту, коли буде прийнято рішення про надання їй статусу біженця або відмову в такому статусі, отримувати соціальну допомогу, безкоштовно користуватися медичним обслуговуванням тощо. Тобто витрати на утримання біженців загалом немалі, і все це лягає на плечі платників податків.
Найголовніше, біженцями виступають, як правило, люди без будь-якої освіти, без англійської, з мінімальною професійною кваліфікацією, що робить перспективи їхнього працевлаштування досить туманними. Хоча більшості з тих, хто подає на статус біженця, відмовляють, і вони змушені покинути країну, тим не менше, вони досить довгий час перебувають на державному утриманні. Безсумнівно, все це не надто тішить простих канадців, які здебільшого не дуже розуміють, чому вони повинні займатися такою благодійністю, сплачуючи при цьому високі податки.
Однак головною проблемою є все ж не це. У зв'язку з тим, що канадська влада побоюється напливу біженців, вони обмежують в'їзд відвідувачів з країн, з якими у Канади не підписано угоду про безвізовий в'їзд. Тобто фактично в кожному з тих, хто подає заяву на отримання імміграційних віз, вони бачать потенційного біженця. Як результат, імміграційна влада серйозно обмежує в'їзд до Канади тих, хто їде як турист, відвідати друзів або родичів, хто хотів би вести бізнес з Канадою, і так далі. Через ці обмеження країна втрачає величезні гроші у вигляді недоотриманих доходів від розвитку туризму та розвитку бізнесу, і це вже виглядає ненормально.
Ця проблема привернула до себе особливу увагу цього літа, коли міністерство громадянства та імміграції Канади запровадило візовий режим для двох країн – Мексики та Чеської Республіки. Причиною стало те, що велика кількість мексиканців та циган з Чехії почала приїжджати до Канади для того, щоб залишитися з виглядом на отримання статусу біженця. Причому якщо мексиканці використовували цю можливість виключно для того, щоб рік-два, поки триває розгляд їхньої справи, пожити в Канаді легально і заробити грошей, а потім поїхати, то цигани з Чехії їхали виключно в розрахунку на соціальну допомогу.
Міністерство громадянства та імміграції Канади не знайшло нічого кращого, як запровадити візовий режим для цих двох країн. Це рішення одразу ж викликало бурхливу реакцію, особливо з боку Чехії та Європейського Союзу, які виступили з погрозою запровадити візовий режим для Канади для в'їзду до країн Шенгенської зони. Канаді цілком резонно заявили, що проблема не в циганах, які їдуть до Канади, а в імміграційній політиці Канади, яка дозволяє, щоб цигани могли залишитися в країні, і ніхто не може з ними нічого зробити.
Мексика була не настільки категорична, однак проти запровадження візового режиму з Мексикою активно виступили представники канадських бізнесів. Справа в тому, що туризм з Мексики до Канади дуже популярний, і запровадження візового режиму (причому, запровадженого без попередження) різко обмежило потік туристів, що одразу ж боляче вдарило по компаніях, орієнтованих на цей бізнес. Тут варто додати, що сталося це все на початку літа, тобто в розпал туристичного сезону.
Крім того, проблема візового режиму досить гостро стоїть щодо Румунії, яка також стала членом Європейського Союзу, який вимагає однакового ставлення в цьому питанні до всіх своїх членів. З огляду на те, що Румунія є основним місцем проживання циган у Європі, у разі зняття візового режиму з Румунією можна гарантовано очікувати різкого збільшення притоку циган до Канади. Як вирішуватиме Канада цю проблему, поки важко сказати.
Проблема з чеськими циганами, що виникла влітку 2009 року, особливо яскраво висвітлила те, що імміграційна політика Канади перебуває в кризі, і її потрібно терміново змінювати. Будучи громадянами країни, яка є членом Європейського Союзу, і маючи можливість жити та працювати в будь-якій країні Європейського Союзу, а також можливість їхати до США, Австралії чи іншої країни світу, з якою Чехія не має візового режиму, цигани, тим не менш, натовпом повалили до Канади, оскільки тільки тут існує можливість отримувати значну соціальну допомогу, і тільки тут відсутні ефективні механізми виселення небажаних елементів з країни. Очевидно, що система підтримки біженців, яка існувала десятиліттями, уже віджила своє і не приносить країні нічого, крім шкоди. Більше того, надаючи статус біженця тій чи іншій людині, Канада тим самим загострює відносини з країною, громадянином якої вона є. Адже тим самим вона ставить цю країну в розряд недемократичних, а то й зовсім тоталітарних. Видно, навіть з позицій звичайного прагматизму прийшов час відмовитися від тих зобов'язань за категорією біженців, які країна поклала сама на себе.
Також останнім часом активно піднімається питання про різні імміграційні програми, які використовуються не так, як вони задумувались. Зокрема, йдеться про програму Study&Work, яка дає можливість студентам з-за кордону, які приїхали до Канади за студентською візою, працювати під час навчання, щоб оплачувати своє проживання та навчання. Однак факти свідчать про те, що дуже часто ця програма використовується як альтернатива отримання work permit (дозволу на роботу, який отримати дуже складно). Багато студентів взагалі не відвідують заняття, а тільки працюють. Тобто те, що вони заплатили за навчання, фактично є платою за work permit, тобто за можливість легально працювати в Канаді.
Іншим прикладом кризи канадської імміграційної системи стала ситуація з категорією Skilled Worker. Протягом останніх 10 років міністерство громадянства та імміграції так і не змогло знайти шлях налагодити ефективну роботу імміграційних відділів посольств і скоротити терміни обробки заяв на імміграцію. Винятком стало московське посольство, яке останні роки працювало досить чітко і зазвичай вкладалося в рік-півтора при розгляді справ заявника. Щоправда, останнім часом у роботі цього посольства стали відзначатися певні дивацтва і з'явилися ознаки того, що працювати воно стало не так ефективно, як раніше. Однак головною проблемою став абсолютно нежиттєздатний список пріоритетних професій (Список 38) та робота центру в Сіднеї, який часом приймає важко пояснювані рішення.
Найголовніше – незважаючи на всю абсурдність і несвоєчасність «Списку 38», поки немає жодних ознак, що найближчим часом його збираються скасувати або, в крайньому випадку, змінити. Багато в чому це пояснюється політичною ситуацією в Канаді, насамперед тим, що Ліберальна партія так і не змогла стати загрозою для консерваторів, які перебувають при владі. Відмова лібералів від рішучих дій у січні 2009 року, коли в них була можливість змістити уряд консерваторів і прийти до влади у складі коаліційного уряду разом із Квебекським Блоком та Партією нових демократів, а також подальша нерішучість протягом усього року, зіграли з ними злий жарт. З одного боку, криза в економіці, на хвилі якої ліберали набирали очки, закінчилася, і консерватори в очах суспільства стали виглядати партією, здатною впоратися з економічними труднощами. З іншого боку, зрада лібералами коаліції та підтримка консерваторів навесні-влітку 2009 року призвела до того, що Квебекський Блок і «нові демократи» самі хитнулися в бік консерваторів. У результаті перша спроба лібералів змістити консерваторів, яку вони зробили 18 вересня 2009 року, ні до чого не привела, оскільки їх не підтримали їхні колишні партнери по коаліції.
Однак це не означає, що нинішня ситуація обов'язково триватиме довго. Накопичені проблеми в імміграції рано чи пізно призведуть до того, що їх доведеться вирішувати. У випадку, якщо в світі пройде друга хвиля кризи (що цілком може статися вже цього року), яка зачепить Канаду, політична ситуація в країні може змінитися в будь-який момент. І тоді тема імміграції може знову стати картою, яку спробують розіграти всі партії, і це також підштовхне до вирішення проблем у цій сфері. Усе це дає надію на те, що зміни все-таки будуть, причому зміни на краще.
Якщо говорити про те, що робити зараз тим, хто не потрапляє до «Списку 38», то їм залишається як і раніше чекати, коли все ж таки відбудуться зміни, і список буде або скасовано, або змінено.
Іншим доступним на даний момент варіантом є приїзд до Канади на навчання на 12 місяців, що знімає необхідність вписуватися у вимоги «Списку 38». Навчання також дозволяє отримати нову спеціальність або пройти курси підвищення кваліфікації за своєю основною спеціальністю в канадському навчальному закладі, підтягнути англійську, що дозволить набагато швидше та простіше знайти роботу в Канаді після проходження імміграційного процесу. Однак цей шлях потребуватиме грошей на навчання та проживання, і при цьому подача відкладається як мінімум на рік.
У світлі зазначених вище складнощів проходження за категорією Skilled Worker, все більш привабливою стає категорія Business Class. Для тих, у кого є кошти і в кого є досвід ведення бізнесу, ця категорія є хорошою альтернативою. Тим більше що останнім часом проходити за даною категорією стало простіше та значно швидше. Особливо для тих, хто подає через московське посольство – там заяви за бізнес-класом розглядаються набагато оперативніше, якщо порівнювати з іншими посольствами, або якщо порівнювати з ситуацією в самій Москві 5-10 років тому.