У місті Костелець-над-Орлицею розташований табір для біженців, у якому іноземці очікують вирішення своєї долі
Як зазначає «Радіо Прага», у місті Костелець-над-Орлицею – всього 6000 мешканців. На краю міста, у будівлі колишніх військових казарм, розмістився табір для біженців. У день відкритих дверей місцеві жителі можуть познайомитися зі своїми сусідами, більшість з яких – вихідці з колишніх республік Радянського Союзу.
Діти підготували для відвідувачів концерт. «Мене звати Марія, я з Казахстану, але за національністю вірменка. Я тут уже шість місяців. Мені все подобається, я граю, ходжу до дитячого центру», – розповідає маленька мешканка табору.
Дорослі приготували страви національної кухні, якими пригощають чехів, що прийшли з ними познайомитися. Всі вони подали заяву на надання притулку і очікують від влади вирішення своєї участі – чи зможуть вони залишитися в країні. Скільки іноземців загалом живе в будівлі колишніх казарм, питання непросте.
«У нас є статистичні та фактичні дані. Фізично у нас на сьогоднішній день проживає 214 клієнтів, при цьому зареєстровано близько 400, тож половина перебуває не в таборі, а десь ще. Терміни їхнього перебування в центрі дуже відрізняються. Процес надання статусу біженця веде Відділ у справах міграції, тож деякі проводять тут досить мало часу – кілька місяців, але деякі можуть провести тут і кілька років», – пояснює директорка центру Івана Вигналкова.
Таким чином, у місті Костелець, як правило, перебуває кілька сотень мігрантів, і всі вони проживають у країні легально, подавши відповідну заяву на надання притулку.
Хоча табір, у якому живуть переважно люди з Казахстану, України та інших країн колишнього СРСР, існує в місті вже давно, деякі жителі досі протестують проти такого сусідства. Місцева поліція стикалася і з поширенням панічних чуток, які не мають нічого спільного з дійсністю.
«Наприклад, невідомо хто поширював чутки, що мешканці табору зґвалтували якусь дівчину. Це була абсолютна брехня, яка не мала нічого спільного з дійсністю. Те, що це вигадки, підтвердила і поліція – нічого подібного не сталося. Також було пущено чутку, що в сміттєвому баку перед торговельним центром було знайдено тіло людини з табору. Ми не знаємо, звідки взялася така інформація. Загалом, все це – повна дурниця», – розповідає директорка.
За роки існування табору недовіра та страхи місцевих жителів щодо табору біженців набували різних форм.
«Я знаю, що Костелець важко переживав це сусідство – спочатку жителі дуже не хотіли, щоб тут знаходився цей центр. Потім був період відносного спокою. Потім з'явилася нова проблема – «страшна небезпека, що нас заполонять ісламські терористи». А оскільки цього не сталося, то все пішло так, як зазвичай буває – і ті, й інші живуть поруч, не знаючи одне про одного практично нічого. Звичайно, деяким чехам сусідство з табором допомогло змінити їхні усталені погляди, навчило жити поруч із представниками інших народів. Однак існує інша група людей, яких ніщо не здатне змінити», – вважає мер міста Франтішек Кінскі.
Наразі на території Чеської Республіки легально перебуває понад півмільйона іноземців. Такого історичного досвіду у Чехії, на відміну від країн Заходу, ще не було – у роки післявоєнної міграції чехи жили за «залізною завісою». На першому місці – українці та словаки. Далі йдуть в'єтнамці, росіяни, німці та поляки.
Заяву на отримання статусу біженця подали 1600 осіб, тобто менше 0,3% від загальної кількості. І лише два десятки з них приїхали сюди з Африки та Близького Сходу. Тобто, хоча кількість іноземців у країні дійсно зросла до історичного максимуму, це не має нічого спільного з припливом біженців з мусульманських країн.
Експерти зазначають, що в Чехії не утворюється живильне середовище для ісламізму, і проблеми, які з'являються у зв'язку зі збільшенням кількості іноземців, мають соціальний характер – у деяких регіонах зростають ціни на нерухомість. Збільшується кількість учнів у школах та пацієнтів у поліклініках.
У країні з'явився і такий феномен як прикордонні трудові ресурси – словаки та поляки можуть їздити до місця роботи і через кордон. Однак навколо деяких підприємств скупчується велика кількість постійно проживаючих працівників з-за кордону, багато з яких хочуть назавжди оселитися в Чехії. У селищі Квасини у зв'язку з демографічною ситуацією, що склалася, було створено Центр з інтеграції іноземців.
«Наразі у нас близько 400 українців, в основному це чоловіки віком 25-45 років. Тож існує тенденція возз'єднання сімей, коли їхні сім'ї переїжджають у наш регіон. Виходячи з цього, ми оцінюємо можливості наших шкіл та дитячих садків – наскільки вони готові до появи дітей-іноземців, скільки там місць, чи готові до цього педагоги, чи можна використовувати якісь допоміжні види послуг», – пояснює співробітниця центру Петра Тузарова.
Окрему і значну групу іноземців, які хочуть залишитися в країні, становлять студенти чеських вишів. «Ми шукали країну, яка була економічно стабільнішою, ніж Україна, і водночас слов'янську, щоб там було не так складно вчитися, освоїти мову. Я обирала між Польщею та Чехією і зупинилася на Чехії, тому що тут живе мій хрещений, який допоміг мені освоїтися. Все вийшло чудово, і це, мабуть, – країна моєї мрії», – розповідає Ірина Шарапенко з Києва, яка навчається в університеті міста Пардубіце.
Однак наскільки жителі «країни мрії» толерантні по відношенню до студентки з України?
«В цілому чехи ставляться до мене непогано. Коли вони дізнаються, що я з України, питають, чи немає в мене якихось проблем, чи не слід їм говорити повільніше. Було кілька неприємних моментів, коли те, що я українка, сприймалося негативно. Іноді викладач посеред заняття у великій аудиторії відпускав негарні жарти на адресу українців – це було не надто приємно», – розповідає Ірина.
Її знайомі повідомляють про викладача, який навмисно «завалював» на іспитах студентів з російським акцентом. Вторгнення 1968 року і двадцятирічне перебування в Чехословаччині радянських військ не могло не позначитися на ставленні до російської мови.
Член партії християнських демократів, соціолог Іван Габал голосував у парламенті проти поправки, що посилює Закон про іноземців. «Ця поправка ускладнювала приїзд сюди людей, які бажають у нас працювати. Також вона дискримінувала іноземців з точки зору судового розгляду, захисту тощо. Я вважаю, що якщо хтось приїжджає сюди працювати, то він повинен користуватися захистом, і з ним слід гідно поводитися. Він не може бути тут просто безправним гастарбайтером, по відношенню до якого і роботодавець, і держава поводяться гірше, ніж до іноземців, які мають тут ПМП».
Іван Габал також вважає, що Чехії слід переймати досвід західних країн і не тримати тих, хто приїхав до країни з бажанням отримати притулок, у закритих центрах тюремного типу. У суспільному середовищі їхня інтеграція відбуватиметься швидше та ефективніше. Соціолог упевнений, що й підприємство має бути зацікавлене в тому, щоб іноземці не лише працювали в їхніх цехах, а й знаходили спільну мову з місцевим населенням – у прямому та переносному сенсі.
На чеській політичній сцені, вважає Іван Габал, міграційна криза «без мігрантів» використовувалася певними партіями як метод залякування виборців, що дозволяє на хвилі риторики, спрямованої проти прийому біженців, отримати більше голосів. Найбільший відгук антимігрантські гасли знаходили в бідних регіонах країни.
«У якийсь момент ми почнемо розуміти, що в нас не було якогось масового припливу мігрантів, що навпаки – людей у нас не вистачає, що нам потрібно більше людей з України, з країн колишнього СРСР. Тож думаю, ситуація із законодавством зміниться, і що ми порівняно з Угорщиною та Словаччиною більш відкриті», – вважає соціолог.