Канцлер ФРН Герхард Шредер у своїй промові прямо заявив, що було б краще, якби німці не витрачали гроші на купівлю ракет і петард, а пожертвували їх на допомогу постраждалим від землетрусу та цунамі. Німці прислухалися до заклику свого лідера, за що останній тут же й поплатився: Торговий Союз ФРН уже встиг поставити йому на карб власні проблеми – традиційний передноворічний шопінг у Німеччині виявився далеко не таким вигідним, як сподівалися власники магазинів.
Втім, для пригніченого настрою в багатьох європейців є й інші причини, більш довготривалого характеру. Ялинка, вогники, ліхтарики, прикраси й мішура, Діди Морози, вони ж Санти й Ніколауси – усі ці веселі атрибути Різдва наступні покоління європейців, цілком можливо, і не побачать. Або будуть змушені їздити на Різдво до Росії чи Китаю – так вважає, зокрема, журналіст із Фінляндії Костянтин Ранкс.
Напередодні Різдва йому довелося стати свідком розмови двох панів, які працюють на вельми пристойних посадах у різних фірмах. Один розповідав про плани на різдвяну відпустку й повідомляв, що починаючи з 23 грудня і аж до 3 січня нікого в офісі в них не буде. Другий учасник бесіди, що говорив із помітним німецьким акцентом, сумно кивав головою, а потім зауважив, що в них відзначать лише Новий рік – коротким днем 31 грудня. Перший здивовано запитав співрозмовника: «А як же Різдво?». Другий пояснив, ретельно добираючи слова, що у зв'язку з тим, що в його відділі працює чимало осіб, які не сповідують християнство, було прийнято рішення не травмувати їхні почуття релігійним святом. «А що буде, коли до Євросоюзу вступить Туреччина?» – поцікавився перший. Другий лише стенув плечима...
Усередині Євросоюзу люди християнської культури готові сперечатися між собою про те, чиє бачення християнства правильніше, «до хрипоти, до бійки», як говорив Жванецький. Особливо яскраво ці суперечності проявляються, мабуть, у тій же Німеччині – недарма тут вельми популярний анекдот, у якому випускниця католицького пансіону повідомляє матінці-настоятельці про своє бажання стати... повією, а та благословляє її на цей промисел словами: «Аби лише не протестанткою, доню моя!».
Протестанти частенько опиняються «на ножах» із католиками, уніати – у жорстокому конфлікті з греко-православними тощо. При цьому політики й діячі культури сором'язливо опускають очі, коли їм ставлять питання: що ж буде з Європою, якщо систему християнських цінностей і традицій буде скасовано як таку, що заважає політкоректному «мульти-культі»? Адже, як відомо, заклик Папи Римського зафіксувати в тексті Конституції ЄС християнське коріння Європи вони вже благополучно проігнорували...
Цікавий факт: більшість турків, в'єтнамців, китайців, африканців, арабів абсолютно спокійно ставляться до християнських традицій країни, що стала для них новим домом. При цьому вершиною толерантності слід визнати поведінку китайців, які, з огляду на свої конфуціанські традиції, з розумінням ставляться до будь-якої влади, земної чи божественної, якщо вона не душить їх повністю й остаточно. Однак ті ж мусульмани із задоволенням прикрашають свої оселі різдвяними гірляндами, ті ж іудеї спокійно вітають своїх сусідів-християн «з вашим Різдвом нашого Христа».
Звісно, не обходиться в Європі й без окремих завзятих борців за чистоту віри (потрібну віру вписати), які віддають перевагу сидіти буками й демонстративно не помічати «невірних», що відзначають свої свята – однак, зрештою, погоди вони не роблять. Тим не менш, хвилі хибно зрозумілої політкоректності продовжують захльостувати європейців.
Усе це свідчить лише про те, що для сучасної Європи характерна тотальна криза самоідентичності. Традиції втратили свій початковий сенс і перетворилися лише на привід для чергового шопінгу. Новинні випуски європейських телеканалів, мов зведення з полів битв, передають цифри грошових обертів магазинів своїх країн у святкові дні, не забуваючи порівняти їх із показниками минулого року.
Напередодні нинішніх свят берлінський інститут Forsa провів опитування п'яти тисяч німецьких дітей віком від 8 до 12 років. Їм було поставлено одне-єдине питання: «Що таке Різдво?». 23% відповіли, що це день народження Ніколауса, ще 12% серйозно вважають, що це такий спеціальний державний праздник, у який усім батькам ставиться в обов'язок купувати своїм дітям подарунки.
Релігійна віра перестала бути для європейського суспільства моральним критерієм. Водночас за представниками інших, нехристиянських культур право чинити, виходячи зі своєї віри, – визнається. Європейська цивілізація, зробивши компроміс своїм modus vivendi, усе більше заплутується в політиці подвійних стандартів. Так, керівники одразу кількох найбільших французьких мереж супермаркетів, як повідомило напередодні святкових канікул агентство Reuters, офіційно наказали своїм продавцям не сміти бажати покупцям «Щасливого Різдва» чи «Доброго Нового Року», а обмежуватися індиферентним «Зі святом!» – аби не образити чиїхось релігійних почуттів!
Є серйозне побоювання, що невдовзі може виникнути конфлікт між тими, хто вперто дотримується цього конформізму, і тими, хто шукатиме вихід у «поверненні до коріння» – що потенційно також загрожує екстремізмом, тепер уже на християнському ґрунті.
Можливо, європейцям не завадило б перейняти раціональний підхід китайців до чужих традицій. Менеджери китайських заводів, які виробляють новорічні іграшки для всього світу, запевняють, що їхні робітники теж стали відзначати Різдво та європейський Новий рік, тому що це цікаво, весело й красиво. Але їм і на думку не спадає заради цього відмовлятися від свого китайського Нового року. Зрештою, вважають вони, у житті не так уже й багато свят, то навіщо ж відмовлятися від додаткових?