Спецкор «Русская Германия» отримав завдання підхалтурити.
«Наміри - як повітря гір чисті...» - саме цей рекламний слоган вітчизняної фірми, що колись обдурила десятки тисяч своїх співвітчизників, згадуєш щоразу, коли починаєш спілкуватися з роботодавцем, нібито готовим запропонувати тобі ситний приробіток. Ви скажете: так не ганявся б ти, люб'язний, за лівими доходами, а жив би собі як мовчазна більшість - на соціалку. На що я вам відповім: адже й німці, які заробляють у середньому більше за нашого брата, не гребують усякого роду халтурами. Хочеться, розумієте, їм, аборигенам, в умовах поганої економічної кон'юнктури і на Канари з Мальдівами грошенят назбирати, і на нове домашнє начиння. Ну а нам, як кажуть, і сам бог лівачити велів: аби вже якщо не на Канари злітати, то хоча б у рідний Урюпінськ рейсовим автобусом прокататися. Або, на крайній випадок, нагребти капусти на придбання обстановки в мережі розкішних супермаркетів «Каритас»...
Проблема, власне, в одному: ті, хто готовий запропонувати російськомовній публіці непильний приробіток, нерідко страждають на таку собі хронічну лівизну. Іншими словами, часто просто наживаються на нашій впевненості в тому, що ми опинилися в цивілізованій країні, населеній суцільно комерсантами й роботодавцями, готовими швидше застрелитися, ніж не виплатити зарплату своєму наймиту. Ага, як кажуть у Німеччині, - denkste!
«Пропонуємо пакування бритвених лез!»
У дні, коли я ще сидів на соціалці й посилено займався пошуками приробітку через Інтернет, мене якось здивувала жорстка реакція завсідників однієї славної інтернет-спільноти на поставлене мною ж питання: «Хлопці, а чи не знаєте ви якоїсь нехитрої робітки? Ну, приміром, зі збирання ручок удома чи пакування бритвених лез у коробочки?» Судячи з того, що відповідали мені злісно й іронічно, я (лише згодом) зрозумів: більшість моїх опонентів уже давно й «успішно» погоріли на подібній справі. Але на той час я лише вразливо набурмосився й узявся за пошуки подібної роботи сам. Грошей, скажу одразу, не заробив, зате враженнями обзавівся, здається, на все подальше життя. Втім, про все по порядку...
Першим від одвічної емігрантської нудьги, також іменованої фінансово-статевою кризою, мене спробував вилікувати колишній (на жаль!) друг. «Та не бери ти близько до серця цих інтернетників, хай їм біс! - заявив Гурген, маніакально розмахуючи перед моїм носом гострим бритвеним лезом Santos. - От я ж маю таку робітку. Сам леза весь час пакую, дружина лаваш пече - і пакує, донька робить уроки - і пакує. Скоро й кішку, дорогий, до цієї справи прилучу!» Загалом, керуючись принципом «друг поганого не порадить», прикупив я в Гургена ж лез, коробочок і етикеток (ними треба було обклеювати продукцію) на дві сотні євро й узявся за це рукоблудство.
У сухому залишку від цього заняття виявилися лише посилка з розсортованою продукцією, відправлена на вказану приятелем адресу фірми й повернута мені з позначкою пошти «адресат недосяжний», та остаточний розрив, здавалося б, непорушної дружби з «добрим порадником».
Пізніше, зайнявшись вивченням лезово-ручкового феномена, я з'ясував, що підштовхнуло гарячого південця підкинути мені подібну підлянку. Виявляється, він і сам спочатку вклав доволі значні кошти в цей механізм. Сам вклав, сам і погорів на ньому, але - отримав від «роботодавця» пропозицію: ти вербуєш на домашній конвеєр чергових неофітів, а ми платимо тобі за це невеликі відступні. Ці відступні й стали ціною «міцної дружби».
Інший мій шапочний знайомець також потрапив у пастку домашнього виробництва, прорекламовану хитруном-роботодавцем як «можливість заробляти капусту, не відходячи від кухонного столу». Втім, на відміну від не до ночі згаданого Гургена, цей хлопець, колись життєрадісний виходець з України, нікого не наколов, а... тихо спився.
Справа була так. Страдник, який намацав «золоту жилу», уліз у борги до знайомих і на 1.500 євро закупив в однієї фірми пивний концентрат. Концентрат цей, згідно з отриманими (за 4,99 євро) інструкціями, слід було ретельно розмішувати, доводячи до стану улюбленого народом напою. А розмішавши, розлити по пляшках і готуватися у визначений день до приїзду кур'єра, який і мав забрати цей витвір пивоварного мистецтва, негайно розплатившись за нього готівкою.
Не варто, мабуть, казати, що в означений день ніхто за саморобним пивом, розлитим по самогонних ємностях і складованим у підвалі, не приїхав. Новоявленому пивовару лишалося одне: залити горе ним же виготовленою продукцією. Дозаливався. До стану тяжкого пивного алкоголізму, який нині скільки старанно, стільки й безуспішно лікують місцеві лікарі.
Згадаю тут і ще про одне явище з того ж, загалом, ряду. «Порізавшись» на бритвених лезах і порадівши, що на мою долю випали саме вони, а не пивко, я вже з насторогою читав вельми цікаве німецькомовне оголошення в місцевій же німецькомовній газеті: «Потрібні 300 російськомовних співробітників». На мій телефонний дзвінок відгукнувся якийсь Мохаммад Дост, який з ходу запевнив, що в такому товаристві ні Фермопіли захищати мені не доведеться, ні брати участь у кіношній масовці штурму Зимового. Ні-ні, все було набагато простіше: треба було отримати в цього самого Доста справжні перські килими й продавати їх за вільними цінами своїм же землякам. Заковика була в одному: і цей вид продукції потрібно було попередньо оплатити за смішною ціною, ну а вже потім наживатися на «вах, кароших коврах!», відповідно до власних уявлень про бізнес.
Що мені лишалося відповісти подібному роботодавцю? Тільки класичне: «Ні, цього ви від мене ніколи не дочекаєтеся, громадянине Гадюкіне!»
А заробити й справді можна...
Втім, усі ці лезовкладання, пивозмішування та інші килимпродажі - іграшки з нехитрого арсеналу, розрахованого насамперед на простаків. Більш спритні «роботодавці» співпрацюють із нашим братом (і нашою ж сестрою) за принципом... мімікрії. Іншими словами, паразитують на реально існуючих і непогано оплачуваних роботах, маскуючись під солідних професіоналів. До того ж - уважно читають пресу і вловлюють новітні тенденції в суспільних настроях. Щоб не бути голослівним, наведу трохи згодом відповідні приклади, спеціально для вас протестовані на практиці своїй і своїх знайомих. А поки що - дайте відповідь на одне запитання.
Ось як вам, наприклад, такі халтурки, як позування і тестування парфумів? Читач, ознайомившись із всілякими пастками, описаними в попередньому розділі, напевно вигукне: «Та це ж кідалово, братан! Пурга, в натурі!» І буде, мов знаменитий історичний персонаж, докорінно не правий. Обивательсько-совдепівські уявлення про те, як саме заробляють моделі, і про те, що заробити, отримуючи задоволення від вдихання тонкого амбре дорогого парфуму, просто неможливо, - у Німеччині не діють.
Приклад із сімейної практики. Проходячи повз перукарню, ми з дружиною побачили у вітрині оголошення про те, що тут потрібні моделі. Зайшли, розговорилися, і невдовзі вже наша 12-річна донька сиділа в кріслі, а над нею пурхали руки молодого перукаря-учня, якому потрібна була практика. Потім дитину «клацнув» місцевий фотограф, і в результаті ми покидали заклад із чудовим настроєм: донька безкоштовно обзавелася «крутою», за її словами, зачіскою, а наш сімейний бюджет поповнився на 25 євро.
Результати роботи моделлю - точніше, натурницею - однієї нашої знайомої ви взагалі бачите перед собою. Дівчина, знову ж таки випадково, проходила повз фотосалон і, побачивши оголошення, що тут потрібна модель, не посоромилася зайти. Так, обличчя дівчини після подібного позування не стане всесвітньо відомим: фірма просто випускала календар із незвичайними знаками Зодіаку, а тому їй знадобилася володарка красивого бюста. Однак лише година позування - до речі, без будь-яких інтимних зазіхань із боку місцевих художників - збагатила нашу знайому на 50 євро. Непогано, чи не так?
Нарешті, і про сумнозвісне тестування: дружина автора цієї статті, опинившись на презентації нової косметичної лінії однієї відомої фірми, наважилася увійти до числа піддослідних кроликів, яким належало виставити оцінки кільком видам парфумів за шестибальною системою. Нескладна вправа ця, до недоліків якої можна віднести лише алергічне чхання, що послідувало за нею, потягнула аж на 65 євро і «гратис» - набір пробних парфумів. Ну а тепер про те, з чого ми й почали розповідь про моделей та тестерів. Тобто про менш веселе...
Одкровення міжнародної моделі та крутого тестера
Шахраї чудово обізнані про те, що подібні непилові підробітки користуються попитом, і вміло ловлять потрібний момент, щоб провести простаків. Що це за момент такий? Ось, будь ласка. Щойно 1 квітня 2003 року межа мінімального заробітку підвищилася з 325-ти до 400 євро, як місцеві газети та журнали заполонили статті про те, як можна підхалтурити легко й невимушено.
Окрім інших, солідне видання, що має мільйонну аудиторію, закликало читачів моделювати щосили і тестувати все: від парфумів до новітніх комп'ютерів і гінекологічних крісел. Самі того не бажаючи, журналісти зробили рекламу шахраям, які вміло в потрібний момент змімікрували: тієї ж миті, відчувши ажіотажний попит, що охопив суспільство, всілякі «роботодавці» почали пропонувати роботу саме для випробувачів і фотомоделей. На оголошення клюнули сотні людей, які мимоволі спроєктували довіру до солідного видання на відверто махінаторські рекламки. Що з цього вийшло? Ось лише дві історії, розказані автору бідолахами з російськомовного середовища.
Лілія М., 21 рік, невдала фотомодель: «Я потрапила на оголошення неких продюсерів, які пообіцяли мені участь у демонстраціях етнічної моди. Саме початкове тестування моїх зовнішніх даних було безкоштовним. Потім я отримала листа, з якого зрозуміла, що проходжу за конкурсом і зможу пробитися в міжнародний модельний бізнес, для чого, однак, потрібен рекламний відеоролик. Мене знімали побутовою відеокамерою хвилин 10-12 і весь час наголошували на тому, що слов'янські моделі нині в моді в усьому світі. У підсумку я, як уві сні, підписала якийсь договір, а вже за два дні отримала рахунок за надані послуги в розмірі 450 євро. Жодної подорожі до Ніцци, яку мені пообіцяли усно, звісно, не відбулося».
Віктор К., 20 років, невдалий випробувач нової моделі комп'ютера: «В одній із німецьких газет я прочитав, що певній фірмі потрібні всілякі тестери - від випробувачів нових марок автомобілів до фахівців, здатних розібратися в новітній комп'ютерній техніці. Тут мене, що працює із залізом із 14-ти років, не проведеш, вирішив я і зателефонував за вказаним номером телефону. Що вразило: після недовгих розпитувань мене з'єднали дійсно зі спецом! Наша розмова тривала хвилин 15, і в результаті я зрозумів, що у розробників новітньої техніки існують реальні проблеми, які мені за хороші гроші й пропонують оцінити з точки зору юзера. Повторю: спец, який розмовляв зі мною, був класом вищим, ніж я, постійно сипав спеціальними термінами. Тож на момент, коли мене попросили переказати на певний рахунок заставну суму за комп, який, мовляв, існує лише в трьох екземплярах, я був упевнений: маю справу не з шахраями, а з колегами. І розумів занепокоєння гуру можливим станом унікальної техніки, довіреної невідомо кому. Що ж, я переказав новаторам 1.500 євро як кауціон і за вказаною адресою поїхав в інше місто - для того, щоб у лабораторії почаклувати над залізом і висловити творцям думку про новинку з позицій пересічного споживача. На мене чекало жахливе розчарування: за вказаною адресою справно функціонував секс-шоп, біля дверей якого зібралося з десяток подібних до мене спантеличених очкариків - двоє росіян, якийсь азіат, німці. Усіх нас безсовісно обдурили. Ну а коли ми спробували додзвонитися до фірми за номером мобільного, виявилося, що телефон вимкнено».
Ось так. Думайте самі, вирішуйте самі - підхалтурювати чи ні. І не засмучуйтеся, якщо після прочитання статті ви втратили якісь ілюзії. У всякому разі, відтепер вас важче буде підловити всім цим фірмам, що пропонують нестандартні надомні та інші заробітки. Ну а ображеним мною з тих, хто так наполегливо пропагує всілякі «збірки», «тестування», «розмішування напоїв» тощо, пропоную чесний експеримент: якщо ви, шановні панове, дозволите цього разу реально протестувати не що інше, як вашу діяльність, довівши при цьому дійсну чистоту намірів, ми обов'язково напишемо про отакий позитивний феномен окремий матеріал. І навіть безкоштовно вкажемо реквізити оного.