«З року в рік зростає потік переселенців, які залишають вітчизну, який не зупинити ні бюрократичним регулюванням, ні урядовими декретами. Причина здебільшого в тому, що багато німців не можуть знайти свого місця – через складнощі на ринку праці або через невдоволення політичним курсом...» Дослівна цитата з газети Leipziger Illustrierte Zeitung за 11 січня 1851 року якнайкраще виглядала б на передовицях сьогоднішніх німецьких видань.
За статистикою, яку з 1871 року веде об'єднання Raphaels-Werk, засноване свого часу для допомоги католицьким німецьким емігрантам у Каліфорнії, лише 9% «виїжджантів» вирушають на заході життя у «теплі краї», щоб достойно зустріти старість. Не так уже й багато в Німеччині людей, які накопичили до пенсії суму, достатню для вкладення в Tax Havens або придбання скромного будиночка на Мальорці. 15% залишають батьківщину через сімейні обставини – задля возз'єднання з чоловіком-іноземцем. Левина частка учасників чергового великого переселення народів – 44% – вчорашні безробітні, які зневірилися знайти застосування своїм силам у рідних краях. Класичний і на всю Німеччину відомий приклад – зведений брат колишнього федерального канцлера, інженер Лотар Восселер, який втратив роботу на будівельній фірмі і свого часу працевлаштований завдяки допомозі не високопоставленого родича, а ганьбленої на кожному кроці біржі праці – екскурсоводом на тій же Мальорці.
США як традиційна для імміграції країна сьогодні не така вже й популярна серед німців – через складну процедуру оформлення довгострокової візи. «Бажану Green Card не так легко отримати, – каже співробітниця Raphaels-Werk Крістіна Буш. – І справа не лише в найсуворішій перевірці з боку служб безпеки. Люди, які страждають на тяжкі захворювання, наприклад, на туберкульоз, взагалі не мають шансів на отримання посвідки на проживання у Сполучених Штатах».
Попитом нині користуються країни Бенілюксу, Велика Британія, Швейцарія, Іспанія, Франція, скандинавські держави. Інтерес взаємний: у цих країнах існує настільки велика потреба в німецькій робочій силі, що для вербування спеціалістів створюються спеціальні міжнародні організації, які діють у партнерстві з німецькою Центральною комісією з працевлаштування (ZAV).
Тисячі німців найрізноманітніших професій щороку прибувають до Берліна на «виїзні сесії» норвезької біржі праці, щоб запропонувати свої послуги закордонним наймачам. І невипадково: північному сусідові з його 3,6% безробіття катастрофічно бракує будівельників, автослюсарів і молодшого медичного персоналу. У Нідерландах (3,1% безробіття) з розпростертими обіймами зустрінуть німецьких електриків, малярів, слюсарів, м'ясників, пекарів. В Ірландії (4,4%) – продавців і телефоністок. Данія (4,2%), Швеція (4,9%), Швейцарія (3,3%), Велика Британія (5%) та інші країни ближнього зарубіжжя готові приймати середній технічний склад без детальної конкретизації спеціальностей з однією умовою – знанням мови (курси, між іншим, оплачуються тією ж німецькою ZAV).
Одна лише столиця Німеччини втратила минулого року 6.500 своїх мешканців – вони були підхоплені потоком робочої міграції, що отримав веселу за звучанням назву Brain-Drain. П'ятьма роками раніше таких подвижників було 2.400. За прогнозами на сьогодні, показник для Берліна, як і для всієї країни, щороку зростатиме на 15%. Це лише офіційна статистика – експерти не сумніваються, що реальна цифра вчетверо вища: багато переселенців зберігають свою німецьку «прописку», яка дозволяє їм користуватися системами страхових і соціальних виплат, а також розраховувати на отримання пенсії. Останні місяці ознаменувалися новою тенденцією – рухом німців на схід, до сусідньої Польщі. Щоправда, щодо еміграції туди, як і в інші країни, нещодавно прийняті до ЄС, точних даних поки немає; за приблизними підрахунками, на той берег Одри у 2005 році перебралося близько 5.200 осіб.
Становище сучасних німецьких гастарбайтерів подібне до того, в якому півстоліття тому перебували переселенці з Туреччини та Італії, що ринули на створення німецького економічного дива. У Німеччині найманці здалеку традиційно отримували менше грошей за роботу, аналогічну тій, яку виконували місцеві уродженці – як відбувається і зараз, скажімо, у Нідерландах, де оклад кваліфікованого будівельного робітника з Німеччини на 20% нижчий, ніж у його голландського колеги. При цьому, однак, абсолютна сума заробітку незмірно вища, ніж була б удома, що дозволяє не лише безболісно утримувати другу квартиру, а й забезпечувати сім'ю, яка в деяких випадках залишається на батьківщині. Чистий дохід муляра в Норвегії становить, наприклад, €2.400, прибиральниці – €1.370. Оперуючий лікар у Великій Британії отримує за факт хірургічного втручання, а не за кількістю витраченого часу, що в середньому дає потроєння заробітку. (До речі, тисячі мешканців туманного Альбіону чекають на німецьких медиків, які вміють оперувати хворих на «курячу сліпоту» – безробітному лікарю на замітку!)
Вважається, що робоча міграція до Австралії є успішною у 100% випадків. Однак і ближнє зарубіжжя для німців часом привабливіше, ніж вітчизна з її 10,2% (за іншими розрахунками – 18,8%) безробіття, допомогами імені Хартца, зміною урядів, податковими та медичними реформами. Хоча, можливо, справа в описаному тією ж Leipziger Illustrierte Zeitung від 1851 року «національному характері... що ґрунтується на історичному призначенні німецького народу розвивати економіку решти світу завдяки талантам, силі та працездатності».